– На дачу тільки відпочивати! – Ніна Дмитрівна підняла вгору палець і пройшла повз прилавки з насінням і розсадою.
Григорій Андрійович тихенько зітхав, злегка торкаючись незрілої зелені в горщиках, і поволі йшов за дружиною.
Обоє вони вже два роки були пенсіонерами і тепер жили вільно. Вставали пізно, лягали теж, коли хотіли або коли закінчувався серіал по телевізору.
Діти виросли, онуки навчалися в середній школі і вже не потребували стільки уваги з боку дідуся та бабусі.
Їм, раптом одночасно, захотілося тиші, спокою, відпочинку, нарешті, щоб сидіти і дивитися на захід сонця на своїй веранді…
Міська метушня набридла, хотілося відпочинку, і саме тоді було ухвалено рішення купити дачу!
Григорій Андрійович переглядав оголошення з особливим ентузіазмом, він знімав і наближав окуляри до екрану монітора, думаючи, що так можна розглянути все детальніше:
– Дивись, Ніно, тут і яблунька, і сливка, і навіть смородина на ділянці є, а це… Почекай-но, та тут і малини кілька кущів!
– Яка малина, Грицю, якщо брати дачу, то тільки, щоб відпочивати. Ніяких кущів і грядок! Все в магазині он продається!
Григорій Андрійович знову важко зітхнув…
Хороший варіант знайшовся несподівано, у розпал нового дачного сезону. Сусідка з п’ятого поверху терміново продавала свою дачу – синові не вистачало на перший внесок на квартиру.
Сама сусідка давно закинула свою ділянку і не з’являлася за містом – здоровʼя не було. Зійшлися в ціні. Дача близько до річки, і стан будиночка був хороший.
Перші два тижні довелося попрацювати. Син із невісткою приїхали допомагати, всі разом швидко все вичистили, викинули непотрібний мотлох, зробили косметичний ремонт у будиночку і ділянку прибрали.
– Тут ми траву посіємо. Іванку, треба купити насіння, ти заскоч в магазин, або замов, я гроші віддам. А тут гойдалку поставимо, може не цього, а наступного року, правда Грицю? – вголос міркувала Ніна Дмитрівна, прогулюючись своїми шістьма сотками. – А тут… – продовжила вона.
– Редиску вже можна посіяти, – весело додав Григорій Андрійович і подивився на всіх.
– Грицю, ми ж домовилися, що купуємо дачу з умовою, що жодних грядок.
– Ніно Дмитрівно, від однієї грядки з редискою і кропом нічого не зміниться, зате не треба в магазин бігати, – погодилася з батьком свого чоловіка Івана невістка Марина. – Захочете салатика свіженького, і все під рукою! А городи великі, згодна, ні до чого. Засіяти травою і добре буде…
Маючи хороший настрій, Ніна Дмитрівна махнула рукою, даючи згоду на одну маленьку грядку.
Грядка одразу була скопана радісним Григорієм Андрійовичем. Він дістав з нагрудної кишені три маленькі пакетики і, посміхаючись, ніжно погладив їх. Насіння швидко стрибнуло в землю, що ніби зачекалася на нього після довгого простою.
Чоловік випростався і побачив перед собою сусіда за парканом.
– Привіт, Григорію. Бачу городом зайнявся. Хороше це діло. А чи не забереш ти у мене два кущики перцю і три помідора? Залишилися, шкода викидати…
– Ніна сказала без грядок цього року, – сумно сказав Григорій.
– А від п’яти кущиків які грядки? Тим більше, без розсади ви цього року.
Сусід пішов і повернувся з десятьма кущиками.
– Ти тут, акуратно біля парканчика посади ще огірків. Як без своїх огірків?! Куплені не те.
– От і я кажу, Ніночці, що не те. А вона все своє гне, мовляв, жодних грядок.
