Ірина, молода, симпатична жінка, виходила з маршрутки. Її підтискали ззаду квапливі пасажирами, тож жінка трохи оступилася, потрапивши в сильні руки якогось чоловіка, які вчасно підхопили її.
– Все добре? – спитав він співчутливо.
І хоча в районі коліна вона відчула дискомфорт, але відповіла, що так, все добре, дякую. І пішла собі далі, але все ж таки злегка накульгуючи.
– Давайте я вас проведу, – почула вона поруч той самий голос і лише плечима знизала.
Він запропонував взяти в неї з рук пакет, але вона відмовилася – не важко. Навіщо обтяжувати людину. Дійшли до її під’їзду, перекинувшись парою слів, і розійшлися. Але він дав їй свою візитку.
– Ми ремонтом квартир займаємось. Потрібна буде допомога – дзвоніть. Буду радий, – сказав він і пішов.
Ірина глянула йому вслід. Нічого такий, симпатичний навіть, високого зросту, широкоплечий, м’язистий.
«Дмитро Миколайович Миколаєнко, ремонт офісів, квартир, будинків» – значилося на візитівці.
«От як тепер рекламу роблять, – подумала вона, – допоміг дівчині і тут же ж візитку в руки. Звертайтесь, відремонтуємо», – майнуло в голові.
Вона посміхнулася і пішла додому.
Мами не було, вже добре, можна лягти на диван і розслабитися трохи після трудового дня. Мама жила в сусідньому під’їзді і, звичайно ж, постійно приходила до дочки, чим часом трохи набридала. Надмірна турбота мами втомлювала.
А відколи вона розлучилася з Ігорем, ці приходи почастішали. Рятувала подруга Катя. З її появою мама відразу йшла, а потім виказувала їй:
– Вертихвістка твоя Катерина. Й Ігореві вічно очима блискала, і будь-якого іншого чоловіка буде обходжувати, згадай моє слово.
– Якого іншого, мамо? Ти про що?
– Та все про те саме! Я людей наскрізь бачу.
І пішла стара пісня: подруг вибирати вона не вміє, з чоловіками не ладнає, до матері не прислухається.
Але відпочити не вдалося. Тільки-но Іра вляглася на дивані, як дзвонить Катя й запрошує в суботу на день народження. Тридцять років. І відразу видає таку інформацію:
– Подарунки не потрібні, краще грошима.
– З’їздити кудись збиралася? – запитала Іра.
– Ні, ремонт у вітальні хочу зробити. Шпалери поміняти, стелю пофарбувати, підлогу міняти потрібно. Гроші треба…
– А у мене номер є, компанія якась невелика, саме ремонтом квартир і займається. Дати?
Так Катя отримала номер Дмитра і передзвонила їй через день:
– Я запросила його прямо на день народження. Точніше, він призначив день. Голос приємний. Симпатичний? – запитала вона лукаво.
Ну, Катя є Катя!
На день народження подруги Іра одяглася гарно, але скромно. Чомусь їй захотілося привернути увагу цього Дмитра. Напевно, з двох причин: хоч раз випередити Катю, яка завжди мала кавалерів, але ніколи довго з нею не затримувалися, все подруга шукала ідеального чоловіка. А по-друге, просто довести мамі, що вона не права.
Але це так, думки несерйозні. Та й взагалі цей Дмитро, можливо, й одружений. А вони з Катериною вже змагаються. Чоловік просто йде оглянути масштаб робіт. Але Іра знала, якщо він Каті сподобається, вона вона неодмінно заманить мужика.
Так і сталося. Ірина з’явилася з квітами, гроші поклала у витончений сріблястий конверт разом із вітальною листівкою. Зайшла у вітальню й одразу зустрілася з ним поглядом. Привіталися.
– Ну ось вам і перше замовлення. Як, беретеся за ремонт? – запитала вона зі смішком в голосі.
– Так, звісно. Ми вже все обговорили.
– Хто б сумнівався, – відповіла Ірина, але тут наспіла Катя, недбало взяла Дмитра під руку і повела за стіл, запрошуючи всіх на бенкет.
Ірина ловила на собі його зацікавлені погляди, але далі за це справа не йшла.
Сиділи вони в різних кінцях столу, Катя на правах іменинниці наполегливо вимагала до себе уваги в розмовах, а коли вона увімкнула музику й потягла Дмитра танцювати, інші гості теж повставали зі своїх місць.
Стало шумно, чувся сміх, хтось підспівував, а Ірина відчула якусь слабість.
Вона непомітно вийшла з вітальні й тихо пішла. Нехай веселяться без неї. І Каті вона не суперниця. Нехай цей чоловік, буде подрузі подарунком на день народження. Не шкода…
Хоча ні, трохи шкода, звісно. Приємний дуже, скромний, з розумними очима й гарними манерами, без обручки…
«Ой, гаразд, – подумала Іра. – Не велика вже й втрата».
Але тут вона лукавила.
Цей Дмитро їй сподобався і було шкода, що вона пропустила можливість ближче познайомитись.
Натомість Катя свого не пропустила. Мама все ж таки мала рацію, сказавши: «Будь-кого буде обходжувати».
Але ж подруга не знала, що він їй подобається. Це й справді був виправдувальний аргумент.
Вона прийшла додому і звісно ж застала маму. Та щойно закінчила готувати, пахло смачно, але апетиту не було.
– Ти звідки така прийшла? – запитала мама.
– Яка?
– Як у воду опущена. З поминок, чи що?
Мамині слова викликали роздратування, й Ірина не стрималася, відповіла щось у підвищеному тоні, мама образилася, гримнула дверима й пішла, сказавши ображено на прощання:
– Отак до матері говорити! Нахабна!
Ображалася мама рідко. І якщо вже було таке, то як знак, що будуть якісь зміни…
…І їх не довелося довго чекати.
Незабаром пролунав несподіваний дзвінок телефону. Подзвонив Дмитро і запросив її на побачення!
Душа співала, слабість відступила, у квартирі грала запальна музика, під яку Ірина пурхала по квартирі, прибираючи.
А ввечері вона вже поспішала на побачення зі своїм новим знайомим, який стояв неподалік її будинку з квітами й, побачивши Ірину, з усмішкою кинувся їй назустріч!
Так, мабуть, починаються зміни у житті. Дай Боже, щоб на краще…