Вадим з Ольгою вирішили купити хату в селі. – Дивись, Олю! – покликав жінку Вадим. – Хороша хатина, а ціна. Це що, ціна? – від подиву у Вадима округлилися очі. Хатина коштувала дуже дешево. – Дзвони швидше, – сказала Ольга. Вадим подзвонив. – Отже сказали, що ціна така, як написано, – почав Вадим. – Але у них є дивна умова – там буде жити ще якийсь Петька… Ольга застигла від здивування

Про хатинку в селі Вадим з Ольгою мріяла давно

Вадим, глава сімейства, уявляв, як копатиме город і вирощуватиме домашні помідори і огірки, а Оля думала про троянди та гамак у тіні дерев.

На жаль, фінансово ця ідея була поки що недосяжна. Ціни на будинки неподалік від міста були досить великими.

-Дивись, Олю, нове оголошення!

Сидячи за комп’ютером, Вадим вирішив знову помилуватися земельними ділянками, що є у продажу, – раптом хтось вирішив напередодні Нового року недорого продати діляночку.

-Ану… – Оля зазирнула через плече чоловіка. – Симпатичний будиночок, а ціна… Це що, ціна?

Від подиву у Вадима округлилися очі. Вартість будиночка була вдвічі нижчою, ніж в інших таких самих пропозицій і, що найголовніше, точно співпадала із сумою, яка в них була.

-Дзвони швидше, треба дізнатися, що там до чого… Щось дешево. Може, перекупи.

За вказаним в оголошенні телефоном відповів приємний жіночий голос.

Ціна на будиночок була справді низькою, як в оголошенні, у зв’язку з терміновим переїздом.

-Ну що сказали? – Ольга підстрибувала від нетерпіння, і ледь дочекалася, поки чоловік покладе слухавку.

-Отже, ціна така як написано. Показати можуть завтра… – розтягуючи слова, почав переказувати розмову Вадим.

-Чудово! Їдемо. Нічого, що тридцять перше число. Швидко туди-назад.

-Але вона сказала, що там є умова. Будинок продається із якимось Петькою. Каже йому нема куди переїжджати, і він там живе… Одним словом, я нічого не зрозумів…

Ольга застигла:

-Продають будинок і там мешканець? Нісенітниця якась…

-Не знаю… Але нам, взагалі-то, потрібна дача на літо. Хай живе мужик взимку, хоч за хатою буде дивитися.

-А влітку?

-Не знаю поки що… Щось придумаємо.

Так і вирішили.

Вночі вони майже не спали і обговорювало майбутній будинок.

Ольга уявляла собі величезний квітник перед верандою, а Вадим – полуничні грядки.

Одне тільки бентежило – наявність мешканця, хоч… За таку ціну можна було й погодитися. Все одно на будь-який інший варіант хатини залишалося збирати ще добрий десяток років.

Зустріч була призначена на вечір. Будиночок був розташований за якихось тридцять кілометрів за містом.

Можна було швидко з’їздити, а після повернення Ольга ще планувала зробити якісь салати.

Новий рік все таки, хай би там що не казали, а без олів’є та оселедця під шубою – це не Новий рік.

Ольга глянула на вказівник, який був розташований біля повороту з траси. – Тут, здається, ще кілометрів п’ять після повороту, і буде наше село.

Але за десять хвилин ентузіазм почав зникати: дорогу на село, схоже, ніхто не чистив від снігу дуже давно.

Машину вело то праворуч, то ліворуч, і Вадим міцно тримав кермо.

-Нічого, ми ж літом сюди їздитимемо… – тихенько підбадьорювала чоловіка Ольга.

Вдалині вже з’явилися хатини, як раптом почався сніг.

Завірюха.

-От же ж… Вадиме, а як ми назад? – прошепотіла Оля. – Хоч би не застрягнути тут.

-Оля, помовч, га, – огризнувся Вадим.

І тут, ніби почувши їхню розмову, старенька машина несподівано загрузла у пухкому снігу.

-Заважаєш мені, – буркнув Вадим, намагаючись здати назад і повернутись на накатану дорогу.

Але ні. Ольга спостерігала, як машина буксує, просідаючи все сильніше і сильніше.

Тільки через сорок хвилин Вадим кинув те діло. За цей час він встиг спробувати виштовхати авто, підкладав гілки, знайдені на узбіччі, і навіть підстилав під колесо свою куртку. Все марно. Машина не рухалася ні вперед, ні назад.

-Збирайся, йдемо до села. Попросимо у місцевих лопату, – пробурмотів Вадим.

На годиннику була тільки сьома, але через те, що поряд не було жодного ліхтаря, Ользі здалося, що вже глибока ніч.

