-Здрастуйте, жіночки. Що, сидимо? Пліткуємо про всіх? – до крамниці підійшов вже веселий Толик. – Суньтеся, хоч новини послухаю. По телевізору такого не покажуть і не розкажуть.
Жінки захихотіли і звільнили краєчок лавки.
-А сам звідки такий гарний ідеш? – запитала його тітка Маша.
Толик махнув рукою.
-З магазину. Біда у мене, жіночки. Ольга від мене пішла.
Баба Фрося хмикнула.
-І до кого?
-До Петра пішла, – зітхнув Толік. – До товариша мого. Сказала, що не мужик я, раз грошей не приношу.
Тітка Маша захихотіла.
-Так і Петька начебто теж не працює. І в чому між вами різниця?
Толік встав і знизав плечима.
-Ось і я не зрозумію, в чому? – і пішов, похитуючись.
Тітка Маша зітхнула.
-Мда, обміліли мужики. Працювати не хочуть, все норовлять за рахунок жінки пожити. Ось Толик наприклад. Яким хлопцем був. Красень. Але зламався, коли від нього Нінка з сином поїхала з іншим. Загуляв, опустився. А Петька? Перший працівник в колгоспі був, поки руку не пошкодив. І все, така ж історія.
Та й Ольга виробляє. Ну не стало у неї Гришки, так живи заради дітей. Ні, вона кидається між цими двома. Все на щось сподівається. А ці? Ні, щоб її халупу відремонтувати, в порядок привести, між собою змагаються, хто краще. І що з селом відбувається, га жіночки? Раніше ніби й чоловіки наші погулювали, але працювали. А зараз? Ні роботи, ні людей. Всі їдуть хто куди. Правильно, нормальна людина шукає де краще, – сумно сказала вона.
-І не говори, Маша, – підтримала її баба Фрося. – Мої дітки розлетілися хто куди. Приїжджають рідко. Онуків тільки на фотографіях і бачу як ростуть. Як раніше добре було. Всі поруч жили. Сестри, брати, батьки. І всі разом і всі дружно.
З піснями і застіллями, не без цього. Зберемося наприклад картоплю копати. Вся рідня. І за день городи викопаємо. Посидимо ввечері, а назавтра на роботу. А зараз кожен окопався в своєму господарстві і скаржаться. То те не так, то те.
І тут повз них Ольга з дітьми і сумками проходила.
-Ти що переїздиш кудись, Ольга? – запитала тітка Маша.
Та поставила сумку на землю і зітхнула.
-А що робити? У Петьки хоч пенсія є, а Толік про роботу навіть слухати не хоче. А мені дітей піднімати треба. Троє ж. І одягнути і нагодувати треба. А на дитячі багато не розгуляєшся. Добре, що город виручає. Так би взагалі з простягнутою рукою пішла. Ось зиму перезимуємо і напевно в район поїду. Куплю будиночок на капітал материнський і ніяких мужиків.
Набридли вже, поки не змусиш і грядки викопає. А ще потім на стіл вимагають. Кажеш, що це і для тебе теж продукт буде, не розуміють. У селі робити вже нічого, ні садка, ні школи. А у мене Оленці через рік в школу. Хто її возити буде? Та й хлопчакам краще в садку буде, а то зовсім від рук відбилися. Носяться де хочуть. І мені робота потрібна, вони ж ростуть.
Хоча шкода виїжджати. Народилася тут, заміж вийшла. Та й краса навколо. Ну нічого не поробиш, доведеться. Ну добре, пішла я. А то Петька скоро по всьому селу бігати буде, мене шукати. До побачення, жіночки, – і взявши сумку на плече, пішла.
-Я вважаю, правильно Ольга думає. Вона ще молода, їй дітей піднімати треба. Була б молодшою, теж кудись поїхала. А зараз куди рипатся? Будинок кидати, шкода. Його ще мій Міша будував. Правда великий, зараза. Але він то думав, що діти поруч будуть.
А воно он як пішло. Ходила, якось по ягоди і заблукала. Раніше діти стежки протоптували, а зараз заросло все. Тепер боюся одна туди і заглядати. Загублюся і не знайдуть. Так що, Фрося, будемо тут доживати. Добре пенсію привозять, хоч з маленькою, але копієчкою, – сказала тітка Маша і теж піднялася.
-Сиди, не сиди, але господарство чекати не буде. Курей погодувати, порося, та козу подоїти. Прощавай, Фрося, завтра побачимось, – і спираючись на палицю, пішла додому.
А баба Фрося ще довго сиділа на самоті. Згадувала. Як жила, як працювала і дітей ростила. Так, пройшли роки, як листочки з дерев. І скільки ще залишилося, тільки небесна канцелярія знає. Як стемніло, вона зайшла в будинок. Не вмикаючи світла, лягла. А навіщо їй світло, вона вже, як два роки не бачить.
А Ольга так і не поїхала. Залишилася в рідному селі. Не змогла. Вже дуже страшно було міняти своє життя. Починати все спочатку. Адже поки люди живуть, живе і село. Скільки таких у нас красивих місць, які всі покинули. Лише закинуті будинки і цвинтар, куди приїжджають раз на рік родичі.