Все почалося 3 місяці тому. Дружина брата була вагітна. Дзвонить мені: – Слухай, а не можеш ти захопити з роботи хлібця, молочка, ну і сир, мабуть. Я звісно погодилася. Тільки от було одне “але”

Ми з рідним братом живемо на одній сходовій площадці. Так вийшло. Спочатку одна з бабусь квартиру у спадок батькам залишила, а потім мама з батьком купили сусідню, вирішивши, що дітей у них двоє, виростуть і їм житло потрібно буде.

Я старша за брата на 7 років, спочатку я пішла в самостійне життя. Вийшла заміж, народила дитину, відбула декрет, працюю в інтернет магазині старшим продавцем. Півтора роки тому сім’ю створив і брат, так у мене з’явилася зовиця Наталя.

Подругами ми не стали, позначалася різниця у віці в 10 років, але перший час відносини між нами були нейтральними. Наталя навіть могла раз на місяць ввечері на чай заглянути до мене, пограти з племінником чоловіка, поговорити. Та й на спільних родинних заходах ми спілкувалися.

-Як добре, як правильно ми, свого часу, зробили, купивши сусідню зі свекрухою квартиру, – говорила мама, – тепер дві сім’ї поряд. Допоможете один одному.

Мені, прямо скажу, допомога не була потрібна. З сином у мене на «підхваті» завжди сиділа свекруха, зі школи його забирала вона ж. Батьки у нас ще працюють, а мама чоловіка вже на пенсії. А ось Наталя останнім часом почала цю саму допомогу просити.

Почалося все приблизно 3 місяці тому, коли дружина брата була на 9-му місяці вагітності.

-Слухай, – дзвонить мені на роботу ближче до вечора, – а чи не можеш ти захопити з роботи хлібця, молочка, ну і сир, мабуть. Я відчуваю себе такою роздутою, так важко потім з пакетом на 4-й поверх підніматися, а тобі ж все одно по дорозі.

В принципі, звичайно, мені по дорозі. Магазин недалеко від нашого будинку, та й захопити пляшку молока і буханку хліба зі шматочком сиру мені не важко. Все одно я теж продукти додому несу. Тільки ось такі прохання стали регулярними, буквально за кількістю моїх змін в тиждень, а гроші за продукти Наталя мені стала «забувати» віддавати.

-Так хочеться винограду і сирків, – жалібним тоном дзвонила родичка, – купи, га? Та, ще б гель для прання, ковбаси якоїсь. Якої? Ну ти сама вибери, ви ж краще знаєте, яка хороша.

Я почала злитися: мало того, що гроші мені віддавалися через раз, так ще тягати продукти на дві сім’ї важкувато. Брат допізна працює, так і магазин у нас теж закривається о 22-й годині. Навіть чоловік помітив і насварив мене:

-Довго ти, отак будеш носити все це?

Самі ми з чоловіком на закупи їздимо раз в тиждень. І не до мене в магазин, у себе я купувала ті самі хліб і молоко, ну і іноді щось по-дрібниці. Я Наталі сказала, мовляв, нехай її чоловік візьме на себе доставку продуктів.

-Він навіть може з нами їздити закуповуватися, – запропонувала я.

Брат з нами їздити не став, але на якийсь час проханнями принести те або інше, родичка мені не надокучала. Потім у мене племінниця народилася, потім брата послали на 2-х тижневі курси підвищення кваліфікації. Тут Наталя знову про мене згадала.

-Всю ніч не спали, дочка кричала, зараз заснула, а вдома просто конем грай! Не могла б ти купити молочка, хлібця, курячу грудку і сир? Я ж мати грудної дитини, а вдома стільки справ, стільки справ!

Гаразд, думаю, раз братик мій у від’їзді, допоможу. Хоча в чому труднощі одягнути дитину і піти в магазин? Навіть коляску тягати не треба, у нас внизу є відсік на замку, де всі, в тому числі і Наталя, залишають дитячий транспорт.

Купила, принесла. Наталя швидко взяла пакет і, сказавши, що дочка кличе, треба до неї, зникла, а двері зачинилися. Коротше кажучи, за ці два тижні я принесла продуктів дружині брата на 1700 гривень. З них мені одного разу віддали 250 гривень. Все.

-Братику, – сказала я, коли він повернувся, – давай гроші, я твоїй родині продукти купувала. З тебе 1450. Ну не знаю, чому вона не віддала, може у неї грошей не було. Так вона і раніше мені частенько за продукти «забувала» гроші віддати.

-Спасибі за допомогу, – подякував брат, – але Наталя завжди говорила, що ти принесла стільки-то, на таку-то суму і я їй давав гроші, щоб вона тобі повернула.

Брат з дружиною поговорив, як він розповів, дружина просто відкладала зекономлені на продуктах гроші в скриньку на всілякі приємні дрібниці для себе.

-Соромно, – сказав Вадим, – ти вже вибач. Ні, я в грошах її не обмежую, звіту особливого не прагну, хоча вона марнотрат, контроль за нею потрібен. Чому вона так себе вела. Вибач, не купуй нічого більше, добре?

А через тиждень після розмови дружина брата з коляскою зустріла мене біля під’їзду.

-Нажалілась? – єхидно поцікавилася Наташа, – правильно кажуть, що у продавців гроші частенько до рук прилипають. Ось і ти за наш рахунок матеріальне становище поправила.

-Наталю, ти про що?

-Про що? – родичка перейшла на підвищений тон, – про гроші, які ти з мого чоловіка взяла! Але ж нам зараз важко, я в декреті, але ні, сестричка вирішила за рахунок братика нажитися. Скажеш не так? Всі знають, що вам, продавцям, продукти даром дістаються, ви просто берете те, що захочете, обраховуєте покупців!

Я не знаю, де ще залишилися обрахування, у нас переважна більшість картками розплачується, не хочу сперечатися про стереотипи, що склалися в суспільстві, але для мене конкретної людини на ім’я Наталя більше немає. Я і мамі з батьком, і Вадику сказала, що знати таку родичку я більше не хочу. А що не так?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.