Таня з Сашком одружилися. Олександр житла не мав, тому вони стали жити у квартирі, яку Тані купили батьки. Спочатку в молодих все було чудово. Але дітей поки що не було. Сашко не хотів. – Рано нам про дітей думати, треба на ноги встати, – казав він Тані. А якось вона помітила, що Сашку постійно хтось дзвонить. І він завжди виходив з кімнати, щоб поговорити

Тані не щастило в особистому житті. Заміж вона вийшла одразу після школи у 18 років і по великому коханню.

Андрій був на два роки старший за неї і вже працював, коли вони одружилися. Через рік народився син.

Таня навіть не хотіла згадувати той час, так важко було.

Синок до року ріс дуже неспокійним. Таня з ним ночей не спала. Поколихає – мовчить малюк, а вона опустить голову на руки і засинає.

А Андрій став дратівливим, незадоволеним, що йому нормально відпочити після роботи не дають, ночами доводиться постійно прокидатися від плачу.

Він почав часто затримуватись після роботи, щоб відпочити від дому, посидіти з друзями.

У сім’ї почалися сварки. Таня вже не витримувала, а від Андрія допомоги не було жодної.

-Я що, не можу зустрітися з друзями, посидіти? – відповідав він Тані у відповідь на її претензії.

І одного разу вона не витримала. Взяла сина і поїхала до батьків. Незабаром вони розлучилися…

Андрій зітхнув вільно – ніхто тепер не чіплявся до нього з питаннями: «Де був?».

І грошей ніхто не просив – все можна було витрачати як йому заманеться.

А Таня вступила до інституту, добре рідні допомагали з дитиною. Вона мріяла стати дизайнером.

Були в неї зустрічі з хлопцями, але якісь швидкоплинні, короткочасні. Вона боялася думати про серйозні стосунки, була до них не готова після розлучення.

Закінчивши інститут, вона влаштувалася за спеціальністю і з задоволенням займалася улюбленою роботою.

А потім вона зустріла Сашка. Він був приїжджій. Родом із маленького села, він мріяв про велике місто, про перспективи, що відкриваються тут перед будь-якою людиною, тому й перебрався сюди.

Добрий і уважний Сашко був гарний – високого зросту, приємної зовнішності.

-Це моя доля, – вирішила Таня.

Її батькам він також сподобався. Сашко із задоволенням грався із сином Тані. Хлопчикові було вже шість років, і він тягнувся до молодого чоловіка.

Таня з Сашком одружилися. Вони жили у квартирі, яку батьки Тані свого часу допомогли їй купити.

Спочатку, перші кілька років у молодих все було чудово.
Дітей у них поки що не було. Сашко не хотів.

-Рано нам про дітей думати, треба на ноги встати, – казав він Тані.

А вона й не заперечувала, у неї підростав синок.

Через якийсь час Таня звернула увагу, що Сашку постійно дзвонять якісь дівчата. Він брав слухавку і виходив із кімнати, щоб поговорити. Часто їздив кудись у незрозумілих справах.

Вона вирішила поговорити з Сашком відверто. Розмова склалася непростою для обох. Виявляється, у них не співпадають життєві інтереси!

Сашку потрібно багато грошей, причому не у віддаленому майбутньому, а сьогодні, зараз. І де їх взяти, як заробити – він для себе вже вирішив.

Таню ж це не влаштовувало. Вони розлучились…

Минали дні, летіли тижні. Таня працювала, син навчався у шостому класі. Про жодні нові стосунки вона не думала.

-Годі з мене, – вирішила вона. – Живу собі спокійно та добре.

Проте, недарма у народі кажуть – ніколи не знаєш, де знайдеш, де втратиш.

Якось Таня йшла до торгового центру. Потрібно було щось купити з продуктів. Біля входу стояла бабуся. В одній руці вона тримала мисочку, а в іншій – картонку, на якій було написано: «Допоможіть».

Вона стояла така маленька і самотня, а людський потік безперервно йшов повз неї. Люди входили та виходили з магазину, не звертаючи на бабусю жодної уваги.

Чомусь Таня не сумнівалася, що старенькій дійсно треба допомога, занадто нещасною вона виглядала.

Таня зайшла до магазину, накупила різних продуктів та повернулася до бабусі.

-Візьміть, це вам, – вона поставила важкий пакет на землю поряд із бабусею.

Таня не встигла й кроку зробити, як до старенької підійшов молодик, поклав гроші і теж вручив пакет із продуктами.

-Дякую, рідні. Бережи вас Господь! – тремтячим від сліз голосом відповіла та. – Я буду за вас молитися…

Молоді люди глянули один на одного, розвернулись і пішли. Як виявилося – в один бік.

Спочатку йшли мовчки. Потім розговорилися. Говорили про все. Їм було легко та вільно один з одним. Обом здавалося, що вони сто років знайомі.

Потім обмінялися телефонами.
І не даремно! Зараз у Максима і Тані підростає донька, якій скоро буде три роки. Така смішна крихітка, яка дуже любить танцювати.

Старший син Тані вже навчається у випускному класі, із Максимом вони стали великими друзями.

Живе в одному з міст нашої країни звичайна сім’я. І у цій сім’ї живе Щастя…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.