– Наталко, як я мрію про наше весілля – коли побачу тебе в білій сукні і назву своєю дружиною! – хлопець узяв її за руку і заглянув прямо в очі. – Ти ж вийдеш за мене, правда?
– Не поспішай, Андрійко, все буде, але нам треба закінчити інститут. Адже це дуже важливо для нашого життя. Потерпи, любий, я все одно поряд з тобою, – заспокоювала свого нетерплячого хлопця Наталя.
Вони почали зустрічатися ще у школі, у сьомому класі. Відразу думали, що це просто дружба, але чим старші ставали, то стосунки були теплішими. І потім вони вже не сумнівалися, що це кохання. Воно було справжнім та безмежним. Здавалося, вони й дня не проживуть, як не побачать один одного.
Закінчивши школу, Наталя й Андрій уже знали, що хочуть бути разом усе життя. Вони мріяли про весілля, але тільки після того, як матимуть вищу освіту.
І ось Наталя успішно склала іспити в університет, а Андрій – в іншому місті. Шкода, звичайно, що їхні професійні уподобання були такими, що навчальні заклади були у різних містах. Найбільше вони боялися розлуки, тому цінували кожен літній день, проведений разом. У день від’їзду закохані навіть не присягалися у вірності та вічному коханні, бо знали, що мине час і вони знову будуть разом.
Наталя спочатку дуже сумувала за Андрієм, її дзвінки по телефону були сповнені ніжності й смутку.
– Андрійку, я не можу без тебе, коханий… Хоч би одним оком тебе побачити. Обійняти… – плакала вона у слухавку, дзвонячи коханому.
Але згодом Наталка поринула у навчання, і розлука вже не здавалася їй такою важкою.
Та й міське життя захопило її – з’явилося багато друзів, з якими вона весело проводила час, було багато вражень та чудових моментів.
Андрію тепер вона дзвонила набагато рідше, навіть помітила, що іноді робить це, тільки щоб він не ображався.
Якось Наталя познайомилася з Володимиром. Він був із забезпеченої сім’ї, єдиний син у батьків. Багато дівчат бігали за ним, тільки Наталці він був байдужим. А ось Володимир дуже закохався у неї. На його залицяння Наталя відповідала лише дружбою. Але згодом наполегливий хлопець зумів підкорити серце сільської дівчини і зробив їй пропозицію.
– Наталю, будь моєю дружиною, прошу! Все до твоїх ніг кину! Все заради тебе зроблю! – став він навколішки перед дівчиною.
І Наталка погодилася – вона навіть і думала недовго.
Так, вона ще любила Андрія, але що він може дати їй у майбутньому?
Та й вона вже звикла до ритму та можливостей міського життя і не хотіла з усім цим розлучатися. А з Володимиром у неї буде все, про що мріє кожна дівчина.
Вона вирішила повідомити про своє рішення Андрію по телефону, щоб не бачити його очей, і так і зробила…
– Андрію, пробач. Так вийшло… Я виходжу заміж! У нас з тобою давно шляхи розійшлися, ти ж розумієш, – казала вона важкі слова колись найкоханішому і найдорожчому…
І ось довгоочікуваний день весілля! Усміхнена Наталя стояла в красивій весільній сукні, подарованій їй майбутнім чоловіком.
Вона відчувала себе принцесою і була щасливою. Весілля було шикарним, столи були заставлені дорогими стравами. Все було чудово. Гості веселились. Раптом музика стихла і пролунав голос:
– А ця пісня звучить для нареченої. Найпрекраснішою і найніжнішої…
Зазвучали перші акорди пісні. Гості почали розступатися. Наталя глянула перед собою й оторопіла від несподіванки! Вона побачила Андрія. Він ішов до неї з величезним букетом білих троянд.
– Вітаю! Це тобі, твої улюблені, – сказав Андрій, ніжно зазираючи в очі Наталі, і простягнув їй квіти.
Він дав їй руку, немов запрошуючи на танець. Вона відсахнулася… Ніхто з гостей не розумів, що відбувається, всі уважно розглядали незнайомця.
Наталя з Андрієм стояли і дивилися один на одного, а на розкішні троянди падали сльози нареченої. Володимир нічого не розумів, тільки дивився розгублено на свою молоду дружину.
А коли стихла музика, Андрій сказав:
– Я хочу, щоб ти була щасливою… – і пішов.
Гості продовжували веселитись, а в серці Наталі ще довго звучали слова “щоб ти була щаслива”…
Сховавшись від гостей за декорацією з кульок, вона дивилася на букет білих троянд і гірко плакала.
Вона вже тоді зрозуміла, що припустилася великої помилки… Помилки, якої не виправити…
Не виправити ні грошима, ні міським життям, ні забезпеченим чоловіком, ні його любов’ю…