Її звичний світ взяв і змінився, коли їй виповнилося тридцять два.
До цього в неї було все – прекрасна сім’я, двоє чудових дітей та коханий чоловік Федір, який був і опорою сім’ї, і дбайливим батьком, і її опорою.
Але, як виявилось, Федір подав на розлучення, навіть не попередивши її про це.
Він продовжував жити вдома, точніше в квартирі, його квартирі, куди вона переїхала, коли вони одружилися і чекали на первістка.
І ніщо не віщувало біди, аж поки не сталося несподіване.
Ліза йшла додому з важкими пакетами продуктів в руках. Вона зайшла у свій підʼїзд і вирішила заразом перевірити поштову скриньку.
Жінка відкрила скриньку і з неї раптом випав якийсь конверт. Вона здивовано відкрила його і не повірила своїм очам!
Там було запрошення з’явитися на розлучення…
Ліза схопила пакети з продуктами і швидко пішла до своєї квартири.
Вона зайшла на кухню і мовчки кинула конверт перед чоловіком. Федір покрутив конверт в руках.
-Вибач мені, Лізо, – раптом почав він. – Я давно хотів сказати тобі, – говорив Федір, не дивлячись їй в очі. – Ну, так вийшло. Там дитина буде… Одним словом, я покохав іншу.
Ліза не вірила своїм вухам. Це було просто неймовірно…
Потім Ліза погано пам’ятала, що було, як вона опинилася у мами з дітьми, тринадцятирічною Ірою та дев’ятирічним Андрієм.
Мама сварилася на Федора на чому світ стоїть, і Лізі дісталося заразом – не втримала чоловіка, довимахувалась, родину втратила і боротися не стала!
А з ким боротись?! З ним чи з його тією?
Ні, це не для неї. Самій би з собою впоратися якось. Потім мама заспокоїлася і почала щось говорити про поділ квартири, майна.
-Я ж батька-старого до себе забрала. Де ми тут усі помістимося. Відсуджуй свою частку!
-Було б що їй відсуджувати, – прокряхтів старий дід. – В мій дім в’їжджай, онучко, та й живи на здоров’я. А діти підросли, допомога вже буде. І нема чого плакати, не найгірше ще…
А перед розлученням Федір зустрів її після роботи і сказав:
-Ми ж не будемо мою двокімнатну ділити? У тебе є будинок, я допоможу вам переїхати. А з квартири можеш забрати все, що хочеш.
Так, дім є, дідів дім, а він зараз у мами живе. Ноги не носять. Тільки будинок старий, застарілий, недоглянутий.
Але Ліза не нарікала. Так простіше – переїде у свій будинок і перевезе до нього все, що захоче із колишньої квартири «чоловіка».
І вона перевезла. Всі меблі, які вмістилися в старий дідів будинок, холодильник, телевізор, гарний, плазмовий. Забрала посуд, кришталь, килими, пару картин…
Чоловік, як і обіцяв, із переїздом допоміг, тільки до хати так і не зайшов.
Як тільки все вивантажили, він одразу й поїхав. Іра зайшла в їхнє нове житло і скривилася:
-Фу, вогкістю пахне і пилом якийсь. Не хочу тут жити.
Але прибрати, все вимити та розставити по місцях допомогла. А потім і заявила приблизно через тиждень:
-Мамо, до школи далеко добиратися. Сама ж бачиш. А в цю околицю я не переїжджатиму. Я до тата піду жити, вони з його Настею не заперечують. Та й гарячої води нема. Вічно ці тазики гріти, чи що?
Ліза подивилася на сина, але той обійняв її, притулився міцно і сказав:
-А я тебе не кину. І до нової школи перейду. Не бійся.
Ліза заплакала і почала думати про роботу. Чоловік свого часу сам наполіг, щоб вона кинула викладати в коледжі.
Син із лікарняного не вилазив. І Федір заявив, що він “не дитсадківська” дитина. Кидай, мовляв, роботу і займайся сином.
А тепер який із неї викладач? Довелося йти працювати у місцевий магазин, там завжди касири потрібні.
Чоловік, забравши Іру до себе, почав виплачувати лише половину, та й то із затримками. На що мама знову почала обурюватися:
-Не можеш вимагати свого! Дивись, він і сина відсудить у тебе!
Але Андрійко знову став на її захист:
-Ніхто мене у мами не відсудить! Іра сама казала, що їй там погано, з цією тіткою та недобрим батьком.
Тоді Ліза зустріла дочку після школи та поговорила з нею.
-Ой, та не слухай ти Андрійка, мамо. Все у мене нормально. Ось новий пуховик мені купили. Настя сама вибирала.
І вона покрутилась, продемонструвавши мамі обновку.
-Там хоч душ нормальний. Скоро маленький народиться, допомагатиму їм.
Все це було, звісно, дуже сумно. А наполягати Ліза не могла. Але невдовзі їм несподівано і невимовно пощастило! Їхня стара хата пішла під знесення, як і ряд інших їй подібних будинків.
Міська влада замість старої школи вирішила збудувати нову, сучасну, зі спортивним майданчиком, та й взагалі перебудувати весь район.
Їм виділили світлу двокімнатну квартиру в новому будинку, з гарним ремонтом, і вони з Андрійком переїхали.
-Ну ось, і я на щось згодився, – посміхався старий дід. – Моя хатинка послужила службу. Я радий, внучко. Живи на здоров’я.
Радості Лізи не було меж. Вона запросила всіх на новосілля, зокрема й Іру, куди ж без неї. А після того, як провела старих додому, дочка сіла поряд з матір’ю, поклала їй голову на коліна і сказала:
-Мамо, можна я знову до вас переїду, коли нову школу добудують?
Мати погладила її по голові, і тут вона розплакалася.
-Там у батька з Настею постійні сварки. А я вічно винна. А я вже втомилася з їх сином няньчитися. Батька завжди вдома немає, він на роботі весь час. А Настя ганяє мене. І з дитиною сидіти, і прибирати, і в магазин ходити. Уроки ночами на кухні роблю, щоб нікому не заважати. Я так втомилася, матусю.
Вона трохи помовчала і додала:
-Він тільки її догоджає. Спочатку сваряться, а потім він свою провину загладжує. А на мене нуль уваги!
Іра підняла на матір заплакані очі, і Ліза почала її втішати.
-Звісно, доню. Хочеш переїхати, переїжджай. Хіба я проти? Житимемо разом, як і раніше.
-Мамо, а ти заміж більше не вийдеш? Вони усі чоловіки такі?
-Які? – здивувалася Ліза.
-Ну як наш батько? Вічно похмурий, небалакучий. Якщо Настя на мене насвариться, він навіть не заступиться. Адже він не був таким раніше. Чи всі вони однакові?
-Та ні, дочко. Не всі. Мій батько й дід такими не були. Діда ти знаєш. Та й ще один чоловік росте, достеменно не такий.
Тут до них підійшов десятирічний Андрійко, обійняв обох і промовив робленим баском:
-Ну, досить тут сльози розводити. Є в хаті чоловік, і я вас образити нікому не дам! Нема чого плакати!
Ліза з Ірою розсміялися крізь сльози, і всі поїхали на кухню пити чай з пирогом і будувати подальші плани на життя.
Все буде добре, все буде гаразд. Особливо коли в домі росте справжній, вірний та дбайливий чоловік. Чекати залишилося зовсім недовго…