Марія та Микола одружилися. Чи боятися їй свекрухи, дівчина навіть не замислювалася. Їй треба було жити разом із мамою Миколи.
Він був у сім’ї наймолодшою та найпізнішою дитиною. Батька його не стало одразу після народження сина.
Чотири його сестри давно вийшли заміж. Троє з них поїхали до міста, ще одна жила у сусідньому селі. Родина Марії переїхала до села два роки тому.
Майже одразу вона познайомилася з Миколою. Марія в сім’ї була теж наймолодшою. Старша сестра та брат жили давно у місті, мали родини.
Вони і Марію кликали туди, але дівчина не наважилася. Батьки вже були слабі. Справлятися з господарством доводилося лише їй.
Старші діти приїжджали рідко, і то для того, щоб відвезти в місто картоплі і всілякої городини.
Весілля зіграли скромне, у сімейному колі. Свекруха прийняла Марію добре. Дівчина хазяйська, не балувана. Сама все вміла робити. Навіть на кухні вони поладнали. Марія вміло закривала салати та соління. Свекруха раділа за дружину сина. Іноді навіть могла його насварити, якщо щось не так.
Міські діти з’являлися рідко, іноді могли і два роки не приїжджати. Дуже рідко приїжджала дочка із сусіднього села.
– А чого їздити? У тебе є син. Якщо що і подзвонити можна.
– Але й побачити вас хочеться, а не лише поговорити.
– Мамо, командуй своєю невісткою, а нас вчити не треба! Подивися, ця недолуга навіть одяг нормально вивісити не може.
– Нормально вивісила!
– Хто так штани сушить?! А сорочки?
– Добре все. Все висохне. І не лізь в їхню родину. Я до вас не лізу. Усіх усьому навчила. У них у сім’ї значить так заведено вивішувати. Вчіть своїх дітей.
У Марії та Миколи народилися дві дівчинки. Мама Миколи Таня завжди була рада допомогти.
Та й Марійчина мама Валентина постійно приходила з дітьми посидіти, чи погуляти. Микола був одним чоловіком на два будинки. Батька Марії не стало, коли народилася перша онука.
Брат Марійки й сестра не поспішали допомагати матері. Їм навпаки, щось аби взяти. Сестри Миколи теж так поводилися. Є кому доглядати та й добре.
Мами подружилися, діти їх жили дружно. Внуки спільні росли. Все у них добре. Мама Таня невісткою задоволена, мама Валя зятем. Тільки от старіють і слабі часто…
…І от, одного дня мати Миколи Тетяна заслабла.
Микола взяв свою машину і повіз матір у місто на обстеження.
Дорогою він подзвонив сестрам і сказав, що вони з мамою їдуть у лікарню.
Тетяну поклали на процедури. Сестри прийшли відвідати її. Продукти принесли.
Але саме таке все, що мамі не можна. Лікар усіх попереджав, що дієта потрібна, а вони як спеціально…
Тетяна була у лікарні, а Миколі ж сестри навіть не запропонували переночувати!
Чоловік вирішив сам до старшої сестри поїхати. Він залишив машину у дворі, піднявся на поверх і подзвонив у двері сестри. Раптом за дверима почулась якась метушня і в одну мить все затихло.
Чоловік прислухався і раптом застиг від несподіваної здогадки.
Йому просто не відкрили двері!
Микола поїхав до другої сестри.
Та сама історія…
Матір він засмучувати цим не став. Спав у машині, літо все ж таки. Але мати помітила його пом’ятий вигляд. Дочкам сказала, а ті вдали, що й не знали нічого. Але після цього брата запросили до себе. Але він їм не став набридати. Було видно одразу, що заважає…
Маму Таню виписали й одразу додому. Там на них уже чекали.
Марія почала готувати спеціальні страви. Жодних солінь, копчень, жирного та некорисного. Та й маму Валю відправили на обстеження.
Та хоч у дочки жила. Їй також рекомендували дієту.
– Ось і добре. Тепер нічого закручувати не будемо. Тільки свіженьке та корисне, – сказала Марія всім.
Час ішов. Діти росли. Так і жила сім’я на два будинки, доки не трапилося нещастя з мамою Танею.
Дуже злягла вона. Доньки її доглядати відмовилися. У них робота як матір одну вдома залишати? Та й чоловікам їх це не сподобається.
А Микола навіть не сподівався на них. Привіз матір додому. Нічого їм не сказав. А мати прожила ще п’ять років.
Поруч була сім’я сина та сваха. Дочекалася вона навіть правнуків. Від старших дочок теж були правнуки, але бачила вона їх тільки в телефоні. Молодь до бабусі не їздила зовсім.
Поховали маму Таню… Дочки її про будинок згадали. Хотілося їм грошей.
Але довідалися, що будинок давно належить їхньому братові. Мати ще після першого обстеження, коли Микола спав у машині біля лікарні, все переписала на нього!
Микола з Марією пішли провідати маму Валю. Вирішили їй запропонувати на зиму перебратися до них. А якщо сподобатися, то й лишитися. Мама Валя плакала.
– Мамо, що трапилося?! Що з тобою?!
– Брат твій, Марійко, приїжджав. Якось дізнався що Тетяна будинок вам залишила. Є у вас дім, а той просить йому віддати…
– Ну і віддай! Збирай речі і поїхали до нас, – сказав Микола.
– Так, мамо, адже ми за тобою приїхали. Чого тобі самій жити? Та й ми вдвох лишилися. Твої онуки тільки на вихідні приїжджають.
– Та як я йому віддам. Ви зі мною пораєтеся, а дім йому?
– Мамо, тобі так спокійніше буде.
– То ще й сестра твоя є. Адже вона теж просить будинок. Не половину, а також весь. Синові весь, дочці весь. А тобі?
– А нам, мамо, тільки тебе треба. В нас все є. І взагалі нічого не роби з будинком. Зберемо твої речі, закриємо і нехай стоїть. У нас тобі спокійніше буде і веселіше.
Маму Валю перевезли. Іноді вони разом ходять гуляти до її будинку. Мама вже погано ходить на великі відстані. Микола їй допомагає. Для нього вона мама, а для неї вони діти Марія та Микола.
А родичі? Іноді вони з’являються. Брату та сестрі Марія заборонила засмучувати маму. Вона пильно стежить, щоб вони мамі і слова кривого не сказали. Марія хоч і наймолодша, але завжди поводилася дуже відповідально. Усі її вчинки завжди, навіть у дитинстві, були дуже правильними та дорослими.
…Вважається, що молодші діти в сім’ях балувані улюбленці. Усі “вершки” дістаються саме молодшим. Усі їх балують, люблять, і тому й виростають самозакоханими.
Але буває й навпаки. Молодші виявляються набагато відповідальнішими за старших.
Відповідальнішими і людянішими…