Максим стояв на порозі спальні і довго дивився на дружину.
Йому здалося, що вона напіввідкрила очі і єхидно посміхнулася.
Він розізлився, гримнув дверима і не зачинивши їх, вискочив з під’їзду.
За ніч намело снігу. До зупинки десять хвилин.
Рідко доводиться Максиму ходити пішки, але йому сподобалося.
Легко дихалось, легкий морозець приємно холодив, думалося легко.
А думати було про що…
Задумавшись, він не помітив лід і дзвінко приземлився, встигнувши сказати міцне слівце.
-Чоловіче! З вами все добре? – поруч зупинилися жінка з дитиною.
-Максим? – раптом сказала вона.
-Галя? – вона різко відвернулася і взявши дитину швидко почала віддалятися.
Поки він борсався в снігу, вони вже зникли з поля зору, завернувши за кут будівлі.
Швидка, після всіх процедур, привезла його додому і ось уже другу добу він прокручує в голові цю зустріч.
Галя, Галочка, Галка, у неї було багато імен, якими він називав її і всі їй підходили.
Коротка стрижка під хлопчика, чорне волосся, очі, як сині блюдця на смаглявому обличчі.
Зустрілися вони в училищі. Він вступив вчитися на зварювальника, а вона, як не дивно, теж навчалася у них у групі, єдине дівчисько. У групі до неї ставилися, як до хлопця. Але він зумів розглянути в ній ту, що на довгі десять років стала його дружиною. Одружилися вони рано у вісімнадцять.
Галка щаслива прибігла додому.
-Максиме, у нас буде малюк, – вона обняла його.
-У нас не буде, принаймні зараз малюка, нам рано мати дітей, я не готовий…
Галя довго плакала, але послухала чоловіка… Батьків у неї немає, виховувала її бабуся, якої рік тому не стало.
Жили вони в однокімнатній квартирі бабусі, стояли в черзі на квартиру і дитина була врахована при отриманні квартири від заводу, де обидва були на хорошому рахунку.
Працювали зварювальниками, правда в плані майстерності Галя була на голову вище за свого чоловіка, їй довіряли особливо відповідальну роботу.
Максим сердився, але Галя вмовила його вступити до інституту, сама займалася будинком та роботою.
З дітьми після того не виходила, уже й почалися докори від Максима, що дуже ображало Галю.
Галю запросили викладати в училищі практику зварної справи, таких фахівців мало було у місті.
Максим після закінчення інституту працював рядовим інженером на заводі, особливо не виділявся, але маючи приємну зовнішність та “підв’язаний” язик, швидко вибився в профспілкові лідери.
Став пізно повертатися додому, часто веселий…
На запитання дружини відповідав однозначно:
-Тобі не зрозуміти! Засідання, наради, а одного дня, прийшовши під ранок, заявив:
-Все! Іду я від тебе, розлюбив, інша в мене.
Галя аж присіла, але не стала влаштовувати сцени, та й не можна їй хвилюватися, хотіла повідомити йому, що вагітна вона, вже шість тижнів, та не стала.
Горда була, навіть не з’ясовувала, до кого пішов…
Розвелися вони швидко, дітей нема, майна немає.
Подруги із заводу донесли:
-На практику інженерка на завод прийшла, ім’я Інесса, ну по нашому Інна звичайно. Ось тепер вона нова дружина її чоловіка.
Квартиру виклопотав він одразу і ще й двокімнатну.
Інесса довідку про вагітність принесла, тільки вагітність після весілля якось швидко зникла.
Здивований був Максим, але довелося промовчати – Інесса не Галя.
Гримнули вхідні двері. Знову пішла гульбанити Інесса. Максим лежав і дуже хотів їсти. Треба добратися до кухні, може, пельмені в морозилці є.
Немає нічого. Він поставив чайник і замислився.
Десять років минуло, тільки й пожили нормально, доки квартири не отримали. Стала Інесса просто ігнорувати Максима.
Якось скзав про дітей, так вона розсміялася.
-Максим, діти не для мене, не люблю я таке, та й не збираюся я від тебе дітей народжувати.
Так і живуть кожен у своїй кімнаті.
Не дає спокою Максиму, що за дівчинка була поруч із Галею, на вигляд років вісім, а може дев’ять?
Задумався. Перед тим, як піти, у цей день, вона дзвонила, хотіла новину повідомити… А якщо це їхня дочка?
Він почав згадувати номер домашнього телефону. Довго згадував, згадав.
-Алло! Галя?
-Ви помилилися, тут такі не живуть.
-Не кладіть слухавку, будь ласка, господиня цієї квартири Галя, не знаєте, де вона?
-Господи, чи не Максим з’явився? Знаю, але не скажу і поклала слухавку.
Десять років не цікавився, згадував іноді, але тут же відганяв ці думки, знаючи характер Галі.
-Не пробачить і якщо це моя дочка, вона не дозволить мені зустрічатися з нею, а може дозволить?
Галя не могла відійти від зустрічі з Максимом, вона постійно прокручувала цю зустріч. Навіщо злякалася і втекла? Раптом йому треба було і вона не допомогла.
Тут же обсмикувала себе, у нього дружина є, що мені думати, але знову думки не давали заснути.
-Мамо, ти знову всю ніч не спала, я чула ти плакала. Це все через того дядечка, що впав? Ти його знаєш?
Питання сипалися, а вона не знала, що відповісти Наталі, своїй дочці, як їй розповісти, що це її тато, про якого вона вже неодноразово розпитувала, особливо коли побачила скромні весільні фотографії.
Дзвінок у двері змусив здригнутися, у квартиру увірвалася Оленка, подружка, з якою вона помінялася квартирами, щоб Максим не дізнався про дитину.
Згодом отримала свою квартиру вже від училища, двокімнатну. Олена продовжувала жити в однокімнатній бабусиній квартирі. Дітей у неї не було, а чоловік злинявся до молодої.
-Максим дзвонив, – без вступу видала подруга.
-Коли? – Галя опустилася на стілець, почервоніла.
-Подруго, та ти рада, любиш його чи що?
-Не вигадуй, подруго, жарко у квартирі.
-Ага, жарко говориш! Мені не спекотно. Наталко, тобі жарко?
Наталя дивилася на маму з тіткою Оленою, нічого не розуміючи, та й мама попросила піти в кімнату, пліткувати тепер весь вечір будуть, а їй одній сидіти.
Випросив Максим у подруги телефон. Одним їм відомо, про що говорили, що згадували.
Вибачила вона свого Максима…
Олена не могла зрозуміти вчинку подруги і майже перестала спілкуватися з ними…
Чужа душа – таємниця…