Діана вже підходила до автобусної зупинки, коли раптом застигла, як укопана. Їй здалося, що в неї земля йде з-під ніг.
Вона побачила свого чоловіка Ігоря, який стояв через дорогу, на зупинці, з якоюсь дівчиною.
Про щось жваво розмовляли. Очевидно, спільна тема була цікава їм обом. Під’їхав автобус. Вони обнялися і дуже тепло попрощалися один з одним – Ігор поцілував дівчину в щічку.
Почекавши, поки вона увійде до автобуса, він постояв пару хвилин, проводжаючи автобус очима.
Після Ігор подався додому.
Діана повільно перейшла дорогу по переходу і пішла слідом за ним. Її хотілося плакаіи. Хотілося наздогнати чоловіка, зупинити, влаштувати сварку, але вона вирішила взяти себе в руки і почекати, не випереджати події.
Вона вже доходила до свого будинку, коли чоловік несподівано обернувся.
– Діано, люба, що ж ти не гукала мене? Я допоміг би тобі.
Ігор потягнувся, щоби поцілувати її. Діана інстинктивно хотіла відштовхнути його, але зробивши над собою величезне зусилля, відповіла на поцілунок.
Вдома чоловік поводився, як ні в чому не бувало. Хоча говорив із нею трохи схвильованим тоном. Або, можливо, їй це здалося.
Він заніс сумку на кухню та допоміг прибрати продукти в холодильник.
За вечерею говорив із дітьми про їхні справи у школі та в дитячому садку. Він сміявся і жартував. Все було як завжди. Жодного винного погляду, незручності.
А вона все чекала, що він видасть чимось себе. Але ні. Все було як завжди.
У Діани це був другий шлюб. Вона розлучилася з маленькою Олею на руках. Дівчинці було шість з половиною років, коли вона бігла по доріжці парку і зіткнулася з молодим чоловіком, який робив вечірню пробіжку. Оля опинилася на землі і розплакалася. Чоловік підняв дівчинку, струсив з її одягу пилюку і потримав на руках якийсь час, поки вона не заспокоїться. Потім почав розповідати їй якісь кумедні історії, поки дівчинка не посміхалася.
Познайомившись із Олею та її мамою, Ігор провів їх до будинку. Виявилося, що він живе недалеко. У наступні дні вони знову кілька разів зустрілися у парку. Розговорилися, потім почали бачитися частіше.
Першого вересня у перший клас Оля пішла у супроводі мами та Ігоря.
Жили вони дружно, ніколи не сварились. Оля одразу стала називати Ігоря татом.
Коли дівчинці виповнилося дванадцять років, у неї народився братик Вітя.
І все було добре, як у зразковій родині.
Поки не настав сьогоднішній день.
І поки Діана не побачила Ігоря з іншого. Дуже юною дівчиною.
Наступного дня Діана не могла зосередитися на роботі. Вона зробила кілька помилок у звіті та попросила дозволу у директора магазину, в якому працювала, надіслати звіт після вихідних на початку наступного тижня. Євгенія Василівна була вкрай здивована. Вона ніколи не бачила свого товарознавця в такому стані. Поцікавившись, чи у неї все гаразд, погодилася відстрочити відправку звітів.
Після роботи Діана забрала сина з дитячого садка та пішла з ним до парку. Вони гуляли дотемна. Повернувшись додому, застали вдома Ігоря, який дивився телевізор. Оля слухала музику у своїй кімнаті.
І знову вечір у сім’ї пройшов, як завжди.
Але на душі Діани не було спокою, там вирував ураган, який їй доводилося стримувати всіма своїми силами, щоб він не вирвався на волю і не зруйнував створений нею міцний сімейний моноліт.
У неділю, ближче до обіду, Діана почула, як Ігор говорив із кимось по домашньому телефону. Потім він схвильовано почав ходити квартирою, про щось зосереджено думаючи.
– Мила, я сходжу до магазину. Куплю фруктів та мінеральної води. Щось потрібно ще?
Діана здивовано подивилася на нього, всередині все стислося.
– Ні, нічого не треба, – сказала через силу.
Після того як чоловік вийшов, вона не знаходила собі місця. Готувала обід, металася між столом, холодильником та плитою. А всі думки були там, на вулиці. З чоловіком, який, обманув її, пішов зустрітися з іншою жінкою, набагато молодшою за неї.
З тривогою визирнувши у вікно, Діана застигла: Ігор йшов додому з сумкою продуктів у руці, а поряд з ним йшла… та сама молода розлучниця.