Зітхнувши, вона підняла вище комір і вилізла з теплої машини. На вулиці тим часом піднімалася справжня хуртовина.

-Оце так Новий рік у нас нині, – спробувала пожартувати Ольга.

-Скажеш ще… Вибратися б сьогодні. А то як би не довелося зустрічати Новий рік просто в машині.

До села було недалеко, всього кілометрів зо три. Але, вони тільки через дві години дісталися до будиночка, розташованого на самій околиці. Вони зазирнули у двір.

-Є хто вдома? – крикнув навмання Вадим, постукавши у хвіртку. – Лопати не маєте?

Замість відповіді пролунав гавкіт і назустріч вибіг чорний пес.

-Ой! – Ольга одразу сховалась за спину чоловіка. – Не чують, мабуть, дивляться телевізор, чи ще щось. Свято ж…

Подивившись на пухнастого песика, Вадим бочком обережно ступив у двір і постукав у вікно.

-Господарі!

Пес знову загавкав. Його гавкіт підхопили собаки на сусідній вулиці, і через півхвилини вже все село було охоплене гучним гавкотом.

Двері будинку відчинилися, і на ґанок виглянула літня жінка в накинутій на плечі пуховій шалі.

-Ану тихо, чого розгавкався! Щоб тебе!

Пес слухняно замовк і радісно побіг назустріч господині.

-Вибачте… – подав Вадим голос. – Лопати не маєте? У нас машина застрягла за селом.

Замість відповіді жінка лише сплеснула руками:

-В таку погоду! Та звідки ж ви взялися… Заходьте-заходьте, погрієтесь, зараз вареники діставати буду.

Двічі запрошувати їх не довелося. Щойно струсивши з одягу сніг, вони поспішили зайти в тепло.

Маленький зовні, всередині будиночок здавався досить просторим. Затишна кухонька з невеликою піччю, здавалося, була створена для домашніх посиденьок у родинному колі.

За шторою відкривалася єдина кімнатка з диваном, письмовим столом і великим, що висів на стіні, плазмовим телевізором.

-Роздягайтесь, давайте за стіл! – сказала господиня. — Це ви ще вдало нас дома застали, так, Петре?

З кімнати вийшов сивий бородатий чоловік і хитро посміхнувся.

-Так, вдало. Хотіли ми у місті Новий рік зустрічати, але тут залишились, у справах. Ти чого, жінко, гостям ігристого не даєш? Новий рік все таки.

Як за помахом чарівної палички, на столі з’явилися оселедці під шубою, солоні огірки та миска з маринованими опеньками. Здавалося, господарі навіть раді непроханим гостям.

-А ви як тут опинилися? – почав розмову Петро Іванович.

Наминаючи вареники, Вадим з Ольгою почали розповідати про те, як їм пощастило знайти саме в їхньому селі будиночок мрії і як, буквально за пару кілометрів, їхню машину занесло в кучугуру.

-Ви випадково не Вадим? – глянула на чоловіка господиня, ставлячи на стіл холодець.

Вадим кивнув головою.

-Ага. А це Оля, дружина моя, він очима вказав на дружину. – А як ви здогадалися?

Виявилося, що випадково, пробираючись крізь снігопад, вони натрапили саме на той будинок, куди і їхали.

-Куди вас зараз відправляти у такий мороз, ще й свята… Залишаєтесь тут. І будинок подивітеся краще. Нам терміново треба переїхати, тож дешево продаємо.

А у нас ще мансарда є, я вам там постелю, – заявила Світлана Дмитрівна. – А вранці чоловік допоможе вам з машиною, так, Петре?

Оля подивилася на чоловіка і лише потім несміливо запитала.

-У вас такий гарний будиночок. Тільки ось незрозуміло про мешканця. Це ви, Петре Івановичу, тут житимете?

Старий спочатку підняв брови, а потім голосно розсміявся. Дивлячись на збентежені обличчя гостей, засміялася і господиня.

-Ну, ви вигадали… Це Петька залишиться! Пес!

Тепер розреготалися вже й Вадим із Ольгою. Виявилося, мова в оголошенні була лише про старого собачку, якого просто неможливо перевезти в міську квартиру.

-Ви тільки одразу не відмовляйтеся, – почала переконувати їх Світлана Дмитрівна. – Тут і озеро є поряд, і ліс. А ще я вам закрутки залишу. Тільки Петрика залишіть, він добрий.

-Та ми вже вирішили, здається. Беремо! – глянув на Ольгу Вадим і посміхнувся.

Дива трапляються! Особливо на Новий рік. А як інакше назвати те, що крізь завірюху вони вийшли саме до потрібного будинку, а Петрик виявився лише собачкою.

Тепер залишалося планувати гамак та полуничні грядки.

Сумнівів не залишалося, все обов’язково справдиться.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.