У Ганни не стало матері, після прощання жінка повернулася додому. Вже більше 10 років, як вона жила у місті, там у неї робота, чоловік, дім. Її мати Світлана Сергіївна останні 10 років жила одна, останній рік сильно нездужала. Ганна з сім’єю намагалася по можливості приїжджати до матері, допомагати по господарству, наводити лад у будинку. Домовилися з сусідами, щоб ті засаджували город, що належить Світлані Сергіївні, щоб той не пустував і не заріс бур’яном.
Світлана з маленькою донькою та великою валізою речей приїхала працювати у це село 25 років тому з іншої області. Влаштувалася працювати до районної лікарні в жіночу консультацію. Ніхто не знав чи був у Світлани Сергіївни чоловік, а вона про це не любила розмовляти. Адміністрація виділила їм невелику хатинку з великим городом, маленьку Ганну влаштували до дитячого садка. Життя потекло своєю чергою.
Якось Світлана поверталася із міста додому. Автобус зупинився, не доїхавши до села кілька кілометрів. Хтось із пасажирів залишився чекати доки водій полагодить автобус, а хтось вирішив дістатися пішки. Світлана хвилювалася, доньку треба було встигнути забрати із садка, а тут ця поломка автобуса. Вона вийшла з автобуса і швидким кроком попрямувала у бік села. Дорогою їхала вантажівка, яка привозила в село продукти, побачивши жінку на дорозі, водій зменшив швидкість і запропонував підвести її до села, все одно їхав туди ж. Відмовлятись Світлана не стала.
Так вона познайомилася із Павлом. Між ними почалися стосунки. Він приїжджав до Світлани щовечора і залишався до ранку. Вранці їхав на базу по продукти, а потім розвозив їх селами. Маленька Ганна прив’язалася до чоловіка, часто питала у мами:
-Це мій тато?
Та й Світлана закохалася у Павла, як дівчинка, ожила з ним, розцвіла. Їм було дуже добре разом. Павло полагодив ганок, відремонтував паркан. Світлана почала планувати майбутнє, хотіла відбудувати будинок, завести господарство і народити Павлу сина. З ним вона почала почуватися коханою жінкою.
До зустрічі зі Світланою Павло жив у сусідньому селі з батьками, нічого до пуття про його колишнє життя Світлана не знала. Вона не раз говорила йому, що час познайомиться з його батьками, той жартував, що встигне.
За кілька місяців їхні стосунки змінилися. Він все частіше залишався в будинку у батьків, Світлані казав, що мати занедужала. Та вірила, турбувалася, пропонувала привести її на огляд, вона могла б підключити найкращих спеціалістів. Світлана бачила, що Павла щось турбувало, намагалася дізнатися, але він казав, що це її вигадки, все гаразд.
Світлана в ординаторській стояла біля вікна з чашкою чаю та дивилася на вулицю. Тут вона побачила, як її Павло веде під ручку якусь дівчину, явно в положенні. Перша думка – комусь допомагає. Вона навіть хотіла постукати йому у вікно, але стрималася. Вийшла з кабінету, спустилася вниз, спостерігала збоку. Дівчина роздяглася в гардеробі та підійшла до реєстратури, взяла картку та пройшла до кабінету. Вона явно приїхала на плановий прийом до одного зі спеціалістів.
Щось всередині у Світлани сколихнулося, ніби передчуваючи, що це не випадкова дівчина для Павла. Згодом її хвилювання підтвердилися. То була дружина Павла. У той момент, коли Павло познайомився зі Світланою, у нього з дружиною були проблеми у стосунках, вони навіть думали про те, щоб розійтися. Його дружина повернулася жити до своїх батьків, але незабаром зрозуміла, що чекає на дитину. Не хотіла цим маніпулювати. Але село є село, невдовзі батьки Павла дізналися, що скоро стануть бабусею та дідусем, стали на переконувати сина. Павло тепер не міг зробити вибір між любов’ю до Світлани та почуттям обов’язку до дружини та дитини.
Світлана, дізнавшись про наявність вагітної дружини, сказала Павлу, щоб той більше не з’являвся біля воріт її будинку. Обидва дуже переживали. Він часто проїжджав повз її будинку, сподіваючись побачити її хоча б оком.
