Василь прокинувся вранці і за звичкою сказав дружині: -Доброго ранку, кохана!.
Точніше, сказав він це не дружині, а її фотографії із чорною стрічкою у куточку. Олени немає вже три роки. Пережиття від втрати дружини вже не такі відчутні, стало трохи легше, але моментами все ще дуже важко. Ще б! Тридцять один рік разом, душа в душу, але його Оленка «пішла» менше ніж за місяць, підступна недуга взяла гору.
Майже рік Василь ходив чорний як хмара, сам не свій. Нічого не тішило – ні приїзд сина з невісткою та онукою, ні улюблена робота. Все валилося з рук, хотілося весь час лежати та дивитися в одну точку. Начебто чоловік – він повинен триматися, але залишившись наодинці з собою, він давав волю почуттям – плакав у голос. Усі казали:
– Живи для сина і для внучки!
Але це тільки слова, що можуть люди йому сказати?! Немає головного в його житті – ніжної та доброї Оленочки. Та й як для них жити – син живе із сім’єю у іншому місті, вони, звичайно, завжди на зв’язку, але відпустку вважають за краще проводити у теплих краях. Так, звичайно, все це зрозуміло, Василь на нього не ображався. Спілкуються по телефону – і добре.
А так все добре нещодавно було – подружжя вирішило переїхати за місто до села, продало міську квартиру, купило будинок, облаштовувало його на свій смак. Жодних господарств та городів не заводили, Олена дуже любила квіти і їх садила по всій ділянці. Спорудили альтанку, поставили мангал, купили гойдалку. Благодать! І тут ця підступна недуга! Олені був лише 51 рік.
Коли Василь дивився на фотографію дружини, йому здавалося, що міміка Олени змінюється. На знімку вона посміхається, але це була щоразу різна посмішка: то весела, то іронічна, то сумна. Ось і сьогодні вранці посмішка була трохи з сумом.
– Нічого, прорвемося! – зітхнув Василь, дивлячись на портрет.
Сьогодні вихідний, субота. Потрібно щось поробити по будинку, квіти полити. За три роки Василь освоїв хобі дружини – садив квіти на її пам’ять, ніби вона їх вирощує. Виходиш у двір – а там усе цвіте. У перший рік ділянка була майже занедбана, але тепер знову це райський куточок.
Вийшов на подвір’я, позіхнув, потягнувся. Повз проходили сусіди, віталися через невисоку огорожу. Вони шкодували Василя та поважали його. Молодець, мовляв, чоловік, не загульбанив, хоч і велике горе в нього. Багато хто дивувався – чому він так і не завів нову родину, не одружився хоча б через рік, молодий же ще, всього 58 років, але Василь навіть дивитися не міг у бік жінок після того, як не стало дружини.
– Василю, привіт! – За парканом з’явилася Алла, сусідка через три будинки направо, вона стояла з якоюсь дамою, віком ближче до п’ятдесяти. – Іди сюди, щось скажу.
Василь підійшов.
– Познайомся, це моя сестра Катя, до мене погостювати приїхала.
Василь кивнув, особливо не дивлячись на Катю. Затяглася незграбна пауза – ну познайомилися, ну і що?
– Василю, у Миколи сьогодні день народження, він просив тебе запросити, прийдеш?
Микола – це чоловік Алли, чоловіки спілкувалися між собою, але міцної дружби вони не мали. І чого він його запросив? Але начебто відмовлятися якось ніяково. Василь знизав плечима.
– Обов’язково приходь, подарунка не потрібне, головне – це твій візит.
Увечері Василь засунув кілька купюр у конверт і подався до Миколи. Музика, стіл накритий у дворі, гостей із десяток. Василя тепло прийняли, посадили за стіл навпроти Каті. Струнка, симпатична жінка, вся така – у біленьких кучерях, усміхається Василю, але він намагається на неї не дивитись. Почалися танці, Катя повела Василя танцювати. Ну гаразд, разок можна покрутитися під повільну музику.
