– Все, моє терпіння закінчилося, я йду від тебе! Мені набридла твоя байдужість і взагалі давно треба було це зробити! – виказувала чоловікові Валя.
Олег розгублено дивився на дружину, ніби не розуміючи, про що це вона. Що з нею сталося?
– Ти про що, жінко? Знову не з тієї ноги встала? Ну що ти все щось вигадуєш? Навіщо через дрібниці нервувати, – роздратовано запитав він.
Разом Валя з Олегом прожили трохи більше двадцяти п’яти років.
Доросла донька одружена і навіть онук вже є. Живе дочка із сім’єю в іншому місті, відвіз її туди чоловік, сам родом звідти, після закінчення інституту одружилися та й поїхали.
Зять Валі дуже подобається, дбайливий і добрий, цілеспрямований хлопець. Вона мимоволі порівнює зятя зі своїм чоловіком у молодості – це небо і земля. Але ось вийшла заміж за свого Олега, а життя протікає прісно та безбарвно…
Познайомилася вона з Олегом на дискотеці, коли дівчата витягли її на танці.
Вона була не любителька ходити по таких заходам, навчалася в інституті на відмінно, і більшість часу присвячувала навчанню.
Допомагала дівчаткам по кімнаті. Але цього разу вона погодилася.
– Валю, збирайся, досить сидіти над книжками. Здаси все, ти все знаєш, – казала Таня, дівчина, яка жила в кімнаті з Валею.
Коли вони зайшли на танці, там голосно гриміла музика, танцюючих було багато, Валя навіть здивувалася.
– Нічого собі, ніби все місто тут зібралося! А я сиджу в гуртожитку і нічого не бачу. І добре, що дівчата витягли мене…
Валя відрізнялася від своїх подруг скромністю та ніжністю. Озираючись на всі боки, звикаючи до шуму, вона раптом відчула на чийсь погляд. Заграла повільна мелодія, і до неї підійшов хлопець.
– Привіт, ходімо потанцюємо? – запитав він.
– Привіт, – відповіла Валя, а молодик узяв її за руку і вивів майже в середину зали.
– Мене звуть Олег. А тебе?
– Валя…
– Зрозуміло, Валю, гарне в тебе ім’я. Батьки твої, мабуть, хотіли хлопчика Валентина, а народилася Валя, – весело сміявся він над своїм трішки недолугим жартом.
– Це правда, а як ти вгадав? – раптом запитала вона.
З Олегом їй було легко і просто, він теж був студентом, щоправда, навчався на іншому курсі, і вже скоро закінчував навчання. Він місцевий, тож у гуртожитку вона його не бачила.
Так і почали вони зустрічатися, а потім побралися. Олег був звичайним хлопцем, який зірок з неба не хапав. Але Валю він чимось зачепив, може спокоєм і розважливістю…
Після знайомства з його батьками вона зрозуміла, що син – копія його матері.
Вона була поважна жінка, дуже спокійна.
Здавалося, нічим її не роздратувати. Жили молоді спочатку разом із його батьками, але невдовзі Олег отримав кімнату у сімейному гуртожитку.
Валі не подобалося жити зі свекрухою, яка у вихідні спала до обіду, а невістці доводилося крутитись, готувати на всю родину, прибирати.
Треба віддати належне, свекруха хвалила невістку, коли виходила спросоння на кухню:
– Ой, Валю, як смачно пахне, що за запахи?! Що ти там знову смачненького приготувала? Ох і балуєш ти нас!
А свекор постійно був на роботі, він навіть у вихідні примудрявся працювати. Але Валя підозрювала, що він мав інших жінок. Якось бачила вона свекра з іншою жінкою. Але нікому не сказала навіть чоловікові…
– Мабуть, батько Олега ще той любитель піти на ліво. Краще я промовчу, не дай Бог скаже, що я винна в розладі сімʼї. Це його життя. А свекрусі схоже все одно, аби її з місця не зрушували, – думала Валя.
А потім народилася донька, материнство і турбота про дитину повністю відвернуло Валю від усіх цих думок.
Вона вся поринула в турботу про дочку, а от чоловік байдуже ставився до доньки, як і свекруха.
Ні, вони розчулювалися, усміхалися, нахилившись над донькою, але потім байдуже йшли у своїх справах.
Свекруха не балувала їх своїми відвідуваннями і не рвалася до внучки, щоправда, допомагала грошима.
Валя і цьому була рада. Так і жили тихо, без жодних потрясінь, а чоловік став ще спокійнішим.