Ганна повернулася до будинку матері на сороковини, після служби в церкві, вирішила перебрати речі, знайти документи на будинок. Вирішила пустити сюди квартирантів, щоб будинок не пустував, а після набуття права спадку його продати. Речі пахли мамою, з ними дуже важко було розлучатися. Вона зняла з плічок її сукню і подумала про те, яка вона красиве, чому вона не бачила маму в ній. Декілька речей Ганна вирішила залишити собі на згадку.
Надвечір дісталася шафи з паперами. Там лежав альбом із фотографіями. Ганна дивилася на них, а сльози текли її щоками.
-Мамо, чому ти так рано пішла? Як же я без тебе буду…
Документи на будинок, рахунки на оплату, і якийсь лист у білому конверті без адресата.
Ганна розкрила конверт і почала читати.
-Пишу цей лист з надією, що ніхто його ніколи не прочитає. Це моя сповідь, мій гріх. Але якщо хтось прочитає, то нехай сам вирішить, що з цим робити…
Багато років тому я чергувала у відділенні. До нас швидко доставили молоду дівчину, яка ось ось мала б народити. Дівчина була вже без втомлена.
Пологи були важкими, на світ з’явилася гарненька дівчинка. Я була вимотана від робочого дня. Це були другі пологи у нашому відділенні за кілька годин.
Я знала, хто ця дівчина. Вона-дружина Павла, а та дівчинка була його донькою.
Я намагалася приборкати свою неприязнь до неї. Розуміла, що вона ні в чому не винна, вона не відводила у мене коханого чоловіка. Просто якби її не було в житті Павла, то, можливо, ця дівчинка була б нашою з ним дочкою.
Відпочивши кілька годин в ординаторській я зайшла до відділення, хотіла подивитися на доньку Павла. У відділенні була нестача персоналу, одна нянечка на все відділення. Що сталося далі, я не можу пояснити досі.
Два маленькі малюки, які народилися з різницею в кілька годин, лежали в сусідніх ліжечках. Я підійшла до них і за кілька секунд поміняла їм бірочки. Тим самим змінивши їхнє життя.
Я знала, що дівчинка, яка народилася першою, була з неблагополучної родини. Тепер дочка Павла виховуватиметься там.
Це йому за зраду, за те, що дав мені нездійсненну надію бути щасливою. За сльози моєї дочки, яка стала вважати його батьком.
Чи шкодувала я про те, що трапилося – ні, частково я тріумфувала. Я дивилася у вікно, як через кілька днів Павло приїхав за своєю дружиною і дитиною, як намагався вдивитись в обличчя дочки намагаючись знайти в ній свої риси.
Та жінка, що виховувала дочку Павла через пару років прийшла до нашого відділення народжувати ще одну дитину. Я бачила її чоловіка і цю дівчинку, чиє життя зіпсувала через зведення рахунків з одним чоловікоі.
Можливо, моя недуга – це бумеранг за те що я зробила і я винесу його гідно. За все у житті треба платити. Хтось за свої помилки розплачується тим, що все життя виховує чужу дитину, хтось своїм здоров’ям…
Ганна прочитала листа на одному подиху. Від того, що вона дізналася їй, стало важко. Вона вийшла надвір, щоб прийти в себе.
За цей вечір вона ще не раз прочитає листа, цю важку правду. Що тепер їй зробити з цією правдою?
Ганна не могла заснути. Їй було важко від вчинку матері, але з іншого боку вона розуміла, що скоєний нею вчинок, не давав їй спокою все життя.
Вранці Ганна розтопила піч у хаті, поклала туди непотрібні папери. Довго в руках вона тримала той лист, вагалася, що з ним зробити. Зрештою кинула його і пішла прибирати далі. Вона стояла біля портрета матері, промовила вголос:
-Це твій вчинок, твій гріх. Вважатимемо, що ти забрала його з собою. Навіщо ворушити минуле? Спочивай з миром, мамо…
Увечері, закінчивши справи, Ганна передала сусідці ключі від будинку матері, сказала, що щойно з’являться охочі його зняти, щоб вона пустила туди квартирантів. На заміну за клопіт сусідка може взяти собі частину суми.
Ганна поїхала додому, до чоловіка та доньки. Про цей лист вона не розповіла нікому і ніколи…