Тетяна їхала в таксі, і проїжджаючи по такій знайомій вулиці, мимоволі обернулася в бік будинку свекрухи, де ще кілька років тому була така щаслива.
Їй завжди було важко проїжджати цю ділянку дороги, і вона намагалася навіть не дивитись у той бік, але сьогодні якась невидима сила ніби манила її глянути туди…
Неподалік від будинку, на лавці, де вони так часто сиділи з чоловіком, сидів… Сергій – її покійний чоловік!
Таня ще кілька разів кліпнула очима для певності. Помилки бути не могло – це був він, її Сергійко!
Жінка не розуміла, що це таке відбувається.
– Вибачте, чи не могли б ми повернутися назад? – попросила вона таксиста.
– Ви передумали їхати на цвинтар? – здивувався той.
– Ні, не передумала, просто мені треба дещо уточнити…
Коли вони повернулися на те саме місце, лавка була порожньою, там ніхто не сидів.
– Привидиться ж таке! – подумала Таня, і махнувши рукою водієві таксі, сказала їхати на цвинтар.
…Сьогодні Таня прокинулася раніше, аніж зазвичай. Цей день – річниця, коли не стало її коханого чоловіка, був розписаний погодинно.
Вона купила квіти, щоб відвезти їх до памʼятника Сергію, потім збиралася запросити свекруху на обід, щоб згадати його, а потім планувала завершити день переглядом спільних фотографій, де вони були закохані та щасливі…
На цвинтарі, як завжди було тихо, лише кілька працівників снували між рядами, займаючись повсякденними справами.
Таня швидким кроком пішла у потрібному напрямку, і зупинилася біля памʼятника покійного чоловіка.
З фото, наче живий, на неї дивився її Сергійко…
– Ну, привіт, коханий! Ще один рік минув, як ми не разом. Мені так тебе не вистачає… Уявляєш, я сьогодні проїжджала повз наш будинок і побачила там людину схожу на тебе! Здасться ж таке…
Сергію, я скучила… Наша донька Лізочка велика вже виросла, вона мені так тебе нагадує, ті ж очі, ті ж губи, той самий погляд…
Якби не дочка, я б теж напевно пішла… Стільки років минуло, а я все чекаю на тебе, думаю, що ти повернешся, хоч і знаю, що даремно. Звідти не повертаються…
Таня поставила квіти у високий мармуровий вазон, ще трохи мовчки постояла біля памʼятника, а потім попрощавшись поїхала додому.
Ранкова подія не виходила з її голови. Як таке було можливо? Вона не могла сплутати його ні з ким – той самий зріст, той самий погляд, той самий одяг…
– Катерино Іванівно, ви приїдете до обіду? – подзвонила вона свекрусі.
– Так-так, дитино, обов’язково приїду, тільки в аптеку зайду і одразу до тебе, люба… – сказала вона.
І хоча стосунки Тані зі свекрухою не завжди були такими хорошими, як зараз, Таня вважала Катерину Іванівну мало не другою мамою, якщо не своєю найкращою подругою.
Вони часто зустрічалися, робили один одному подарунки, щодня зідзвонювалися і радилися навіть по дрібницях.
Таня дивувалася, як її свекруха стала трепетно ставитися до неї після того, як не стало її сина.
Вона дарувала їй подарунки, нові речі, навіть намагалася познайомити з кимось, щоб Тані не було так сумно й самотньо.
Однак Таня стояла на своєму – вона любить Сергія, і будувати стосунки з будь ким вона не збиралася…
– Проходьте, Катерино Іванівно! – зустріла Тетяна на порозі свекруху. – У мене вже готове!
– І коли ти тільки все встигла наготувати?! – ахнула та.
– Встала раніше і приготувала, а булочки ще з вечора напекла. Ви спробуйте, за новим рецептом спекла.
– Ти щось аж біла якась сьогодні… Щось в тебе сталося?
– Навіть не знаю, як сказати… Я сьогодні на цвинтарі їздила, так ось таксист віз мене повз ваш будинок, я дивлюся, а там на лавці… Ніби Сергійко сидить… Живий і здоровий…
Катерина Іванівна побіліла.
