– Алло! Марино, ти вдома? Ми їдемо… – почувся у слухавці голос Андрія. – Звісно, вдома. Давайте, приїжджайте швидше… Чекаю …
– Лізо, а навіщо тобі машина? – запитав Сергій в своєї дружини. – Як навіщо? – здивувалася жінка. – Щоб на роботу їздити. – У вас для цього є спеціальний автобус! – заявив чоловік. – Мені незручно на ньому, – зітхнула Ліза. – Я часто йду з роботи пізніше, коли автобус уже поїхав. Добиратися доводиться на таксі, а це дорого. – Ну гаразд, – сказав Сергій. – Скоро буде обід у мами нам треба там бути… У суботу вони приїхали на обід до свекрухи. – Так, гроші б тобі зараз не завадили! – погодився із сином свекор Лізи, Іван Олексійович. – Тобі ж треба розвивати своє кафе. І тут свекруха зробила несподівану пропозицію
– Ох, Лізо, зараз як піде! – Сергій задоволено потирав руки, прийшовши додому з роботи. – Та вже ж хотілося …
Ганна повернулася додому з роботи. На кухні її чекав чоловік, Сергій виглядав схвильовано. – Коханий, щось сталося? – одразу запитала Ганна. – Мама дзвонила, – невдоволено промовив він. – Вона мені розповіла, що ти зробила! – Ти про що? – здивувалася Ганна. – Я був кращої думки про тебе, – продовжив Сергій. – А ти так підло вчинила зі мною, і моєю сімʼєю! Як ми після такого зможемо жити разом! – Сергію, я тебе не розумію? Що я поганого зробила? – Ганна здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається
Ганна витерла руки об фартух і стомлено присіла на стілець у кутку кухні. Робочий день у кафе добігав кінця, і …
– Мариночко, доню, допоможи мені розібрати речі в шафі! – почувся з кухні голос Ніни Петрівни. – Я там такий безлад розвела! Марина посміхнулася. У свої шістдесят вісім її мати залишалася все такою ж енергійною жінкою, яка не могла сидіти без діла. – Зараз, мамо! – гукнула вона. Підійшовши до шафи, Марина почала перебирати папери. Раптом вона побачила якийсь конверт. – Мамо, а що це за конверт?! – гукнула Марина, але у відповідь почула тільки дзвін посуду. Знизавши плечима, вона дістала конверт. На ньому, батьковим почерком, було написано: «Моїй родині. Відкрити після того, як мене не стане…» Марина відкрила листа, прочитала перші рядки й застигла
Осіннє сонце повільно хилилося до заходу. Марина стояла біля вікна батьківського будинку, спостерігаючи, як вітер грається листям у дворі. Звичний …
Поліна вирішила поїхати до свого чоловіка на роботу, і обговорити одне питання. – Романе, ти не проти, якщо я до тебе заїду. Потрібно поговорити, – попередила вона його. – Звісно, не проти, – усміхнувся Роман. Невдовзі, Поліна дісталася офісу, в якому працював чоловік. Підійшовши до прочинених дверей кабінету чоловіка, і зупинилася. – А що тут робить Максим, – здивувалася вона, побачивши в кабінеті Романа його брата. Брати про щось активно розмовляли. Поліна не хотіла підслуховувати, але дещо в розмові чоловіків їй здалося дивним. Поліна причаїлася, прислухалася до розмови чоловіка з братом і…ахнула від почутого
– Ти як завжди прекрасна, Поліна, – з усмішкою сказав Максим, брат чоловіка жінки. Він окинув невістку задумливим поглядом, зупинившись …
Ольга стояла в кабінеті свого чоловіка з ганчіркою і засобом для миття вікон в руках. Щороку на початку весни вона влаштовувала тут генеральне прибирання! – От скільки можна зберігати старі папери?! – бурмотіла Ольга, розбираючи стос документів. Раптом вона натрапила на якийсь конверт без марки і штампу. Тільки ім’я чоловіка, написане охайним жіночим почерком… Ольга застигла. За тридцять років шлюбу між ними не було секретів! Серце стрепенулося, коли жінка перевернула конверт. Він був розкритий, тож Віктор його читав… – Нісенітниці якісь, – спробувала заспокоїти себе Ольга, але руки вже діставали листа. Вона прочитала його й побіліла від прочитаного
