Гості щоразу підходили до новоспеченої подружньої пари та дарували “подарунки”. Ніхто не відзначився, кожен пхав у руки конверт із грошима. У когось він був товстіший, у когось тонший, але всі як змовившись дарували гроші. Денис і Настя були дуже раді цьому, оскільки власних грошей на весілля у них пішло багато. Коли привітання та конверти були прийняті, а весілля закінчилося, Настя почала рахувати гроші. Тільки тоді до неї підійшла мати Дениса. Погляд у неї був такий, ніби вона в чомусь завинила.
– Що, Настя, рахуєш гроші? Вдалося трохи повернути витрачене на святкування? – сказала Ніна Степанівна.
– Я поки що не знаю, лише кілька конвертів відчинила. Дивіться, який милий конверт, – Настя привітно всміхнулася.
На біло-зеленому конверті була намальована дівчина у гарній весільній сукні та наречений у чорному костюмі. Він міцно тримав наречену на руках, а зверху сипалися білі пелюстки троянд.
– Так, гарний, просто під колір вашого весілля, – погодилася свекруха.
Настала недовга мовчанка.
– Ти пробач мені, Настя, що я нічого вам не подарувала. У мене грошей немає, так і не зуміла назбирати, хоч дуже старалася, відкладала.
Настя, яка навіть не звернула увагу на те, чи підходила свекруха дарувати гроші, задумливо відповіла:
– Що ви, не перепрошуйте, різні ж ситуації бувають. Ми розуміємо.
– Та все одно якось дуже ніяково мені. Нехай я і не можу подарувати вам гроші, але знайте, що я завжди поряд з вами, завжди допоможу тобі порадою чи ділом, а коли буде дитина – допомагатиму виховувати, бо знаю, як важко з першою дитиною впоратися. Ти завжди можеш покластися на мене, Настя.
Ніна Степанівна вже пішла, як раптом її гукнула Настя.
– Візьміть, – Настя простягла жінці кілька купюр. – Я думаю, вам вони потрібніші.
Ніна Степанівна не взяла, хоч Настя була дуже наполегливою. А не взяла гроші Ніна Степанівна, бо вони в неї були. Але цього знакового дня Ніна вирішила перевірити невістку на доброту, на совісність. Вона чекала, що Настя засмутиться через відсутність подарунка, але Настя мало того, що не засмутилася, так ще й поділилася своїми грошима.
Ніна Степанівна не знала, куди себе діти від сорому. Поганою людиною виявилася тільки вона.
– Ти що, Настя, я не братиму ваших грошей! Сховай їх. Я пішла.
Більше Ніні ніколи в житті не спадало на думку перевіряти невістку. Вона перестала прислухатися до порад подружки, у якої були погані стосунки з невісткою, і тепер завжди робила по своїй совісті.
Коли народилася онука, Ніна Степанівна грошей принесла найбільше: за весілля, за онучку, і за добру невістку.