– Алла сказала, що ви один живете, це так? – Запитала Катя. – А хто ж такі чудові квіти у вас на ділянці вирощує?
– Я вирощую. Це було хобі дружини, я його перейняв.
– А навчите мене доглядати квіти?
Василь невизначено кивнув, мовляв, можливо. Захотілося піти, весело йому не було. Але в неділю Катя прийшла з ранку до Василя з пирогом.
– Давай, чай поп’ємо? – Запитала вона. – Я зранку спекла пиріг із яблуками.
Трохи згодом Василь розповідав про свої квіти: як вирощує, які особливості. Було враження, що Катя слухає його не дуже уважно.
– У саду у тебе, звичайно, краса, але будинок ти свій запустив – якось там неохайно.
– Ну як, по-холостяцьки! – зніяковів Василь.
– Та ти не соромся, дозволь я в хаті приберуся, мені це не важко, а жіноча рука тут потрібна.
Згодом Катя з Василем потоваришували. Ні, роман не почався, просто багато розмовляли. Катя розповіла, що давно розлучилася, живе у місті з донькою, зятем та маленькою онукою. Нещодавно Катя втратила роботу, вирішила літо провести у сестри, а до осені влаштуватися на іншу. Іноді вона щось смачне готувала, і вони з Василем вечеряли вдвох. Він відчував, як до цієї жінки виникає легка симпатія, але переживав в цьому зізнатися навіть самому собі. Одного разу Катя упіймала момент – ось-ось і Василь її поцілує. Спокуса була велика, але Василь відсахнувся:
– Вибач, я поки що якось не готовий.
– Ну гаразд, я сподіваюся ти ще дозрієш, – зітхнула Катя.
Справа в тому, що цей момент стався в кімнаті, де стояв портрет Олени. Василю здалося, що вона сумно йому посміхнулася. Але все одно, сумніви були – можливо почати жити з Катею, господиня вона хороша, і симпатична дуже. Своїми сумнівами він поділився із сином по телефону.
– Тату, ну звичайно! – підтримав його син. – Маму ти все одно ніяк не повернеш, а з суму взагалі здасиш. Придивись.
Василь почав придивлятися. Минув місяць, але тісних стосунків він поки що не допускав, не був закоханий. Якось, прогулюючись серед квітів, Катя сказала:
– Якось нерентабельно на цій ділянці тільки квіти садити. Жаль, така земля пропадає! Можна наступного року тут зробити грядки, зелень посадити, теплицю встановити.
– Ні, тут будуть лише квіти, як Оленка любила! – зітхнув Василь.
– Нісенітниці вона любила! Квіти для дружини повинен чоловік носити, а на ділянці вирощувати овочі різні. Ось настане наступне літо, приїде сюди відпочивати моя донька із зятем та онукою, ми тут усе переробимо…
Катя ще щось говорила, але Василь вже її не слухав. Він раптом виразно представив життя з нелюбою жінкою, яка командуватиме в його будинку, як вона зруйнує квітник Оленки, як привезе сюди чужих людей. Йому раптом стало важко та неприємно.
– Нічого з тобою, Катю, не вийде. Тобі краще піти…
– Як так? Ми майже місяць зустрічаємося з тобою, і ти раптом вирішив поставити крапку?
– Тобі краще піти! – повторив Василь.
Катя пішла, щось бурчачи собі під ніс. Василь підійшов до фотографії дружини – вона радісно посміхалася.
– Вибач мені, Оленко! Ледве не згрішив і дров не наламав, але ти мені допомогла! Меркантильна дамочка попалася, але більше жодної жінки на нашу територію не приведу. Тільки тебе любив, люблю і любитиму.
З того часу Василь Катю не бачив, та й у бік жінок він знову не дивиться – вірний він своїй Оленці.