– Що з вами, Катерино Іванівно?
– Дай мені водички, будь ласка…
– Вибачте, я не хотіла…
– Нічого страшного. Ти б познайомилася з ким небудь, стільки часу минуло, а ти все вірність сину моєму зберігаєш, от і здається тобі всяке.
– Не можу я… Я сама й рада б познайомитися з кимось, тільки в мене завжди перед очима Сергійко стоїть…
– Ох, Тетянко, Тетянко…
Після того, як Катерина Іванівни пішла, Таня швидко прибрала зі столу і повернулася у кімнату за фотоальбомом.
За переглядом фотографій вона не помітила, як заснула.
Її розбудив наполегливий дзвінок у двері.
– Мамо, ти чому так довго двері не відчиняла? – на порозі стояла її донька.
– Вибач, дочко, я щось заснула…
– Ти знову плакала?
– Ні що ти! Тобі здалося.
– Не обманюй мене. Я бачу, у тебе очі червоні. Тата вже не повернеш, навіть бабуся з цим змирилася і не оплакує його, тільки ти весь час себе картаєш.
І справді Катерина Іванівна поводилася так, ніби нічого й не сталося, і Тані навіть іноді здавалося, що Сергій був їй наче… Не рідним сином, чи що.
Здавалося, вся його сім’я змирилася із втратою, але тільки не Таня. Вона вже чотири роки була в жалобі, чотири довгі роки не користувалася косметикою й парфумами. І доки інші живуть і змінюються, для неї час ніби зупинився і застиг.
Із Сергієм Таня познайомилася у кафе, де вона працювала офіціанткою. Вони почали зустрічатися. Тані подобався сильний і сміливий Сергій, а він цінував її за лагідність та добрий характер.
Здавалося, ця закохана парочка розуміли один одного без слів і їхні стосунки обов’язково мали бути міцними, як кремінь, якби не одне «але».
Свекруха одразу незлюбила невістку, і хоча Таня намагалася догодити їй у всьому, жінка в кожній її справі шукала недоліки: то вона не так зварила борщ, то не так прибрала, то сорочку не так попрасувала.
Найулюбленішим її заняттям було викривати Таню під час їжі.
Не встигне Таня взяти ложку, як свекруха відразу ж починала підраховувати, скільки грошей було витрачено на продукти, хоч і Таня та її чоловік працювали та вносили великий внесок у сімейний бюджет.
Вона досі не розуміла, як їй вдавалося терпіти все це, а вона могла гримнути дверима і піти, але ні, терпіла, хотіла зберегти сім’ю.
І ось тепер, після того, як не стало, чоловіка вони зі свекрухою спілкуються, немов найкращі подруги, але Тані від цього не було легше.
Вона пам’ятала, як Катерина Іванівна весь час дорікала синові, що в його роки можна було знайти роботу і з кращою зарплатою, аніж зараз.
Одного разу Сергій не витримав і вирушив на заробітки в Польщу.
Влаштувався, поступово по крихтах збирав гроші, щоб купити власне житло і переїхати від батьків.
Частину грошей вдалося назбирати самостійно, частину дали батьки Тані, і ось їхня мрія нарешті збулася – вони купили нехай і невелику, але свою квартиру.
Здавалося, живи й радій, дочка підростає, Сергій працює, хата повна чаша, але тут сталося найгірше.
Таня чітко пам’ятає той день. З самого ранку телефон чоловіка мовчав, хоча вони мали традицію щоранку починати з листування, бажаючи один одному доброго ранку і вдалого дня.
Таня вже кілька разів дзвонила чоловікові, але він не відповідав на дзвінки.
Через тиждень Таня взяла відпустку і поїхала на місце роботи чоловіка.
– Вибачте, я думав, що вам уже повідомили… – сказав їй його начальник.
– Повідомили про що?
– Вашого чоловіка не стало… Випадково, під час роботи. Ми зʼясовуємо зараз все. Більше я нічого не можу вам сказати… Як з’ясуємо, то дамо вам знати. Не турбуйтеся, транспортування та організацію поминок наша фірма бере на себе.