– Як він сміє! Привести в мій дім свою коханку! У будинок, де перебувають у цей час наші діти!
Діана вирішила, що цього не допустить. Діти не повинні знати, що батько вирішив їх кинути так просто, заради якоїсь молодої вертихвостки.
Потрібно запобігти цьому.
Вона попрямувала до кімнати сина, як Ігор відчинив двері своїм ключем і зайшов у квартиру.
– Мила, діти! А у нас гості!
Діана не встигла нічого зробити, як Вітя першим вискочив у коридор, за ним вийшла Оля.
– Ігоре! Я думаю, що не треба дітям це знати. Принаймні зараз.
– Мила, чому?
Здивовано спитав Ігор. Потім узяв дівчину за руку і урочисто промовив:
– Знайомтеся, це ваша сестра, Марія.
Діана втратила мову.
– О, я маю старшу сестру! Здорово!
Сказала Оля. Але особливої радості у її голосі не було.
Вітя уважно подивився на гостю, що увійшла.
– А де ти була весь час, якщо ти моя сестра?
– Далеко.
– Ти житимеш тепер із нами?
-Ні, малюк.
– А ти малювати вмієш?
– Так.
Усміхнулася гостя.
– Допоможеш мені намалювати повітряну кулю?
Вітя взяв Марію за руку і повів у свою кімнату. Оля попрямувала за ними.
Діана запитливо подивилася на чоловіка. Той розгублено посміхнувся і розвів руками.
За обідом Ігор розповів, що нещодавно до нього на роботу у фотоательє прийшла його клієнтка, з якою він колись здійснив обмін квартирами. Вона принесла кілька конвертів і сказала, що прийшли листи на колишню адресу, на його ім’я. Конверти підписано однією і тією самою рукою.
Прочитавши ці листи, Ігор дуже здивувався.
Листи були від незнайомої дівчини. Вона писала, що багато років тому її мати, не знаючи про свою вагітність, пішла від хлопця, з яким жила, бо він не виправдав її надій, і поїхала до себе на батьківщину. Була вона дочкою якогось чиновника. Всі ці роки від дочки ретельно ховався той факт, що в неї є батько, бо соромно, що він простий фотограф.
Не встоявши перед проханням дочки, мати нарешті розповіла їй всю правду.
Після закінчення школи Марія вступила до інституту та вирішила знайти свого батька. Вона написала йому кілька листів. Коли отримала від нього листа у відповідь, вони зустрілися.
Батько вирішив познайомити її зі своєю родиною та запросив у гості.
– Ось і вся історія.
Закінчила свою розповідь Марія.
Діана не знала, як поводитися в цій ситуації. Вона переживала, що не зможе стримати своєї радості, що спокою її сім’ї ніхто не загрожує.
Зробивши над собою зусилля, вона посміхнулася:
– Марія, ми дуже тобі раді.
– Правда?
Невпевнено спитала дівчина.
– Звичайно. Будь-коли ти можеш приходити до нас у гості. Спілкуйся зі своїми братом та сестрою. Вони будуть лише раді.
За цих слів Оля зобразила на обличчі невдоволену гримасу.
Коли Марія пішла, і діти вирушили кожен до своєї кімнати, Ігор обійняв дружину:
– Дякую, кохана, я знав, що ти зрозумієш мене та підтримаєш. Не запросити дочку додому, я не міг. Вона ж моя рідна. Зізнатися, я переживав більше через те, як приймуть Марію Оля та Вітя. Але все перевершило мої очікування.
Я сподіваюся, що Оля змінить своє ставлення до Марії, коли краще її дізнається. Я поговорю з нею. Мила, у нас чудові діти. Я такий щасливий!
Пройшло багато років. Вітя влаштувався в Києві, ставши якимось великим начальником. Ольга стала дружиною чудового чоловіка.
– Тату, тітко Діано, ходімо додому. Діти награлися вже, та й прохолодно стає надвечір.
– Так, час вже. Щось похолоднішало.
Ігор тихенько підвівся з лави в парку, навколо якої був розстелений килим з різнокольорового листя, і подав руку Діані.
Дружина взяла його під руку, і вони дрібними кроками пішли стежкою парку, прямуючи додому.
Слідом за ними, тримаючи за руки своїх онуків, двох хлопчиків-близнюків, йшла Марія. Їхня старша дочка.
Під ногами шаруділо осіннє листя. Приємно було йти, прислухаючись до їхнього веселого шарудіння.