Весняне сонце наполегливо пробивалося крізь фіранки, малюючи на паркеті химерні візерунки. Ольга стояла посеред кабінету чоловіка з ганчіркою та засобом …
Наталка повернулася додому з роботи, коли пролунав телефонний дзвінок. Жінка глянула на екран і побачила, що дзвонить її зовиця. – Привіт, Віка! Щось сталося? – запитала Наталка, піднявши слухавку. – Наталю, ти що наробила?! – одразу вигукнула Вікторія так, що Наталя відсунула телефон від вуха. – У сенсі? – розгублено спитала вона. – Ти ще питаєш? Та як тобі після такого можна довіряти!? – продовжила сваритися Вікторія. – Ти зіпсувала моє життя! – Віка, та що сталося? Я справді, не розумію в чому я завинила! – здивовано запитала Наталка в зовиці, не розуміючи, що відбувається
– Наталю, мені дуже потрібна твоя допомога! – голос Вікторії у слухавці звучав дуже схвильовано. Наталя насупилась, машинально накручуючи пасмо …
Славко прийшов до матері. – Мамо, здається, я більше татовий син, аніж твій, – раптом сказав він. – Галя вагітна! – Яка Галя? – нічого не зрозуміла Марина. – Ну, моя Галя, – сказав син. – Службовий роман у нас, як у вас був із татом. – Ой, Славко! – ахнула Марина. – Що ж тепер робити? – Що робити… – пробурмотів той. – Приведу Галю на вихідних. Будете знайомитись. І тата покличемо… Олег – батько Славка, який жив окремо, прийшов на оглядини в суботу. Він помітно хвилювався. – Це я що, дідом нарешті стану? – запитав він. І ось на порозі з’явилася наречена Славка. Марина глянула на неї і не повірила своїм очам
Наречена сина цілувалася з іншим… Ця сцена викарбувалася перед очима і ніяк не хотіла зникати. Марина шкодувала, що побачила це, …
Марина Леонідівна накрила стіл, і чекала, коли у гості прийдуть її діти. Пролунав дзвінок у двері. На порозі зʼявилися Оксана, Оля та Ігор. – Привіт. Проходьте, я там стіл накрила, – запросила жінка дітей до столу. Діти слухняно пройшли на кухню. – Ну мамо, яка у тебе новина, що ти так терміново викликала нас? – перейшла до справи Оксана. – Я маю вам повідомити дещо важливе, – почала мати і зупинилася. – Ну, говори! – поквапив матір син. Марина важко зітхнула, зібралася з думками і розповіла про свій задум дітям. Діти вислухали «новину» матері, і аж роти повідкривали від почутого
У просторій вітальні панувала напружена мовчанка. Оксана, Оля та Ігор сиділи за столом, крадькома переглядаючись і намагаючись приховати незручність. – …
У під’їзді Марійки оселився новий мешканець. Вранці вони зустрічалися біля під’їзду. Кожен їхав на роботу. Якщо зустрічалися в супермаркеті, то сусід Марійку впізнавав, вітався кивком, дивився доброзичливо. Але далі цього справа не рухалася… Марійка бентежилася від його доброзичливого погляду і забувала, що сказати. Якось дівчина вийшла з під’їзду трохи раніше. Ішов дощ. Марійка раптом майже наскочила на сусіда, який галантно розкрив над нею свою парасольку. – Доброго ранку, Марійко, – сказав він. – Здрастуйте, – розгублено відповіла та. – Ми знайомі? – А хіба ні? – запитав той. – Мене звуть Вадим. – Дуже приємно, – усміхнулася Марійка і тут сталося несподіване
У девʼятому класі Марійка закохалася. Вона знала, звісно, що кохання може принести багато переживань. Але й подумати не могла, що …