«Ні, звичайно, я винен, – думав Микола. – Треба було так попастися. Але вона, вона, теж хороша. До останнього був упевнений, що схаменеться».
Микола з Ніною прожили довге життя, виростили дітей, няньчили онуків. Він і раніше погулював, але вміло це приховував від дружини. До неї доходили чутки, але чуткам вона не вірила, вірила чоловікові. От і жили щасливо.
Просто раніше мобільних телефонів не було. Ось через мобільник і попався. І ця теж хороша давай повідомлення відправляти. Ну не прийшов я до неї, отже, зайнятий. Навіщо писати?
Дах на дачі раптом протікати став, довелося терміново його ремонтувати. Микола на даху вкладав новий аркуш шиферу, а телефон у будинки не затихав від повідомленнь. Ось дружина прочитала. Адже ніколи не лізла до його телефону, а тут вирішила, раптом щось термінове.
– Та що у нас на пенсії термінове могло бути? Хіба когось із ровесників не стало. Так і те зачекай, – вголос сказав Микола.
На телефон Микола сильно ображався, його вважав винним у розлученні.
Ніна тяжко переживала розлучення. Навіть поривалася пробачити чоловіка, але останньої миті одумувалася. Микола чекав, спроб помиритися не робив, сподівався, що дружина сама його покличе. Він знав, що їй тяжко. Вона навіть нікому не казала, що з чоловіком розлучилася. Ще тому Микола був упевнений, пробачить, покличе.
Діти та онуки були на боці Ніни, Микола не розумів, чому вони кинули батька та дідуся: – Ну гаразд, з дружиною розійшовся. А діти так і залишилися мої.
Але ж діти не відповідали на його дзвінки, ігнорували батька.
Ось вже рік після розлучення минув, Микола жив на дачі. Раніше на дачі збиралися всі діти та онуки, смажили шашлики, спілкувалися, веселилися, онуки бігали, а тепер він один тут. Ніхто не приїжджає.
Новини дізнавався через знайомих. Знав, що дружина нездужає, знав, що старший зять купив дачу, і вони тепер усі там збираються. Було дуже прикро. Вирощував, вирощував, виховував, виховував і раптом став нікому не потрібним.
Діти купили Ніні путівку на море, Микола думав, що ось поживе там два тижні без дітей і зрозуміє, що вдвох веселіше. Поверне його до родини.
Дізнавшись, коли вона повертається, приїхав Микола до вокзалу, зустріти Ніну. Вона вийшла з вагона, засмагла, щаслива, усміхнена. Він було кинувся до неї, а вона гордо подивилася на Миколу і пройшла повз, немов незнайомі.
З того часу живе Микола на дачі один, ображений на весь світ. Спостерігає іноді за дружиною, як вона гуляє з онуками, ходить із подругами в кафе та кіно і анітрохи не переживає про розлучення.