Марія прибирала в квартирі, як раптом почула голос доньки з кімнати. Вона говорила по телефону. – Добре, Оксано, бувай! – закінчила та розмову. – Ой! Мамо! Ти що все чула? – Аня обернулася до матері. Марія просто остовпіла. Вона вибігла з кімнати, гримнувши дверима. На кухні вона заплакала. Ось кого виростила! – думала вона

Марія прибирала в квартирі, як раптом до неї долинув голос доньки з кімнати – вона говорила по телефону.

Жінка підійшла поближче, щоб перевірити, чи не почулося їй. Так вона простояла хвилин пʼять.

-Добре, Оксано, я побігла уроки робити. Побачимося. Бувай! – закінчила розмову донька.

-Ой! Мамо! Ти що слухала про що ми говорили? – Аня обурено обернулася до матері, яка весь час стояла в кімнаті біля дверей.

Марія Борисівна просто остовпіла і не могла зрушити з місця.

Зрадницькі сльози ось-ось готові були піти з очей. Але вона стримала їх.

-Нема чого показувати свої слабкості. Хоча… Кому це все потрібне? Все життя терпіла, не показувала ні слабкості, ні труднощів і, будь ласка! Ось кого виростила! – подумала вона.

Марія Борисівна вибігла з кімнати, гримнувши дверима.

На кухні вона дала волю сльозам. Дочка підійшла, подивилася на неї, знизала плечима і вийшла, бурмочучи собі під носа:

-І що я такого сказала? Нічого особливого. Ну і що? Правду сказала. А що я? Винна? Вона сама винна…

…Марія Борисівна росла у хорошій сім’ї. Тато і мама любили одне одного, тішилися донькою, і все в них було добре.

А Марія росла не тільки розумною, а й досить симпатичною дівчинкою. З величезними красивими очима, довгою шиєю, тендітними плечима, довгими витонченими пальцями.

Правда мама весь час зітхала і говорила, що Марічка вже дуже худенька і їй треба трохи більше їсти. Але дівчинка не хотіла.

Все найкраще купувалося Марійці. Фрукти на столі були цілий рік, незважаючи на те, що не завжди вдавалося їх купити – часи були такі.

Але мама і тато старалися. Вони дуже турбувалися за дочку і тому так дбали про неї.

Закінчила Марічка школу. Добре закінчила. Але до інституту вступити не наважилася. Вона взагалі якось не дуже вірила у свої сили.

Мама потім казала їй, що, мовляв, ось, навіть трієчники з твого класу деякі вступили, принаймні пішли, не побоялися… А ти що?

А Марійка пішла в коледж. Їй там подобалося. Вона любила шити і ставши дизайнером вона набула необхідних знань.

Після закінчення навчання влаштувалася на приватну фірму. Все йшло добре, доки не трапилося в сім’ї недобре.

Батьки. Вони залишили її саму одразу. Марічка сама не знала, як пережила це все.
Спочатку вона плакала і горювати, треба було організовувати все самій, родичів у них практично не було, хіба одна тітка, яка жила далеко і не могла приїхати.

Так що всі турботи лягли на молоду дівчину, одразу, що хоч не хоч змусило її подорослішати.

А потім, коли життя більш-менш налагодилося, Марічка зрозуміла, що плакати вже й не хочеться. Розучилася. І взагалі в ній почав проявлятися твердий характер – видно, проблеми її загартували.

А тим часом роки йшли. В особистому житті дівчині не щастило.

Були недовгі стосунки з одним чоловіком. Навіть кохання було, як тоді здавалося Марічці, але до весілля діло не йшло. Зустрічалися довго.

А потім, випадково, Марічка дізналася, що її коханий чоловік давно одруженмй і має дитину.

Дружина з дитиною живуть в іншому місті, а він сюди на заробітки приїжджає.

Ось так.

Його все влаштовувало, тому тривало це так довго. А Марічка була надто терпляча та довірлива.

Проте, дізнавшись правду, вона рішуче закінчила ці стосунки, перестала спілкуватися і змінила номер телефону.

Не пощастило…

Були ще побачення, зустрічі. Але з роками їх ставало дедалі менше і Марія почала розуміти, що, здається, вона залишиться сама.

Коли їй виповнилося сорок два роки, Марія завагітніла. Так вийшло.

Був один чоловік, Павло. Довго з ним зустрічалися, без жодних зобов’язань. Він був гарний. Мав хороший достаток, високу посаду, але був розлучений.

Наново одружуватися він не збирався, заводити дітей теж.

У Павла вже було їх троє, за яких він платив аліменти.

З Марією вони зустрілися випадково по роботі.

Розговорилися, виявилося, що у них багато спільного, почали зустрічатись. А потім…

-Скільки грошей треба тобі? Я не знаю, скільки це коштує… Ти дізнайся, скажеш потім… Я дам. Тільки не затягуй, час іде.

-Я народжуватиму, – тихо сказала жінка.

-Народжувати?! – Павло подумав, що почулося. – Навіщо?

-Я все вирішила.

