– Василівна? Ти чи що? Багатою будеш, не впізнала! На Ніну Василівна дивилася, привітно посміхаючись, колишня сусідка по дачі Зінаїда Семенівна. Вона сиділа на ринку в торговому ряду, виклавши на прилавок помідори, огірки, редиску, зелень…Ніна зупинилася, хоч і недолюблювала сусідку, називаючи позаочі “торгашка”

– Василівна? Ти чи що? Багатою будеш, не впізнала!

На Ніну Василівна дивилася, привітно посміхаючись, колишня сусідка по дачі Зінаїда Семенівна.

Вона сиділа на ринку в торговому ряду, виклавши на прилавок помідори, огірки, редиску, зелень … І все було добірне, красиве, апетитне, як на картинці – ніякої додаткової реклами не треба.

Ніна зупинилася, хоч і недолюблювала сусідку, називаючи позаочі “торгашка”.

– У неї нічого не пропаде, жоден огірочок, жодна цибулина, все продасть, – говорила Ніна дочці, осудливо похитуючи головою, – одним словом, торгашка!

– Ну і що? – вступала за сусідку дочка Катя, – вона таки не вкрала все це, виростила … Трудиться, не розгинаючи спини. Чому вона повинна роздавати все це безкоштовно?

– А я от не можу так, – вперто твердила Ніна, – моє виховання мені не дозволяє, краще роздати людям, нехай користуються моєї добротою, поки жива …

– Або викинути за непотрібністю, – підхоплювала Катя, – нехай краще згниє, але продавати ми не станемо, ми ж горді …

Дачу продали вже років п’ять назад: здоров’я не вистачає її обробляти, дочка теж навідріз відмовилася, а Семенівна, бач, до сих пір дачу тримає, знову з огірочками сидить. Хоч і вік вже до 80 хилить, а може, вже й перескочив …

Ніна Василівна навіть зраділа випадковій зустрічі і зупинилася, щоб поговорити зі старою знайомою.

– Привіт, Семенівна, привіт, рада тебе бачити, – абсолютно щиро сказала вона, – як сама?

– Та, помаленьку, – відгукнулася Семенівна, – Бог поки дає сили …

– Ну та й торгувати теж, – не втрималася Ніна від іронічного зауваження.

– Ну не викидати ж? – знизала плечима Семенівна, – Мені шкода мою працю. А дача – це моя віддушина, вона мені сили дає, щоб негаразди пережити, і годує мене. Я ось тільки полуниці на 3 тисяч продала … А ти багато собі на пенсію можеш дозволити?

– Та яка там пенсія? – затягла звичну пісню Василівна і зітхнула, – так … сльози одні. Раніше хоч овочі свої вирощувала, а тепер і це купити треба, ось прийшла на ринок …

– А ти візьми у мене, недорого продам, для знайомих у мене знижений тариф.

– Добре, що ще здоров’я дозволяє все це вирощувати, – кивнула Ніна на прилавок з овочами.

– А мені діватися нікуди, – посміхнулася Зіна, – доводиться тримати себе в тонусі, у сина Миколи ноги відняло три роки тому, він самотній, довелося до себе перевезти, чоловік вже теж ледве ходить, все на моїх плечах тепер …

Ніна остовпіло втупилася на приятельку: вона знала, що з чоловіком та давно в розлученні через його згубну пристрасть до пляшки.

– Ну так, не кину ж я його, – зрозумівши замішання Ніни, відповіла Зіна, – все одно ж близька людина, ось і доглядаю. Кому він потрібен, крім мене … А взагалі я не сумую, – струхнулась вона з викликом в голосі, – я навіть вдячна цим труднощам, вони загартували мене, дають сили триматися на ногах. Он мої однолітки давно вже розкисли, сумують, ледве ходять, нічого вже самі робити не хочуть. На дітей сіли і ніжки звісили – в магазин їм сходи, в будинку прибери, їжу звари … Самі вже нічого не можуть, тому що м’язи – відмовляють від неробства, та й мізки те …

Я живу в п’ятиповерхівці на останньому поверсі – по кілька разів на день бігаю без ліфта – відмінний тренажер, як каже мій син. А мої сусідки старенькі вже давно бояться спускатися з поверху, так і сидять вдома, старіють. А мене старість вдома не застане …

І ще я одне правило недавно вичитала, що не можна говорити про недуги, цим ми їм силу свою віддаємо, і вони починає нами керувати. Краще говорити про здоров’я, бажано повторювати по кілька разів в день, що ти здорова, у тебе все відмінно. І здоров’я починає налагоджуватися, на собі перевірено. Спробуй теж … Сина на них теж підсадила, вже ходити почав потроху…

– Ну а якщо запитують про здоров’я, брехати, що все добре? – спантеличено запитала Ніна.

– Ну навіщо брехати? – знизала плечима Зіна. – Просто говори, що все добре, і переводи розмову на більш цікаву тему.

– Ну про що можна ще говорити зі знайомими в нашому віці? – якось невпевнено промовила Ніна.

– Як про що? – пожвавилася Зіна, – про книжки, фільми, рукоділлі. Я в’яжу, вишиваю, роблю всякі вироби, знаєш їх скільки в інтернеті?

– Ти що і інтернетом вмієш користуватися? – здивувалася Ніна.

– Так давно вже, – здивувалася у відповідь Зіна, – в наш час без нього нікуди. Я багатьох своїх однокласників і далеких родичів в інтернеті знайшла, зараз спілкуємося, так цікаво … Раніше я всякі головоломки в журналах купувала, а зараз в інтернеті знаходжу. Мені філворди дуже подобаються і судоку …

Ніна слухала Зіну, відкривши рот. Колишня сусідка, випадково зустрінута на ринку, раптом розкрилася з абсолютно несподіваного боку. Ну чому вона раніше до неї не придивилася? Гордість якась … Їй все здавалося, що у Семенівни більше інших інтересів немає, крім дачі. А воно он як …

В цей час Зіна наклала цілий пакет овочів і простягнула їй:

– Ось, пригощайся, рада була побачити.

– А скільки коштує? – заметушилася Ніна, дістаючи гаманець і подумки підраховуючи, чи вистачить у неї грошей.

– Так ніскільки, – посміхнулася Семенівна, – це подарунок.

І побачивши протестуючий жест Василівни, поспішно додала:

– Від подарунків не можна відмовлятися, цим ти потік достатку до себе перекриваєш.

– Дуже дякую, – Ніна була вже не в силах дивуватися. Але на душі раптом стало так добре і легко, немов сам ангел спустився і сів їй на плечі.

– Слухай, а може в гості до мене прийдеш, чайку поп’ємо, я приготую щост, побалакаємо, вмієш ти душу зігріти …

– А чому б не прийти, – широко посміхнулася Зіна, – а то навколо мене одні чоловіки, хочеться і з жінками розумними поспілкуватися …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.