– Доброго дня, – Марія з подивом подивилася на свекруху, що стоїть на порозі.
– Привіт, Марія. А я ось повз йшла, думаю, зайду, подивлюся, як ви тут живете.
Марія зітхнула, але відступила убік, пропускаючи Софію Олександрівну до квартири. Їй не хотілося говорити свекрухою, але й виставити її вона теж не могла. Залишалося чекати, поки Софія Олександрівна піде. І терпіти…
Жінка пройшлася по кімнатах і насупилась:
– Ти що, одна вдома?
– Так, а ви кого хотіли побачити? – Марія хмикнула. Вона знала, що свекруха підозрює її у зраді, хоча вона не давала жодного приводу. – Ігор на роботі, Славко у садочку.
– Я так і думала… – свекруха покивала і начебто випадково відчинила шафу.
– Ви щось шукаєте?
Марія зневажливо дивилася на свекруху. Вони й раніше не ладнали, а останнім часом мати чоловіка взагалі почала переходити всі межі.
– Не що, а кого. Так, добре, Марія, мені ж можеш зізнатися. У тебе є інший? Ти ж не любиш Ігоря! Я це по очах твоїм безсоромним бачу!
– Ви навіщо мене ображаєте? Я вам приводу не давала. І з Ігорем ми живемо щасливо, ми кохаємо одне одного! Це тільки ви щось вигадуєте весь час.
– Скажи мені правду! Адже все одно дізнаюся!
Софія Олександрівна, примружившись, дивилася на невістку, вона не вірила їй. І дуже хотіла вивести її на чисту воду, викрити та вберегти сина від нещасливого шлюбу. Адже Ігор явно переживає, він навіть змарнів останнім часом.
– Я втомилася пояснювати вам, що ви помиляєтесь. Софіє Олександрівно, йдіть, будь ласка, мені треба працювати!
Марія підробляла дизайнером на віддаленні, і це у неї добре виходило.
– Скажи краще, що свого коханця покликати хочеш. Де він ховається? Га? Під ліжком? Чи у шафі?
Софія Олександрівна енергійно бігала по квартирі і заглядала в шафи, дивилася під ліжком і дитячою. Марія втомлено опустилася на диван і зателефонувала чоловікові. Вона не хотіла його відволікати, але ситуація явно виходила з-під контролю. І напружувала її.
– Ігорю, твоя мама знову шукає мого коханця у нас у квартирі.
Було чути, як сердито зітхнув її чоловік. Така історія повторювалася майже щотижня. Софії Олександрівні раптово ставало нудно, і вона йшла до невістки наводити порядки.
Спочатку Марія навіть переживала, а раптом чоловік повірить своїй матері й подумає, що вона когось має. Але згодом переживання минули, бо Ігор казав, що його мама робила так і з іншими його дівчатами. А перевірити дружину сина було для Софії Олександрівни «справою честі».
– Я втомився від цього, господи… Коли це скінчиться? – пробурмотів Ігор.
– Я теж втомилася, мені працювати треба. Пам’ятаєш, я про замовлення казала тобі? А твоя мама бігає по всій квартирі і заважає мені. Ігоре, це не зовсім нормально.
– З нею все впорядку, якщо ти про це, – Ігор сумно посміхнувся. – Вона просто ревнує мене і хоче, щоб я повернувся до неї.
– Поговориш із нею, щоб вона пішла?
– Так, звичайно, – Ігор, зітхнувши, приготувався до складної розмови.
Декілька хвилин Софія Олександрівна говорила з сином, переконуючи його, що Марія його весь час обманює.
– Сину, я відчуваю, що в неї хтось є. Даремно ти їй віриш!
– Мамо, йди додому!
Це все, що міг сказати Ігор.
Софія Олександрівна пішла лише за десять хвилин, коли хлопець уже втомився її переконувати, а його дружина розлютилася не на жарт.
Марія розуміла, що з такими візитами свекрухи треба щось робити. Їй це все не подобалося, а коли вдома був маленький Славко, все ставало ще гіршим. Малюк не розумів, чому бабуся бігає квартирою і щось шукає і радісно підключався до неї. Потім його було важко заспокоїти, і це дуже дратувало Марію.
Увечері Марія сіла поряд із чоловіком на диван, обійняла його і тихо сказала:
– Сьогодні був дуже складний день. Я так більше не можу.
– Марія, ну я тобі вірю і знаю, що ти нікого не водиш.
– Дякую, звичайно, що віриш. Але мене просто вся ця ситуація напружує. Я працюю спокійно, твоя мама влітає до квартири, а мені потім важко знову зосередитись. Сьогодні я знову не встигла здати проєкт, адже на нього вже чекають. Люди на мене надіялися.
– А якщо маму не пускати у квартиру? Не відчиняти двері. Ну, вона зрозуміє, що вдома нікого немає, і піде.
– Я пробувала так робити, – хмикнула Марія.
– І що? Вона пішла?
– Ні, почала гукати під дверима, говорила різні погані речі. Перед сусідами було дуже соромно… Потім на вулицю вийшла, знайшла наші вікна і стояла під ними, намагалася камінчиками потрапити у шибки. Чого ти смієшся?
Ігор весело сміявся, і Марія теж мимоволі посміхнулася.
