З дитинства Олексій чув фразу: перш ніж одружитися, подивися на майбутню тещу, дружина згодом стане на неї схожою. Бабуся так казала.
Олексій не сперечався, але подумки пирхав, не вірив. Він зовсім на батька не схожий, з чого ж дівчині обов’язково бути схожою на матір?
Батьки Олексія розлучилися, коли він був маленьким, тато поїхав у інше місто. А за кілька років мама важко занедужала і її не стало.
Опіку над онуком оформила бабуся, мамина мама. Вона Олексія дуже любила.
Після школи хлопець виїхав із рідного міста, вступив до інституту в обласному центрі.
Жив у гуртожитку. Із задоволенням поринув у студентське життя.
З Катею вони навчалися в одній групі, часто проводили час у спільній компанії. Симпатична дівчина розумна. Обмінювалися книжками, часто просив у неї конспекти. Жодних серйозних намірів не було ні в неї, ні в нього. Просто дружили.
Тим більше, у Каті був залицяльник – спортсмен, який грав за область у футбольній команді.
Якось Олексій з Катею поверталися з кіно. У кінотеатр поряд з інститутом часто ходила вся група, але того вечора вони пішли вдвох.
Фільм виявився суперечливим, сподобався, але по-своєму. Хлопець та дівчина побачили у ньому різні посили.
Вони палко обговорювали сюжет і героїв – кожен зі свого погляду, і в цей момент наздогнали маму Каті: Олексій, звичайно, проводжав дівчину додому.
Віра Степанівна йшла з важкими сумками. Дочка представила супутника:
– Мамо, знайомся, це Олексій, мій однокурсник.
Олексій підхопив сумки, і вони пішли разом, продовжуючи при цьому сперечатися про фільм.
Мама мовчала, тепло поглядала на парубка, посміхалася. У розмову не встрявала. Олексій ловив її погляд і незрозуміло чому відчував підтримку.
Йому стало легко, ніби він давно знайомий із цією жінкою.
Біля під’їзду мама Каті запросила зайти на чай. Хлопець збентежився, але господиня сумок та чаю була наполеглива.
Той вечір став для Олексія та Каті доленосним.
Віра Степанівка виявилася веселою жінкою. За чаєм розповідала цікаві історії. Вони щиро сміялася. Олексій нахвалював пиріжки – зовсім як у бабусі. Сказав, що почувається як вдома:
– Мене бабуся виховала, такі ж пиріжки пекла, у школу з собою давала. Її не стало торік. Дякую вам, про такі сімейні посиденьки я навіть не мріяв.
Коли Олексій став збиратися до гуртожитку, господиня переконала взяти з собою пакунок із пиріжками. Він, звичайно, нагодував ними сусідів по кімнаті.
Після спільного чаювання Олексій глянув на Катю іншими очима. Зрозумів, що вона йому не просто подобається – інтерес набагато більший. Під різними приводами намагався бути поряд. Разом сиділи на парах, готувалися до заліків, допомагали один одному із курсовими проектами.
Дедалі більше хлопець схилявся до думки, що Катя – його доля, дівчина, за яку треба боротися.
У своєму футболісті вона незабаром розчарувалася. А Олексій тим часом став своїм тільки для неї.
Катя з мамою жили вдвох, завжди були йому раді. Він дедалі більше зауважував: дівчина кожним своїм рухом нагадує свою маму. Голос, манери, міміка. Така ж некваплива, легка на підйом, дотепна.
…Коли Олексій зважився зробити пропозицію, він прийшов у гостинний будинок із двома букетами квітів. Улюблені троянди для майбутньої тещі та гербери – нареченій.
З порога зауважив: Віра Степанівна зрозуміла все без слів. По її обличчі пробігла гама почуттів. Погляд став незвично серйозним, хлопець усвідомив, що судитимуть його по-дорослому.
Звісно, пропозиція була прийнята. Незабаром відбулося весілля. За кілька років Олексій став називати Віру Степанівну мамою.
Бабусю свою часто згадує, замовляє їй панахиду у поминальні дні. І щоразу замислюється – а одружився б він з Катею, якби не був знайомий з майбутньою тещею? І чесно відповідає собі: навряд.
Тож, дякую, бабусю, за кохання, за науку та мудрість життєву, які проросли в долі сироти.