Андрій неодноразово приводив Віру додому, і його батьки не чинили жодних перешкод своєму синові для зустрічі з дівчиною. Але цього разу все було інакше. Молоді люди тільки-но повернулися з урочистого заходу, де їм вручили дипломи про вищу освіту. Настрій у них був піднятий. Тож з цієї нагоди батьки накрили стіл.
На столі було чимало делікатесів і, як водиться, у таких випадках було там і ігристе. І коли рідний батько Андрія був готовий озвучити перший тост, його несподівано випередив син. Але те, що пролунало з його вуст, буквально здивувало батьків. Адже Андрій по суті поставив їх перед фактом, що він зробив пропозицію Вірі. Ангеліна Андріївна – мати Андрія відразу взяла ініціативу до рук.
– З тобою ми потім поговоримо, – звернулася вона до сина. – А цю пройдисвітку, я попрошу покинути наш будинок і назавжди забути сюди дорогу.
– Ви що собі дозволяєте, – не стрималася Віра.
– Та я тебе наскрізь бачу, – не витримала Ангеліна Андріївна. – Позарилася на наше багатство. Тільки в тебе нічого не вийде. Тут не розумних немає.
– Мамо, ти що? – Спробував заступитися за дівчину Андрій. – Адже у нас з Вірою все серйозно.
– Ти ще сам не розумієш, що робиш, – зупинила сина Ангеліна Андріївна.
Сварка між Врою і матір’ю Андрія не отримала продовження лише тому, що Віра піднялася з місця і попрямувала до виходу. Але на ходу вона все-таки сказала:
– От і живіть зі своїм багатством.
– Вікторе! – Покликала на допомогу Ангеліна Андріївна свого чоловіка. – Ти подивися, що ця негідниця витворює в нашому будинку.
Але Віктор не встиг навіть сказати й слова, а віра вже була вже за порогом. Щодо Андрія, то він, побачивши такий поворот подій, не поспішив навздогін за Вірою, після чого дівчина зробила висновок, що вона, мабуть, помилилася в ньому.
Після того, як Віра покинула квартиру, де її серйозно образили, ситуація там тільки погіршилася.
– Ти думаєш, вона тебе любить? – продовжувала виховувати свого сина Ангеліна Андріївна, – У неї з першого дня, як тільки ти привів її сюди, було написано на обличчі, що вона мріє вийти заміж за багатого хлопця. Квартира у нас шикарна, твій батько добре заробляє. Загалом, як не крути, а наречений ти завидний. І вибір у неї не великий: або отримати когось, на кшталт тебе, або повернутися до свого села.
– Мамо, – спробував заперечити Андрій. – Віра не пропаде без мене. Вона університет із червоним дипломом закінчила.
– А що користі від її червоного диплома. Це столиця. Тут ти без зв’язків ніхто. Ось побачиш, ким через п’ять років будеш ти, і ким буде вона.
– Так, синку, – підтримав свою дружину батько, – Не пара вона тобі.
– Але ж ви досі не заперечували, що я з нею зустрічаюся, – навів вагомий аргумент на користь дівчини Андрій.
– Ось саме не заперечували, – вклинилася в розмову мати Андрія. – Бо були впевнені, що все це в тебе не серйозно. І не треба тобі переживати через неї, нехай вирушає до свого села. Там саме її місце.
Розмова закінчилася тим, що батьки Андрія запропонували своєму синові відпочити після навчання кілька місяців.
– А потім працюватимеш у тій же компанії, де я, – пообіцяв Андрію батько.
Як це не дивно, але Андрій не пішов упоперек волі батьків. І не став шукати більше зустрічей із Вірою.
Минуло два місяці. За цей час Андрій познайомився з іншою дівчиною, з якою встиг побувати на закордонному курорті. Христина – нова дівчина Андрія, була з Києва. Її батьки були багатими людьми. І батьків Андрія нове знайомство сина цілком влаштовувало.
Через два місяці в сімейному колі батько Андрія оголосив, що на посаду віце-президента компанії, де він працює вже не мало років, призначено якогось Бондаренка Миколу Петровича.
– Ця людина прибула до нас із провінційного містечка, де він працював на посаді директора підприємства. Він чомусь порахував, що у головному офісі нашої компанії надто багато співробітників. Буде скорочення. Так, що синку, з твоїм працевлаштуванням у нашу компанію тепер є проблеми.
– Тату, як ти сказав? Бондаренко Микола Петрович?
– Так, – підтвердив батько.
– А моя колишня однокурсниця Віра, теж Бондаренко і по батькові Миколаївна. А звідки прибув ваш новий віце-президент.
Батько озвучив місто.
– І Віра родом із цього ж міста. Чи не надто багато збігів?
– Та що ти, синку, – підключилася до розмови мати. – Хіба вона проживала б у студентському гуртожитку, якби мала такого батька. І одягалася б вона зовсім не так. Чи мало Бондаренків у світі.
– Гаразд, мамо, заспокойся, напевно, це просто збіг, – погодився з матір’ю Андрій.
Але невдовзі, після того, як Андрій зустрівся з колишньою однокурсницею та найкращою подругою Віри, все стало на свої місця. За словами колишньої однокурсниці, батька у Віри справді перевели у Київ на підвищення.
– Зараз вона проживає разом зі своїми батьками тут, – підтвердила подруга Віри, – і працює в одній із великих міських компаній.
– Але чому вона нікколи не розповідала про свого батька? – Запитав Андрій.
– Вона сама мені тільки недавно зізналася, що вирішила всього в житті досягти сама, без допомоги батька, хоча з батьками в неї прекрасні стосунки. Не любить вона хизуватися заслугами батька.
Коли ввечері Андрій поділився цією новиною з батьками, вони застигли.
– Андрій, – першою прийшла в себе Ангеліна Андріївна, – може ще не пізно налагодити стосунки з Вірою. Виходить, я помилялася, вона справді тебе кохає.
– Мамо, Віра горда дівчина. Навряд, вона простить мене після того, що ви їй наговорили.
– Але ж спробувати можна, – не відставала мати від Андрія.
– Добре, – погодився Андрій, – я спробую зустрітися з нею.
Наступного дня Андрій зустрів Віру з букетом квітів. Він спробував розповісти їй про своє неземне кохання. Говорив, що весь цей час сумував без неї. І навіть сварив своїх батьків, які розлучили його з коханою дівчиною. Але емоційний монолог не зачепив Віру.
– Я тобі не вірю, – заявила Віра, – ти зараз освідчуєшся в коханні доньці віце-президента компанії, а простою дівчиною ти знехтував. І жодного разу за два з лишком місяці не спробував зустрітися зі мною. Прощай!
Невдовзі Андрій дізнався, що його рідний батько потрапив під скорочення.
– І все-таки ця твоя Віра негідниця, – завелася Ангеліна Андріївна, – це, напевно, вона попросила свого батька про це скорочення.
Андрій не став сперечатися зі своєю матір’ю. Було марно доводити їй, що Віра ніколи не опустилася б до цього.