– Мамо, познайомся – це Алла, ми любимо один одного і хочемо жити разом, – від слів сина Галя застигла.
Вона саме готувала вечерю, не чекала жодних гостей. Тим більше – наречених. Промайнула думка, що син жартує. Просто привів дівчинку познайомитись. Мовчки вийшла в коридор з цибулею в руках. І побачила Аллу. А ще більшу здивувалася, побачивши сумку біля її ніг. Вона приїхала сюди жити?
Тендітна руда дівчинка дивилася… ні, не на Галину. Погляд її, не відводився від Славка. А той аж світився від гордості:
– Мамо, я розумію, це несподівано, але я все вирішив – ми житимемо в моїй кімнаті.
Галя не встигла відповісти – для цього їй треба було зібратись з думками. Двоє закоханих зникли за дверима. Хазяйка пішла на кухню і продовжила готувати плов.
Думки самі собою полетіли у минуле. У ті роки, коли вона розлучилася та залишилася з двома дітьми-дошкільнятами. Все її життя вишикувалося навколо них. Вчила, влаштовувала, допомагала. Забула про особисте життя, без залишку віддаючи всю себе синові та дочці.
ЇЇ мама не раз казала їй, що Галя їх розбаловала. «Нісенітниці це, мамо, хай хоч діти поживуть». Їй подобалося дбати, хотілося дати їм усе найкраще.
Алла залишилася. Поводилася тихіше води нижче трави, наче й немає її в хаті. «Добре, нехай поживе, якщо така скромна. Адже, напевно, ненадовго це все» – змирилася Галя.
Але це був тільки початок.
За тиждень свого хлопця привела Настя. Вони вже рік зустрічалися, той жив у гуртожитку, і у нього в кімнаті почав сильно протікати дах.
Галя перебралася на кухню. Тимчасово. І дуже скоро зрозуміла, що в неї почало «протікати» життя. Вона раптом побачила: їй немає місця у своїй хаті і нікому не має до неї справи. У буквальному значенні. Не соромлячись, діти взяли найкраще – кімнати, ліжка, і взагалі не думали про те, що матері нема де притулитися. Вона спала на матраці на підлозі, переодягнутися могла тепер тільки у ванній.
Незрозуміле відчуття сорому – чи то за себе, чи то за дітей – не відпускало її ні вдень, ні вночі. «Ось до чого дожила, – думала Галя, – виселили… на кухню… Добре ж я виховала дітей. Вони навіть не помічають моїх сліз, не бачать, як мені погано!»
Нарешті вона наважилася поговорити із сином:
– Славко, можливо, треба закінчити навчання і потім уже одружитися? Як ви будете себе утримувати?
– Якось. Алла житиме тут, і крапка. Вона вже тут, мамо.
Настя теж чмихнула щось незадоволене на кшталт «хто ж винен, що ти таку маленьку квартирку нажила».
Наступного дня, недільного ранку, поки молодь спала, Галина тихенько вислизнула надвір.
Був чудовий травневий день. Напередодні пройшла злива, і природа розпочала своє велике пробудження. На гілочках дерев з’явилася ніжна зелень. Галя повільно йшла до зупинки, ще не знаючи, куди поїде. З подругами зустрічатись не хотілося. Рідні у неї в місті не було. Телефон залишився у кишені плаща.
І тут вона згадала, що має два зведені брати з боку батька, з якими вона жодного разу не бачилася. Її батьки розлучилися, коли вона була зовсім маленькою. Якийсь час всі разом жили у будинку, а потім мати купила двокімнатну квартиру. Батько одружився повторно. У другому шлюбі у нього народилося двоє хлопчиків.
Галя ніколи не говорила з матір’ю про батька та його нову родину. То було табу. Однак, розбираючи архів після того як мами не стало, вона знайшла стару листівку і на ній – адресу того самого будинку, де зростала і візуально добре пам’ятала.
Через півтори години вона вийшла з електрички і попрямувала у бік села. Напрочуд швидко знайшла потрібну вулицю та потрібний будинок.
На душі було хвилююче. Все довкола здавалося рідним та знайомим. Галя стояла біля хвіртки, не наважуючись увійти. За кілька хвилин до неї вийшов сивий чоловік щільної статури.
– Вибачте, не тут живе родина Бондаренків? – Запитала вона.
– Ні, вже ні, – відповів чоловік. – Вони тут жили, проте після того, як не стало батьків продали будинок мені та поїхали. А що ви хотіли?
– Сподівалася застати тут моїх зведених братів. У дитинстві я жила тут, потім батьки розлучилися.
– Он воно що… – без особливого подиву відповів незнайомець. – Хочете пройти та подивитися будинок?
– Якщо це зручно…
– Не хвилюйтесь, я живу один, ви нікого не потурбуєте. Купив будинок, коли розлучився із дружиною. Не змогли ми ужитися. Я люблю землю, город, от і поїхав з міста на старості років. Ходімо, теплицю покажу – це моя гордість.
Галя оглянула все. І теплицю, і грядки, і сад, і сарай.
Вона була щаслива, і з радістю прийняла запрошення на вечерю. А коли Анатолій запропонував переночувати у будинку, у вільній кімнаті, несподівано для себе погодилася. Раніше вона б ніколи такого собі не дозволила. А тут подумала, що вдома на неї все одно ніхто не чекає, та й спати їй там ніде. І лишилася.
Повернулась до себе рано-вранці. Тихо відчинила двері і хотіла, непомітно зібравшись, піти на роботу, але назустріч вибігли діти. Виявляється, вони так переживали, коли мати увечері не прийшла додому. Стали дзвонити, виявили, що телефон вдома… Обдзвонили всіх подруг, та чого тільки не передумали!
Безсонна ніч допомогла дітям. Вони зрозуміли, як сильно образили матір. Хлопець Насті пообіцяв з’їхати якнайшвидше, а Славко з Аллою зголосилися допомагати на кухні.
Галя зраділа, всіх пробачила і почала вчити Аллу готувати. За тиждень Анатолій запросив сімейство на пікнік. А за півроку вона переїхала до нього жити. Повернулась, виходить, у будинок свого дитинства.