Таня сама не пам’ятала, як доїхала додому, як повідомила рідним чоловіка.
Через якийсь час батько Сергія подався за кордон по сина, а потім були поминки.
Таня навіть по-людськи попрощатися не змогла з чоловіком – все було закрито…
І ось минуло стільки років, але Таня досі не могла змиритися з втратою, а зараз після того, як побачила біля будинку свекрухи, покійного чоловіка, то ще більше засумувала…
– Алло, Марино, ти не зайнята? – набрала вона свою подругу.
– Ні, Тетянко, я тільки звільнилася. Щось трапилося?
– Давай зустрінемося, я, якщо зараз не поговорю з ким небудь, то не знаю, що буде…
– Давай тоді через пів години в кафе.
– Добре.
Таня повільно йшла вуличками. Сергій не виходив із її голови. Як таке взагалі можливо? Може їй справді варто забути чоловіка і розпочати нове життя? Ні, вона так не може вчинити.
Бідний Сергій поїхав працювати, щоб вона і донька жили ні в чому не потребуючи, а вона тут буде романи крутити.
Легкий шлейф знайомого парфуму залоскотав ніс…
Таня подивилася на всі боки, щоб зрозуміти, звідки йшов цей аромат, адже таким же одеколоном завжди користувався її чоловік!
І, з іншого боку вулиці, стояв Сергій!
Він разом зі своїм братом щось обговорював!
Таня оторопіла. Вона хотіла підійти до них ближче, щоб перевірити, чи насправді це її Сергійко, чи їй усе це привиділося, але потоки машин перегородили їй шлях, а коли дорога була вільна, їх там уже не було.
– Марино, здається, мені вже ввижається всяке… Я вже вдруге бачила Сергію, наче живого.
– Тетянко… Навіть не знаю, як тобі про це сказати, я теж кілька разів його бачила у місті, але спочатку подумала, що мені здалося, а потім зустріла його з якоюсь дівчиною у торговому центрі. Я простежила за ними, ось у мене навіть є відео. А коли підійшла до нього, він чомусь сказав, що я обізналася, і що він не Сергій, а Антон…
Таня дивилася відео і не вірила своїм очам, це був Сергій, її чоловік.
Якщо це так, тоді чому він не прийшов до неї й доньки, і хто тоді ця дівчина з ним?
– Марино, перешли мені це відео на телефон, я хочу розібратися з цим раз і назавжди!
Через якийсь час Таня стояла біля під’їзду свекрухи не наважуючись піднятися в квартиру. Нарешті вона пересилила себе і піднялася на третій поверх.
– Тетянко, що ти тут робиш? – ахнула свекруха.
– Прийшла поговорити. Ви мені не раді?
– Що ти, рада, звичайно, просто я поспішаю…
– Поспішаєте? А можна поцікавитися, куди?
– На день народження до подруги. Ти щось хотіла?
– Хотіла показати вам оце… – вона дістала телефон.
– Що це? Що ти знову вигадувала? Сергія немає, змирись з цим! Знайди собі вже когось! Якщо ти й далі так поводитимешся, то мені доведеться забрати внучку. Я вже маю сумнів, чи все нормально з тобою.
– Що ви таке говорите? Ви ж знаєте, що в мене все гаразд! Тут щось не так, і я дізнаюся правду!
Таня вийшла на вулицю, але йти не поспішала. Вона довго ходила по доріжці туди-сюди, а потім сховалася за кущ. Краєм ока Таня помітила машину, що під’їжджала, це був автомобіль свекра.
Вона сама не розуміла, навіщо вирішила сховатися, але наступної хвилини зрозуміла, інтуїція її не підвела.
З автомобіля вийшли троє: свекор, Сергій і якась незнайома дівчина.
Вони щось весело обговорювали.
Таня аж побіліла на обличчі. Вона не розуміла, навіщо вони так з нею вчинили.
Якщо Сергій її розлюбив, то так і сказав би, навіщо потрібно було підлаштовувати все це?
