– Ой не доведе тебе до добра та вертихвостка Надька, – в один голос твердили друзі Олексія. – Через неї можеш і не довчитися, як так гулятимете. Та той тільки відмахувався. І тут, як грім серед ясного неба новина – Надьку відрахували. Вона поїхала з міста, навіть не попрощавшись з Олексієм. Телефон був недоступний. Олексій вирішив їхати на пошуки коханої в її село

Біла сорочка на випуск, потерті джинси, а замість папки з конспектами, целофановий пакет в якому бовтається всього один зошит, що служить прикриттям всі чотири пари.

Олексій був зовсім не глупим хлопцем, він навіть відучився на відмінно два перших курси, але все змінилося після знайомства з Надею.

Спочатку Олексій став пропускати пари, прогулюючись з чарівною першокурсницею. Йому було навіть якось ніяково в дні заліків, коли його подруга була змушена чекати Олексія в сквері на дерев’яній лаві. Льоша поспішав отримати будь-яку задовільну оцінку, щоб швидше побачитися зі своєю коханою.

Так тривало майже два роки, однокурсники в один голос твердили Олексію, що через цю вертихвостку хлопець може не довчитися і бути відрахований незадовго до здачі державних іспитів.

Але Льоша у відповідь повторював вже давно завчену фразу:

-Це ви мені заздрите, я зустрічаюся з найкрасивішою дівчиною інституту.

-Ну, тоді роби, як знаєш, – відповідали хлопцеві друзі здивовано знизуючи плечима.

Олексій, звичайно, і сам розумів, що Надя робить на нього негативний вплив, але продовжував любити дівчину, не дивлячись на те, що останнім часом вона помітно додала у вазі і вже не виглядала тією юною кокетливою Дюймовочкою, яку він вперше помітив, яка весело спускається по сходовому прольоту університету.

Як грім серед ясного неба для хлопця стала новина про відрахування Надії через неуспішність. Дівчина поїхала з міста, навіть не попрощавшись з Олексієм.

Можливо її любов була не такою сильною, а може їй просто було соромно дивитися в очі Льоші. Останнім часом хлопець уже не приховував свого обурення і не соромився вичитувати Надю за пропуски.

Дівчина навіть стала знову відвідувати заняття, але надолужити пропущений матеріал вона так і не змогла.

Льоша не раз намагався зв’язатися з Надею, але її телефон був недоступний.

Тільки дочекавшись літніх канікул Олексій відправився в село, з якого була родом дівчина.

Він не раз чув від Надії, що та живе на самій околиці і про те який чудовий вид на річку відкривається з її вікон. Це була єдина зачіпка, точної адреси хлопець не знав, але був переконаний, що зустріне свою кохану дівчинку.

Старенький автобус з’їхав з галасливого автобану і далі близько двадцяти кілометрів пробирався по розбитій дорозі, поки на горизонті не з’явилася те саме село, що складається з двох сотень будинків.

-Так, не найжвавіше місце, – звернувся Олексій до водія, а сам тим часом намагаючись розглянути серед селян силует своєї коханої.

-Згоден. За весь час, лише тільки один помаранчевий Москвич проїхав нам на зустріч, але був час, коли рух по цій дорозі йшов повним ходом.

Побачивши річку Олексій попрощався зі своїм співрозмовником і вийшов з автобуса.

Хлопець брів уздовж берега у напрямку до будинку, що стояв на краю біля самого яру. Щось підказувало Льоші, що це саме той будинок, про який розповідала Надя.

Тільки-но він підійшов до похиленої огорожі, серце хлопця забилося від хвилювання. Льоша побачив дівчину, яка розвішували випрані речі на білизняний мотузці.

-Надя, Надюша! – закричав хлопець, чекаючи, що вона, як в індійському фільмі, кинеться йому на шию.

Та обернулася, але ніяких захоплених емоцій не було. Вона мовчки дивилася на Олексія, чекаючи його наближення.

Важко передати, що в цей момент творилося на серце хлопця.

Що тільки Льоша не встиг уявити за хвилину, що йшов від огорожі до дівчини.

Сумніви стали розсіюватися в той момент, коли він порівнявся з дівчиною, і їхні погляди зійшлися.

Дівчина виглядала точно так же, як і кохана Олексія. На ній було надіте плаття, яке Льоша дарував Наді в день народження, але це була не вона.

-Я не Надія, я її молодша сестра, – промовила Олена, розглядаючи Олексія.

-Сестричка, веди в будинок, я тут вам гостинців прихопив.

-Ну проходь, батьку.

-Який я тобі батько, між нами різниця не більше п’яти років.

-Я не про це. Дочка в тебе з дня на день народиться. Батько з матір’ю Надю в обласній пологовий будинок повезли.

-На чому повезли?

-На гелікоптері, – вимовила дівчина і засміялася.

-Вони тільки поїхали, видно тому наш Москвич ніяк завести не виходило, відчував залізний наближення спорідненої душі.

Хлопець присів на ґанок, приголомшений новиною. Льоша вирішив для себе, що ніколи більше не допустить, щоб Надя без дозволу віддалялася від нього.

Олексій дістав телефон, бажаючи швидше викликати таксі, але мобільного зв’язку в селі не було.

-Що стоїш, біжи на переріз автобусу, наступний тільки завтра! – крикнула Олена і хлопець, як по команді кинувся до дороги.

Вже через тиждень Льоша в оточенні батьків і безлічі родичів, багатьох з яких він бачив вперше, стояв на порозі пологового будинку.

Хлопець тримав на руках свою дочку, а Надя притискалася до його плеча і їх щастю не було меж.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.