– Алло? Хто це? – Катя підняла слухавку. – Вибачте, ви Катя? – Так. А ви хто? – А я Надія. Знайома вашого тата. Катя аж почервоніла від обурення. – Та як ви смієте сюди дзвонити? – вона не могла підібрати слів. А Надія продовжила: – Ваш тато не знає, що я дзвоню. Владислав заслаб, приїжджайте, будь ласка. – Навіщо? Він жодного разу навіть не подзвонив. Цілий день Катя думала, як сказати мамі. А сказати доведеться

-Алло? Хто це? -Вибачте, ви Катя? -Ну, Катя. А ви хто? -Катя, а я – Надія… -Яка Надія? -Я – …

– Молодий чоловіче! — промовила скрипучим голоском бабуся, — Поступіться місцем жінці! Вона ж майбутня мама! Хлопець незворушно сидів на сидінні і байдуже дивитися у вікно. — Ех, Василівна, молодь зараз інша пішла. Краще не зв’язуватися з ними. — Тут ти не права! Їхала я тут недавно автобусом, так там знаєш що було? Усі пасажири приготувалися слухати

– Молодий чоловіче! — промовила скрипучим голоском бабуся, — Поступіться місцем жінці! Вона ж майбутня мама! – Не треба, бабусю! …

Коли Валера привіз Христину, до себе в село – зібралася вся рідня. – А це що у вас, корови? Фу, ну і запах! – дивувалася Христя. – От молока звідси, я б точно пити не стала. Все ж в бруді! Фу! А це що? Добрива для городу? Що ж ви все отак робите, як це їсти потім можна?! Сільські жителі каталися від сміху, слухаючи міську пані. Та через пару днів усім вже було не до сміху

Коли Валера привіз Христину, як дружину до себе в село, зібралася вся рідня. Всі з цікавістю спостерігали за новою родичкою …

Валя знала Олю з дитинства. Але останнім часом все ніяк не було часу зустрітися. А потім Валя побачила Олю під ручку з дуже симпатичним чоловіком. Цікавість взяла гору, і Валентина, прихопивши коробку цукерок, поїхала до приятельки на чай. Двері відчинила Оля. – Привіт, от забігла чайку попити. – Ой, Валю, проходь, ти якраз на вечерю, ми тільки сіли за стіл. Валя вдала, що нічого не знає і не бачила

Валя знала Олю з дитинства, вони мешкали в сусідніх дворах і навчалися в одній школі. Оля завжди відрізнялася від своїх …

– Олеся, вибач, мені треба їхати, – Ігор знову поспішав. – Дружина дзвонила? Їдь, звісно. Я вже звикла… Їй було важко відпускати Ігоря до дружини. Так хотілося, щоб він залишився. – Два роки почекай, поки син підросте, от тоді я точно піду від дружини, – казав він. І Олеся чекала. Та одного дня вона раптом побачила Ігоря на вулиці. Він був з дружиною і вона явно була вагітна

-Олеся, вибач, мені треба їхати. -Дружина дзвонила? Їдь, звісно. Я звикла… Олесі було важко щоразу відпускати Ігоря до дружини. Так …

– Мамо, мамо, Володя зробив мені пропозицію! – Оля з криками радості залетіла додому. – Я така рада! – І ти відповіла “так”? – якось засмучено запитала мати. – Звичайно! Я його дуже кохаю. – Добре, доню, життя твоє. Але добре подумай… Весілля було через місяць. Оля була на сьомому небі від щастя. Та дуже скоро стало ясно, як же була права матір

-Мамо, мамо, Володя зробив мені пропозицію! – з криками радості залетіла додому Оля. – Я така рада! -І ти відповіла …