Коли мама повідомила Наталі, що виходить заміж та сприйняла це цілком спокійно.
– Ну, виходить і виходить. Їй то, що? – думала дівчина.
Тим більше, що майбутнього вітчима Наталя знала дуже непогано.
То був дядько Віктор. Давній друг їхньої родини.
Чоловік він був не поганий, працьовитий, а найголовніше не гульбанить, що було дуже добре.
Наталка не знала, як би вона поставилася до когось іншого, але дядька Вітю була готова прийняти. Хоча відразу попередила маму, що батьком він для неї ніколи не стане і тим більше вона ніколи його так не назве.
Втім, Олена, мати Наталки, такого від дочки і не просила.
Вона тихо раділа з того, що Наталя не заперечила появі вітчима, оскільки характер, її дочка, мала дуже важкий.
Напевно, якби Наталя влаштувала сварку або хоч якось натякнула матері, що вона проти її заміжжя, то Олена і Віктор продовжили б зустрічатися таємно, тому що дочка у Олени була все ж таки на першому місці, але Наталя сприйняла шлюб матері цілком спокійно і невдовзі Віктор переїхав до них у квартиру.
Між ним і Наталкою неприязні не було, проте хоч якогось взаєморозуміння теж не спостерігалося.
Вони просто не звертали один на одного жодної уваги.
Жили в одній квартирі, їли за одним столом, всі разом їздили на дачу і на цьому їхнє спілкування загалом закінчувалося.
Олена сподівалася, що з часом все зміниться і змінилося, але зовсім не так як очікувала Олена.
У той день погода була просто чудова.
З ранку Олена вирішила пробігтися магазинами, купити інгредієнти для торта. Давно обіцяла побалувати рідних домашнім тортиком, але не вистачало часу.
Олена йшла в магазин і передчувала, як зрадіє Наталка. Вона просто любила мамину випічку і особливо раділа коли мама пекла торти.
Якось дуже раптово пролунав різкий звук гальм. Зреагувати вчасно Олена, на жаль, не встигла…
Віктор був на роботі, коли йому повідомили, що йому повідомили, що з дружиною сталася біда і її забрала швидка.
За 10 хвилин Віктор приїхав, де йому повідомили вельми невтішні новини.
В його дружини шансів вкрай малий.
Віктор повільно прямував додому.
Він не знав як повідомити Наталі, про те, що вона, можливо, більше ніколи не побачить свою маму.
Він взагалі не знав, як йому тепер жити. Жити без своєї Олени…
Коли Віктор прийшов додому, Наталя зустріла його питанням, через яке він так переживав.
– А мама де? Я їй дзвоню, дзвоню, а в неї телефон вимкнено.
Наталя в очікуванні відповіді подивилася на вітчима і вже за секунду, без слів, зрозуміла, що трапилося щось погане.
Потім були сльози…
Віктор не знав, як заспокоїти дівчину. Він лише приніс їй склянку води і тепер безпорадно дивився, як плаче його падчерка.
Утім, у такому стані Віктор перебував недовго. Побачивши горе Наталки він ніби прийшов до тями і зрозумів, що йому потрібно допомогти їй.
Віктор не придумав нічого кращого, як просто зателефонувати в швидку.
Швидка приїхала доволі швидко. Віктор коротко пояснив, що сталося. Наталці дали щось, після чого дівчина досить швидко заснула.
Віктор заснути не зміг.
Цілий вечір він з хвилюванням дивився на дисплей свого смартфона. Йому здавалося, що ось-ось пролунає дзвінок, який назавжди перекреслить те, чого він так довго прагнув.
Періодично він заглядав до Наталі. Та спала.
Віктор накинув на падчерку плед, поставив на столик, що стоїть біля ліжка, склянку молока.
Він не знав навіщо, але так, щовечора, робила Олена, а значить для Наталі це було дуже важливо.
Вранці Віктор зварив каву, посмажив яєчню та зробив тости.
На жаль, приготувати щось ще він не міг. У приготуванні він був повний профан.
Він з переживанням чекав на пробудження Наталі. Він дуже переживав через її вчорашню реакцію і він просто не знав, що на нього чекає сьогодні, але Наталя повелася так, як він зовсім не очікував.
До кухні вона зайшла вже зібраною. Жодної сльози на її очах не було. Вона якось надто спокійно дістала дві чашки і налила в них кави собі та вітчиму.