– Так, Грицю, грядок і не буде. Будуть лунки! Так і скажеш. Давай, розсаджувати поки твоя зайнята. А я зі шланга поливатиму, коли тебе нема. І ще, як в місті будете, я в середу подзвоню тобі, скажу, що труба зламалася, покличу тебе приїхати, – сусід багатозначно підморгнув Григорію. – У мене і біленька є домашня, – із задоволенням повів бровами сусід. – Приїжджай, не пошкодуєш.
Григорій Андрійович чомусь з особливим нетерпінням чекав на середу. Ходив, поглядав на телефон, що лежав на комоді з самого ранку.
– Ходи снідати! – покликала його Ніна і, помітивши задумливий вигляд чоловіка, поцікавилася: – Не заслаб?
– Ні що ти. Погода сьогодні не дуже.
Погода і, справді, була не властива для цього періоду: хмари, мало сонця й холод.
Вдень Григорій Андрійович нервово став підносити телефон до обличчя, перевіряючи, чи не сіла батарейка і чи не зламався його апарат.
О третій годині телефон весело задзвенів.
– Так слухаю. Що таке? Ого! Так, біда… Зрозумів, скоро буду.
– Грицю що там таке?! – ахнула дружина. – Із сином щось?!
– Ні, не хвилюйся. Сусід по дачі дзвонив, каже – кран підтікає, а ми ж у вихідні не збиралися приїжджати, а раптом зовсім потече. Я зʼїжджу. Завтра вже повернуся, на останню електричку не встигну…
…І став стало на дачі із дивною регулярністю щось відбуватися саме по середах.
Ніна Дмитрівна почала здогадуватися, що щось відбувається, але вигляду не подавала.
Потеплішало лише до кінця травня. І вони нарешті з чоловіком вирішили провести тиждень-другий на дачі. Із сином попередньо домовилися, закупили продукти на весь час і поїхали.
Ахала й охала Ніна Дмитрівна від побаченого цілу годину.
Стрункі рядки картоплі, дві маленькі круглі лунки із зеленню, дві з полуницею, огірки, помідори, солодкий перець, а в самому кутку біля паркану кабачок уже третій листок тягне!
– Ти що тут наробив?! Умова була – ніяких грядок! Зрозуміло тепер навіщо ти щосереди сюди мотався!
– Ніяких грядок і нема! Тільки лунки, як ми й домовлялися, Ніночко. Та й небагато тут, зате все своє.
– Що, сварилася? Ніна дізналася про наші справи? – поцікавився сусід, помітивши сумного Григорія, який сидів біля лунки з кабачками пізно ввечері.
Григорій Андрійович махнув рукою:
– Сказала все повиривати, інакше розлучиться…
– Проходили ми таке, не переживай. Чай з м’ятою і ромашкою їй завари, а на сніданок яйце на сковорідці підсмаж і кріпчиком свіжим посип. А розрівняти свій городик завжди встигнеш, – усміхався сусід.
Вранці Григорій Андрійович своїй дружині яєчню приготував, з любов’ю кріпчиком посипав, як сусід радив, щавель у колишньої господині ріс перед будинком, його теж зірвав, у тарілку поклав, чай заварив з м’ятою.
Ніна Дмитрівна повеселішала, сіла на веранді з чоловіком снідати і вже перестали здаватися їй ці клумби чимось страшним і непотрібним.
Старався чоловік. Місця ще багато на ділянці, можна танцювати. А зі своєю зеленню куди смачніше…
– Гаразд, Грицю, хай росте, стільки праці вже вклав.
– Дякую, Ніно, ти в мене найкраща! – зрадів чоловік. – А ще знаєш що?
– Що? – запитала дружина.
– Мені цієї середи обіцяли з сусідньої вулиці вусиків полуниці дати, вона в них ого яка, розміром, як яйце!
– Прямо таки, як яйце?
– Ага, фото сам бачив торішні.
– З перепелине, мабуть?
– Ні, Ніночко, як куряче.
– Гаразд, бери, тільки трохи й дивися мені, ніяких грядок, – помахала пальцем дружина. – Ми дачу, щоб відпочивати купили, а не працювати.
– Тільки лунки, Ніночко, обіцяю, тільки лунки…