– Слухай, вибач, просто я представив цю картину, – Ігор постарався заспокоїтись. – Ситуація, звісно, не надто смішна.
– Так, мені так взагалі не до сміху! Потім довелося перепрошувати перед сусідами.
– Чому мені нічого не розповіла?
– Та того вечора саме Славко занедужав, мені не до свекрухи було.
Вони якийсь час посиділи тихо, потім Ігор взяв долоню дружини у свою руку.
– Марія, ти не хвилюйся, я поговорю з мамою. Забороню приходити до нас, якщо мене немає вдома.
– Було б непогано. А вона тебе послухає?
– Сподіваюсь що так.
Ігор дотримався обіцянки і поговорив з матір’ю. Софія Олександрівна на це образилася, адже вона вважала, що робить якнайкраще.
Кілька тижнів усе було тихо та спокійно. Марія вже й забула про вибрики свекрухи, як та знову вирішила навідатися в гості. Спочатку все йшло добре, хоча Марія сиділа, як на голках, і чекала, коли Софія Олександрівна знову почне свої штучки. На жаль, інтуїція її не підвела.
– Марія, а хто в тебе в спальні? – вкрадливим голосом спитала свекруха
– Софіє Олександрівно, ви не хочете піти додому? На мою думку, Ігор заборонив вам приходити без нього.
– Та годі, Марія, ми обидві жінки, можна і поділитися своїми секретами. Зізнайся вже… Хто в тебе є?
Марія зітхнула і зненацька вирішила пожартувати. Якщо вже свекрусі так хочеться дізнатися про її коханця, нехай дізнається. Тільки дівчина вирішила підстрахуватися та включила диктофон, щоб потім дати послухати Ігорю.
– Ви мали рацію, – вона із загадковим виглядом нахилилася до свекрухи.
Софія Олександрівна навіть затамувала подих і відкрила рота.
– У мене є коханий чоловік. Він гарний, високий та сильний. А ще він розумний та добрий.
Жінка слухала, широко розплющивши очі. Марії навіть стало смішно, але вона продовжувала описувати свого коханця.
– Коли він сюди приходить, я щаслива, адже ми можемо знову бути разом. Він дуже любить мого сина Славка. А який він дбайливий, я навіть не можу вам передати. Він носить мене на руках і дарує квіти.
– Я навіть заздрити почала, – Софія Олександрівна посміхнулася. Тепер вона зневажливо дивилася на невістку. – Загалом, я так і знала! Я завжди підозрювала, що в тебе не все чисто. По очах твоїх, що бігають, все зрозуміло.
– Правда? – Марія ледве стримала посмішку.
– Так! А коли він прийде? Я в очі його зухвалі хочу подивитися! Невже він кращий за мого сина?
– Побачите і зрозумієте все самі, – загадково відповіла Марія. – Він прийде години за дві. Можете поки що посидіти у вітальні, а я піду працювати. Головне, не заважайте мені.
Софія Олександрівна підкорилася, їй було цікаво. А ще вона пишалася тим, що змогла вивести невістку на чисту воду. Не вдалося Марії мене обманути, так думала жінка.
Вона ледве дочекалася вечора і ось, нарешті, поряд із квартирою почулися кроки. Хтось зподзвонив у двері, і Марія пішла відчиняти. Софія Олександрівна теж підвелася і вискочила до коридору. На порозі стояли Славко та Ігор.
– Я забув ключі сьогодні, – сказав Ігор і тут він побачив матір. – Привіт, що ти тут робиш? Все добре?
– Ігоре, все просто чудово, – у голосі Марії звучав сарказм, вона почекала поки дитина піде до себе в кімнату і додала. – Софія Олександрівна прийшла подивитися на мого коханця.
– Так! Де він? – нетерпляче запитала жінка. – Ігоре, тобі треба піти від цієї дівчини. Негайно! Я так і знала, мене не проведеш!
– Софіє Олександрівно, зачекайте, спочатку подивіться на того, про кого я вам говорила!
Марія обійняла Ігоря і кинула на нього лукавий погляд.
– То це ж мій син! А ти описувала зовсім іншого чоловіка. – широко розплющила очі свекруха.
Марія ввімкнула запис і весело сказала:
– Для мене цей чудовий чоловік – це Ігор. Мені більше ніхто не потрібен. Я ж вам казала.
– Тьху! Тільки дарма витратила час… Дуже смішно. – Софія Олександрівна зрозуміла, що її обвели навколо пальця і, швидко взувшись, ображено сопучи, стрімко вискочила з квартири.
Ігор з усмішкою до вух обійняв дружину і зазирнув їй у вічі:
– І що, правда, я такий?
– Ну, здебільшого, – засміялася Марія, їй чомусь здавалося, що вона позбулася свекрухи.
Настрій був прекрасний, чоловік з любов’ю дивився на неї, у дитячій грав їхній син…
І Марія зітхнула з полегшенням і подумала, що навіть якщо Софія Олександрівна знову візьметься за старе, вона знайшла спосіб як з нею боротися. З гумором та поблажливістю. І цей метод явно робітничий. Але щось їй підказувало, що свекруха від сьогодні втратила будь-який інтерес до своїх розслідувань.