Потім сіла за стіл і абсолютно рівним голосом сказала.
– Я можу побачити маму?
Віктор як зміг пояснив Наталі, що до мами поки не пускають і якомога м’якше спробував донести до дівчини, що в Олени шансів мало.
Наталка мовчки вислухала вітчима, а потім серйозно сказала.
– З мамою все буде гаразд. Я точно знаю.
Віктор подивився на Наталю. Йому до сліз було шкода падчерку, але йому цілком зрозуміло пояснили, що якщо Олена викарапкається, то повного відновлення чекати не слід. Занадто важким був її стан, але про це Віктор вирішив Наталі не говорити.
А Наталка ніби відчула сумніви вітчима і дивлячись йому прямо у вічі сказала.
– Розумієш, дядько Вітю. Мама обіцяла, що на мій день народження ми поїдемо в гори, а ти ж знаєш мама ніколи не порушує своїх обіцянок. Якщо вона щось пообіцяла, то неодмінно виконає.
Віктор слухав Наталю і раптом відчув як сам заряджається оптимізмом від дівчинки. Він подумки лаяв себе, що розклеївся і що дозволив собі думати про погане. Несподівано йому стало соромно.
Соромно, що він, здоровий чоловік, виявився таким слабким.
Через якийсь час вони вже їхали до Олени, де для них не було жодних новин, але Наталя та Віктор вірили. Вірили, що їхня рідна людина впорається і знову буде з ними.
А потім розпочалася боротьба. Довга та виснажлива. Боротьба за життя. За життя коханої для них людини.
За цей час Наталя та Віктор дуже зблизилися. Зникла та перешкода, яка завжди стояла між ними.
Тепер вони спілкувалися між собою як дуже близькі люди, разом долаючи всі негаразди, що звалилися на них.
Наталоя намагалася добре вчитися, щоб не розчарувати маму, коли та випишеться та приїде додому, а у вільний час вчила Віктора готувати. Це Наталя вміла робити дуже добре. Навчила мати.
За час, поки Олени не було, Віктор навіть кілька разів сходив на батьківські збори.
Вперше йому було дуже хвилююче і незручно, але потім він ставився до цього цілком спокійно і серед батьківського колективу почував себе справжнім батьком…
На їхнє щастя, Олена впоралася, і хоч дуже повільно, але все йшла на краще.
Віктор та Наталя були поруч.
Коли, Олена вперше розплющила очі вона побачила стурбовані обличчя коханого чоловіка та дочки.
На очі Олени навернулися сльози і Віктор з Наталкою навперейми кинулися заспокоювати її.
Потім була довге відновлення, але Олена, не дивлячись на труднощі, витримала все.
За час ціє біди та відновлення Олени, їхня родина стала єдиним цілим…
Стосунки один до одного в їх сім’ї повністю змінилося. Тепер Наталка та Віктор спілкувалися між собою зовсім по іншому, але все ж таки батьком вона його так і не назвала…
Минуло десять років.
Олена та Віктор чекали в гості Наталю з чоловіком та сином.
Сергійку, синові Наталі, було вже три роки, але наживо Олена та Віктор онука ще не бачили.
Відразу після весілля Наталя з чоловіком поїхали за кордон і Сергійко народився вже там, але нещодавно вирішили повернутися на батьківщину.
Олена та Віктор дуже хвилювалися в очікуванні довгоочікуваної зустрічі, до цього вони спілкувалися з онуком лише з відеозв’язку.
Зустріч з близькими була дуже радісною та емоційною. Олена та Наталя плакали, чоловіки трималися, а маленький Сергійко ніяк не міг зрозуміти чому всі дорослі навколо нього обіймаються та плачуть.
Коли до Наталки підійшов Віктор і обійняв її, Сергійко спитав у мами.
– Мамо, це хто? Твій тато?
Наталка зі сльозами подивилася на сина, потім на Віктора і сказала.
– Так синку. Це мій тато. Найкращий тато на світі!
Тут вже й Віктор не зміг стримати сліз. Адже він давно вважав Наталку дочкою.
Найріднішою та найулюбленішою дочкою на світі.
І нехай їх поєднала спільна біда, але саме тоді вони змогли протистояти їй разом.
Протистояти, перемогти і стати один для одного по-справжньому рідними людьми.