Прийде собі з роботи, ляже на диван, пульт у руки і все. Правда у вихідний, Валя витягала його з дому, погуляти з донькою, але коли та підросла, зʼявилися вже свої подружки й друзі, то батько зовсім перестав на вихідних вставати з дивана.
Валя працювала, вона була щира і хороша жінка, колеги й керівництво до неї ставляться з повагою, кар’єра її стрімко піднімалася вгору.
Працювала вона захоплено, іноді виїжджала у відрядження на день-два до сусіднього міста. Все було добре, тільки часом її дратував чоловік своїм спокоєм та бездіяльністю.
Іноді вона просила зустріти її з роботи, тому що дорогою заходила в супермаркет, а потім тягла повні пакети з продуктами.
– Олеже, зустрінь мене ввечері, важко мені тягати сумки. Для вас стараюся, а ти все одно раніше приїдеш з роботи! – казала йому Валя, а той хитав головою.
Хитав мовчки погоджуючись, а сам не зустрічав. Коли дружина заходила в квартиру, він навіть не вставав з дивану.
– Олеже, ти знову мене не зустрів, ну ти ж обіцяв… – виказувала йому роздратовано Валя.
– Ну, ти ж прийшла. І нічого з тобою не трапилося, подумаєш не зустрів, – тільки й казав Олег, дивлячись свій телевізор.
Валя на кухні розмовляла сама із собою:
– От же ж, такий лежень, вже скоро боки з дивана будуть звисати. Це ж треба бути таким лінивим…
– Мамо, ти з ким тут розмовляєш? – запитувала донька, заходячи на кухню.
– Ні з ким, сама з собою! Не можу батька з дивана стягнути, знову не зустрів мене. Ось принесла продукти. Важко ж мені…
– Мамо, ну ти хоч мені кажи, коли тебе зустрічати, я допоможу, – казала їй п’ятнадцятирічна дочка.
– Ну що ти доню, ще тобі таке важке тягати. Не дівоче це діло, – жаліла вона дочку.
Так і минув час, скільки разів чоловік підводив її, пообіцяючи допомогти або зустріти з роботи, або сходити в магазин.
А якось взимку Валя, як завжди, несла важкі пакети, підсковзнулась у дворі і опинилася на землі…
Чоловік, побачивши дружину зі сльозами на очах і в брудному пуховику, запитав:
– Що з тобою трапилося? Де це ти знайшла пригоду на свою голову?
– Де-де, майже біля під’їзду! Я ж просила тебе зустріти мене, так ні, лежить на дивані!
– Ну я не лежу, я їсти хотів, от і пішов на кухню, а тут ти якраз прийшла. Ходи обережніше. Гаразд, ти прийшла, тож я почекаю, поки покличеш мене вечеряти.
І все! Більше він нічого не сказав, не пошкодував, не допоміг зняти одяг!
Валя зняла свій пуховик, зайшла у ванну, вмилася, глянула у дзеркало і розплакалася. Плакала від образи та байдужості чоловіка.
– Ні, так не можна. Ну, як можна бути таким… Треба щось вирішувати…
Це вже не перший дзвіночок був у неї, вона вже почала замислюватися про розлучення.
Їй було прикро, що чоловік зовсім не бере участі в їхньому житті з дочкою, йому всеодно.
Як донька закінчує школу, з ким дружить, як навчається, нічого його не цікавить. Донька вже в інститут вступила, а він навіть і не поцікавився в який тільки після зарахування її в студентки, вона йому сказала.
– Тату, а ти знаєш, що в тебе дочка студентка?! Сьогодні переглянула списки, я зарахована!
– Ну й молодець. Вчись, людиною станеш, – промовив він, і втупився в ноутбук.
Валя мовчки спостерігала за розмовою батька і дочки, а потім зустрівшись поглядом з нею, знизала плечима і пішла на кухню.
– Ну що, побалакали? – запитала Валя, коли дочка сіла їсти
– Так, матусю, поговорили, – засмучено відповіла та.
Так і закінчила інститут донька, вийшла заміж, добре хоч чоловік взяв якусь участь у підготовці до весілля, возив машиною у справах.
Батьки Валі жили далеко. Аж тут подзвонила мати, батько дуже заслаб.
Валя на роботі відпросилася у відпустку за сімейними обставинами, поїхала поїздом.
Поїхала сама, чоловік не провів навіть, але обіцяв обов’язково зустріти.
Зідзвонившись із чоловіком, Валя сказала номер поїзда, час і взяла з нього слово, що він зустріне її на вокзалі пізно ввечері.
Олег твердо обіцяв зустріти дружину.
Коли вона вийшла у залу, то серед людей, які зустрічали когось, вона свого чоловіка не побачила!
