– Тобі не здається, що останнім часом відбувається щось дивне?, – запитав Кирило дружину. – І не кажи, – Поліна мила посуд після вечері, – якесь наслання. Сьогодні в духовці лопнули скляні дверцята. Вчора я загубила браслет. – Ну, дивись, ще місяць тому всі наші справи йшли в гору. І два, і три місяці тому йшли в гору. Що змінилося? – підозріло промовив Кирило. І подружжя почало згадувати, коли раптом на них посипалися неприємності

– Тобі не здається, що останнім часом відбувається щось дивне?, – запитав Кирило дружину якось увечері після роботи, – всяка нісенітниця сиплеться одна за одною! Сьогодні з мого автосервісу звільнилися троє – на все про все залишився я та Сашко. Як ми витягнемо всі замовлення, тепер навіть і не уявляю. Втратимо клієнтуру!

– Не кажи, – Поліна мила посуд після вечері, – якесь наслання. Незабаром мій день народження, потім Новий рік, а настрій на нулі. Сьогодні в духовці лопнули скляні дверцята. Вчора я загубила браслет, який ти подарував мені, так шкода. Та ще й кіт наш нездужає! У ветеринарці сказали, що все не дуже добре. Уявляєш?, – На очах Поліни виступили сльози:

– Ну чому так? Стараєшся, стараєшся, і раптом все починає розвалюватися? Начебто буває і гірше, але коли одне за одним не ладнається, то це теж дуже гнітить, якась безпросвітність. Так, до речі, шеф сказав, що ми у мінусі, премії не буде. О-па!

– Добре, кохана, ми з цим справимося, головне ми разом, – усміхнувся Кирило, – а між іншим, моя бабуся завжди говорила, що будь-які невдачі ведуть до успіху! Думаю, все буде добре, але треба зрозуміти, у чому справа.

Бо бабуся ще говорила, що нічого просто так не трапляється!

– Пам’ятаю-пам’ятаю!, – Поліна усміхнулася крізь сльози, твоя улюблена бабуся багато чому тебе навчила!, – Що сміття, наприклад, не можна викидати ввечері, що не можна дарувати годинник, що не варто нічого підбирати на перехресті! А про іржавий цвях чи про лікоть? – Поліна навіть трохи розвеселилася, – а тобі не здається, що все це забобони? Чи ти вже став, як старий забобонний занудливий дід?

– Ну, ну, – примружився Кирило, – а давай перевіримо? Думаєш, наші предки були такі ду_ні, що могли і гроші залучити, і від напастей себе убезпечити? Ну, дивись, ще місяць тому всі наші справи йшли в гору. І два, і три місяці тому йшли в гору. Що змінилося?

І Поліна і Кирило почали згадувати, коли раптом на них посипалися неприємності. Але зачепитися було ніби і ні за що.

– До речі, а коли ти до нас своїх шкільних подруг запросила? Тоді місяць тому. Ще ця, темненька, Оксана здається, весь час питала “Ой, а це у вас смарт-телевізор такий великий? Ой, Полінко, а який у тебе браслетик гарний!” Ой, та ой!

А сама все кота нашого гладила, та заздрісно на всі боки дивилася!

– Ну ти що, Кириле, ти у все це віриш? Та годі тобі, це все брехня!

– Думаєш?, – посміхнувся Кирило, – знаєш, я може й не вірив би, якби сам не стикався. Але бабуся мене дечому навчила, так що, давай посперечаємося, брехня це чи ні? А я таку перевірочку їй влаштую, що все одразу стане ясно!

– А на що посперечаємося?, – Поліна була точно впевнена, що вона має рацію.

– Ну, давай, якщо я програю, то навесні поїдемо в подорож, як ти й хотіла. Мені доведеться піднапрягтися звичайно, сама ж бачиш, яка на роботі ситуація, з грошима фігово!

– Добре, – усміхнулася Поліна, – а якщо програю я?

– Ооооо, якщо ти програєш, тобі зі мною не розплатитися, – і Кирило жартівливо обняв її.

– Ну, серйозно, – сміючись відповіла Поліна, – що хочеш ти?

– Серйозно?, – Кирило погладив кота, що лежить на сусідньому стільці, – якщо серйозно, то ти давно обіцяла, що ми заведемо собаку. Коту ж нудно, він від туги навіть занедужав! Але все буде добре, я певен! Так що я хочу собаку по руках?

– Згодна, – Поліна вже передчувала перемогу, – а що за перевірка?

– А це бабусин секрет, розповісти не можу, але ти й сама скоро все побачиш.

Через тиждень Поліна та Кирило запросили друзів на її день народження. Покликали і тих її подруг.

Всі прийшли вчасно, не було лише Оксани.

– Дівчата, – Поліна була в чудовому настрої, сукня красиво облягала її струнку фігурку, на зап’ясті був новий, правда скромніший браслетик – подарунок чоловіка, – а Оксана де? Вона ж ніби з вами йшла?

– Та ми й самі не зрозуміли, – здивовано відповіла Світлана, – ми всі біля метро зустрілися, Оксана з нами була. Весела, ошатна. До під’їзду підійшли, Оксана якось раптом занепокоїлася. Туш наче у неї потекла. Потім у ліфті їхали, Оксана гикати почала, дивна така. А до ваших дверей підійшли, вона зблідла вся, за телефон схопилася, каже, пропущений дзвінок, мама їй дзвонила, їй кудись треба бігти. І сходами вниз бігцем, навіть ліфт викликати не стала. Чесно кажучи, ми так і не зрозуміли, що це з нею раптом?

– Ну, чекати не будемо, прошу за стіл, може, вона ще повернеться, – Кирило зробив запрошуючий жест, а сам тріумфально подивився на Поліну.

Свято пройшло чудово. Оксана так і не повернулась.

Увечері, після відходу гостей, Поліна почала розпитувати Кирила:

– Ну, скажи, що за спосіб? Чому вона не змогла до нашого будинку увійти? Значить у неї і справді око таке заздрісне, що вона тоді нас наврочила?

Але Кирило був непохитний і бабусин секрет так і не видав.

Справи їх невдовзі пішли вгору. Кіт одужав і з подивом дивився на незграбного цуценя, що з’явилося в їхньому домі.

І, незважаючи на те, що Поліна програла суперечку, навесні вони все ж таки, залишивши кота та цуценя на тиждень батькам , поїхали в невелику подорож. Чого ж не зробиш для коханої дружини, тим більше виявилося, що у них скоро буде малюк.

Та й справді, нічого просто так не трапляється. Труднощі згуртовують, та так, що навіть невдачі в результаті ведуть до успіху.

Потрібно тільки не падати духом, розібратися в ситуації і ніколи не забувати про те, чого навчила бабуся.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.