Марія і справді вирішила. Вона багато думала і зрозуміла, що хоче народити дитину собі.

Вона відчувала в собі таку потребу, мабуть, материнський інстинкт давав про себе знати.

І коли вона виявила, що вагітна, то подумала, що доля дала їй шанс змінити життя, сповнити його сенсом. А від Павла їй нічого не потрібно.

-У такому разі на мене можеш не розраховувати! Це тепер твої проблеми. Я пропонував – ти відмовилася. Все! І не надумай мені потім говорити, що це моя дитина. Вона твоя!

Марія здивовано дивилася на Павла.

-От як заговорив! Одразу в кущі! І куди тільки поділася вчорашня ніжність та кохання? Та про що це я? Немає на світі жодного кохання. Один розрахунок. Товарно-грошові відносини. Ти мені я тобі. І жодних зобов’язань…

А вголос рівним і спокійним голосом сказала:

-Що ж, хай так. Це моя дитина. Я й не чекала від тебе жодної допомоги. Прощавай.

Так і розлучилися.

Народила Марія дівчинку. Гарне маля. Багато радості принесло їй материнство. Марія насолоджувалась кожною хвилиною, проведеною з дочкою. Вона багато займалася з нею розвиваючими заняттями, водила на гуртки.

Грошей завжди не вистачало. Після декрету довелося звільнитися.

Фірма, на якій вона працювала, повністю змінила керівництво, щось там у них не залагодилося, підприємство повільно занепадало.

Відпроситися раніше було не можна, відпустку взяти – ціла проблема.

І зрозуміла Марічка, що з маленькою дитиною на цій фірмі їй нічого робити.

Аня росла розпещеною. На гарне місце Марія влаштуватися ніяк не могла, проте вона не хотіла, щоб на житті дочки відображалися її труднощі.

Вона відчувала якусь подобу почуття провини, через те, що виховує її одна і прагнула весь час дати Ані все і навіть більше.

Вона влаштувала доньку не в просту школу, а ту, за навчання, в якій доводилося платити.

Дуже їй хотілося гарного майбутнього для улюблениці.

Купувала їй всілякі смартфони, навіть звозила на канікули на відпочинок.

А на себе грошей не лишалося.

-Та й навіщо? – розсудила Марія. – Є діловий костюм добротний, джинси, кофта, спідниця, куртка, шубка навіть, тільки ось залежала у шафі давно, Марія все більше в пуховичку бігала – і з сумками в магазинах зручніше і в транспорті.

Ну і навіщо новий одяг купувати? Гроші останні витрачати?

Окуляри зламалися. Нічого. Купила суперклей, склеїла дужку, послужать ще! А Ані подарунок треба хороший на день народження купити. Приглянула вже. Тільки ось грошей дадуть, зарплату…

А харчуватися вівсянкою та овочами вона звикла. Та й корисно.

Фігура, до речі, у Марії була точена, як у дівчини, і личко теж поки що з роками не змінилося.

Пощастило. У мами так було. Але стрижку вона давно не робила. Дорого це – постійно стригтися. І манікюр теж дорого…

Жила, раділа, значення цьому не надавала.

І раптом почула, як кохана донька телефоном розмовляла з подружкою про те, що соромиться матері.

Що не модна вона якась зовсім, стара й недоглянута. Відстала від життя. На не престижній роботі працює, грошей копійки отримує, квартира у них маленька, звичайна така, не елітна і взагалі.

-Зрозуміло, – думала Марія, витираючи сльози. – Там, у цій школі, зовсім інші діти навчаються. У них життя зовсім інше, розмови. Дочка слухає все це, а в неї не так… Ага… Мати їй винна, що не модна… Ну-ну…

У Марії з дочкою відбулася серйозна розмова. А потім вона пішла та забрала документи Ані з тієї школи. І перевела у звичайну.

Директорка довго розмовляла з Марією Борисівною, переконувала, що дочка вчиться гідно, залишилося трохи доучитися, і що після їхньої школи вищі шанси вступити до хорошого інституту, навіщо, мовляв, так?

Але Марія Борисівна твердо стояла на своєму. Сказала, що дохід у неї знизився і дозволити собі таке навчання вони не можуть.

І справді, після переведення Ані в звичайну школу з грошима стало легше.

Аня, було, почала, що в неї там усі друзі залишилися, і що не буде вчитися у звичайній «бідній» школі, але Марія була непохитна.

І нічого, довелося Ані звикати. Навіть краще стало.

Менше «королівських» замашок. І до інституту Аня вступила. Може і не дуже престижного, але професію вона хорошу обрала. Відівчиться і без роботи не буде сидіти.

А Марія Борисівна на пенсію вийшла, але не сидить.

Згадала вона, що в молодості шити любила, і за освітою, ж дизайнер одягу. Так і стала замовлення поступово брати.

А в Ані, здається, хлопець з’явився. Може, познайомить із ним скоро.

-Добре, хай їй пощастить, – думає Марія Борисівна, підшиваючи клієнтці сукню. – Нехай хоч у дочки буде сім’я повноцінна і чоловік коханий, якщо мені не пощастило…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.