Валя вийшла на вулицю подивитися, може десь там він, чи в машині. Та Олега не було…
Вона набрала номер телефону – він не відповів…
Валя приїхала на таксі з вокзалу о другій годині ночі.
Відчинивши двері своїм ключем, вона поставила дорожню сумку і зайшла у кімнату.
На дивані чоловіка не було.
Валя заглянула у спальню і застигла від обурення!
Вона побачила, що той спокійно собі спить! Ще й посопує!
Від образи та злості, вона зачинила двері у спальню, прийняла душ і лягла на диван.
Вранці, якраз був вихідний, субота. Як ні в чому не бувало, Олег вийшов зі спальні й зайшовши на кухню, побачив Валю.
– Ой, привіт, дружино. Ти вже приїхала? Як добралася?
– Привіт, добралася, без пригод, – відповіла та і замовкла.
– А що з тобою, люба? Ти чому сердишся? Знов через те, що не зустрів. Так я щось дуже спати захотів. Вирішив трохи поспати, а потім я збирався по тебе. Я хотів тебе зустріти, я ж тобі обіцяв.
– Саме так, що обіцяв, і хотів! Це два ключові слова! Ти завжди обіцяєш і хочеш, і чомусь ніяк не вдається зустріти. Все, годі, мені це набридло, всі твої обіцянки! А якби зі мною щось трапилося? Не хочу більше бачити тебе, я подаю на розлучення, на-бри-дло!
– Ну Валю, не починай. Все ж добре. Ти приїхала і ми разом. Невже ти зіпсуєш наше спокійне життя, ми вже ж не молоді. Тобі сорок шість, а мені сорок сім років. Прожили з тобою багато. Та й якби щось із поїздом трапилося, я все одно б дізнався з новин. Навіщо через дрібниці нервувати? Ну не зустрів тебе, хотів спати, тим більше ти на таксі приїхала.
Валя слухала і дивилася на чоловіка, і злість опановувала її ще сильніше. Вона зосереджено думала:
– Ось так завжди. Головне, що ставлення його залишилося таким самим, байдужим. Щоразу після сварки вдавано цілує вранці, вдавано запитує «як справи»?
А сам навіть не слухає, не цікаво йому. Ніби це відбувається не зі мною. Як у якомусь фільмі. Скільки можна терпіти? Все не справжнє, все не щире, більше не можу.
До наших стосунків додалася звичка. Для нього все звичне – дружина, диван, обід і вечеря…
А вголос вона сказала:
– Все, Олеже, моє терпіння закінчилося, я йду від тебе, живи як хочеш.
Потім вона поїхала до його батьків і повідомила:
– Я завтра подаю на розлучення. Терпіння моє закінчилося. Прийшла повідомити вас, щоб потім не було ніяких розмов, що винна я.
Коли вона пояснила всі претензії до чоловіка, свекруха обурилася:
– Валю, про що ти? Хіба через це розлучаються? Не гульбанить, не гуляє твій чоловік, ну де ще ти такого знайдеш? Не можна через це розлучатися, навіть не думай! Я проти!
– Помовч, жінко! Права вона! – раптом заступився за Валю свекор, що весь час до того мовчав. – Я як ніхто її розумію. Якщо йому все одно де дружина, як добереться, що з нею, то далі ще гірше буде. Правильно вирішила, себе треба поважати і любити, якщо чоловік цього не може.
– Ти, що, та з нами теж могло б таке трапитися! – не вгавала свекруха.
– Не могло, – строго сказав той. – Я б тебе ніколи не залишив десь, обов’язково зустрів би. Хіба ж у нас таке було колись? Я завжди тебе зустрічав, завжди допомагав сумки тягати, ти живеш, як пані за моєю спиною.
Він встав і став ходити по кімнаті.
– Правильно, доню! А якщо трапиться, що Валя заслабне, то він покине все і піде. А як же ж, він же ж мусить виспатися!
Його порядок життя порушено. Краще вже вирішити все разом. Давно тобі треба було це зробити, дочко. Зустрінеш ще свого чоловіка і зрозумієш, що є справжні мужики, а не як твій байдужий. Не всі з першого разу знаходять щастя…
Свекруха дивилася на чоловіка і не знала, що й сказати.
Не думала вона ніколи почути від чоловіка такі слова про свого сина.
А свекор усе розумів, сам прожив із такою дружиною, не покинув, не пішов, бо шкода її стало.
А так би міг жити по-іншому…
…Розлучилися вони, роз’їхалися. Олег поїхав до батьків, Валя залишилася у квартирі.
Тут він вчинив благородно, не став чіплятися за квартиру.
А, швидше за все, йому просто було ліньки займатися і цим питанням…