Ось чому його батьки так швидко оговталися, вони все знали, але нічого їй не сказали.
Хай вона, але з донькою ж навіщо так чинити, вона ж ні в чому не винна.
Сумнівів бути не могло, це Сергій, і він живий… Трохи впоравшись із хвилюванням, Таня зателефонувала батькам і розповіла про те, що сталося.
Через деякий час Таня разом із батьками та дільничним стояли біля дверей квартири свекрухи.
Побачене та почуте назавжди змінило її думку про чоловіка та родичів чоловіка.
Як виявилося, Сергій закохався у дочку свого начальника – Риту.
Їхні стосунки розвивалися так швидко, так стрімко, що його майбутній тесть заради доньки навіть підвищив його з простого робітника до свого помічника.
Сергій спочатку хотів розповісти все Тані, але його нова пасія вважала, що буде краще, якщо всі вважатимуть, що його не стало, тоді йому не доведеться чекати на розлучення і платити аліменти, а сума, судячи з його зарплати, була досить великою.
Сергію ідея Рити дуже сподобалася, і вони почали здійснення задуманого.
Батько дівчини, завдяки своїм зв’язкам, дістав свідоцтво і зробив Сергію нові документи, залишалося зробити так, щоб у це всі повірили.
Щоб було правдоподібніше, більше пів року від батьків приховували правду, що Сергій живий, і лише потім розповіли, що сталося насправді, і для чого це було потрібно.
Катерина Іванівна хоч і вважала, що її син вчинив недобре, але потім вибачила його.
Вона подумала, що життя в достатку з такою заможною дружиною, як Рита, було безперечно кращим, аніж вічні поїздки по заробітках заради того, щоб виплачувати кредит на житло.
– Сергію, то ти це все через аліменти? Господи! Так сказав би правду, я зрозуміла б. Адже якось жили без твоїх подачок і далі проживемо. Навіщо ця вистава, цей фарс? Хіба можна з цим жартувати? Ти знаєш, скільки я сліз пролила? Я весь час вважала, що не варта бути щасливою, думала, що тебе не стало, а ти весь цей час був живий і насолоджувався життям, поки я оплакувала тебе.
– Таню, зрозумій, я це не зі зла. Просто я покохав Риту, вона така чудова! У нас із тобою останнім часом ніби іскра зникла, а завдяки їй моє життя знову заграло новими фарбами.
– Ну що ж… Я все зрозуміла. З цієї миті, сподіваюся, я більше нікого з вас не побачу. Катерино Іванівно, вас це теж стосується. Ноги, щоб вашої не було в моєму домі! Для мене вас усіх не існує. Я не бажатиму вам поганого, нехай Бог розсудить вас по-справедливості…
…Минув рік. Таня зустріла чоловіка, завдяки якому знову відчула себе щасливою. Вона була рада, що її новий обранець прийняв її дочку, як рідну, та й Ліза схвалила вибір матері.
– Мамо, а може, ось цю сукню купимо?
– Ти думаєш?
– Так! Хочу, щоб ти купила саме її! Уявляєш, яка ти в ній будеш гарна!
– Добре, зробимо, як ти скажеш. Тільки давай після цього сходимо в кафе, я зголодніла.
– Добре.
Вони йшли торговим центром і на виході зустрілися з Катериною Іванівною.
Жінка була вся в чорному, на вигляд вона постаріла на десять-п’ятнадцять років.
– Ой, Тетянко, горе, яке! Сергія з дружиною не стало! Їхали в машині і опинились на узбіччі…
– Катерино Іванівно, мені немає жодного діла до цього.
– Ну як же ж так? Він же батько твоєї дочки!
– Мама виходить заміж, і скоро в мене буде новий тато, який не кине нас заради грошей! – сказала Ліза до бабусі.
– У мене немає слів, Ліза все сказала за мене, – підтвердила Таня.
Таня з Ліною пішли, а Катерина Іванівна ще довго дивилася їм слід.
– Так, з такими речами не жартують, – все стояла і бурмотіла жінка…