Антон був першим коханням Тетяни. Вони познайомилися в інституті і їхня дружба швидко переросла в щось більше.
Тягнути з весіллям вони не стали, і через рік стосунків подали заяву в ЗАГС. Таня натішитися не могла на свого чоловіка: дбайливий, розумний, успішний, і тепер він тільки її!
А коли вона зрозуміла, що вагітна то зовсім була на сьомому небі від щастя. Тільки лікарі чомусь поклали її на збереження, сказавши, що це просто необхідно в її стані.
Необхідно так необхідно, Таня стійко виконувала вказівки лікарів і рахувала дні, коли знову зможе повернутися в їхню затишну квартирку.
Антон відвідував її щодня, але Таня, яка звикла бачити його постійно, все одно за ним сумувала.
– Лікарю, можна мені додому? Обіцяю, я виконуватиму всі приписи!
– Добре. Тільки важке не підіймайте і уникати нервових ситуацій. І на роботу поки що не можна.
– Добре.
– У п’ятницю чекаю на прийом, а потім вирішимо, що з вами робити…
…Тетяна була на сьомому небі від щастя, ще трохи і вона побачить свого Антона, оце він зрадіє.
Хоч би його не було вдома, тоді вона змогла б приготувати до його приходу сюрприз, наприклад романтичну вечерю…
Але сюрприз чекав на неї саму… Вона відкрила двері своїм ключем, і почула якісь дивні звуки, що лунали з їхньої спальні.
Тетяна зайшла в кімнату і аж відсахнулася від побаченого!
Потім був галас, сварка, незнайомка швидко одяглася і пішла.
Дитину звичайно Таня втратила…
Вердикт лікарів був невтішним, і щастя материнства для Тетяни стало нездійсненною мрією…
Тетяна прямувала в кафе. Там її чекала найкраща подруга Світлана, яка вже більше години дзвонила, щоб повідомити їй щось важливе.
Напевно, як завжди буде хвалитися черговими любовними перемогами, які Тетяні й не снилися.
Так, і коли їй знайомитися, якщо вже кілька років її графік чітко розписаний по годинах, і її основний маршрут: робота – дім – робота.
– Нарешті ти прийшла, я вже на тебе більш як пів години чекаю!
– Вибач, люба, на роботі запала. Щось сталося?
– Сталося… Пам’ятаєш Павлика?
– Це, той який будівельною фірмою володіє?
– Ні, будівельною фірмою володіє Валерій, а Павлик працює у фітнес центрі.
– Зрозуміло. І що сталося з Павликом?
– Нічого з ним не сталося. Він мене кинув! Уявляєш, мене!
Тетяна від подиву підвела брови, це було вперше, коли її подругу кидали, зазвичай красуня Світлана сама давала відкоша навʼязливим шанувальникам, коли бачила, що вони не надто хороші для неї.
– Як це? Може, ти щось сказала не те, чи зробила не так?
– Уявляєш, він мені заявляє, що днями бачив мене з Ігорем у ресторані.
– А Ігор це хто?
– Таню, ти взагалі мене слухаєш, коли я тобі щось розповідаю?! Ігор працює у банку.
– Вибач, просто день видався важкий, я дуже втомилася, ось і плутаю всіх. Світлано, а навіщо ти ходила в ресторан з Ігорем, якщо зустрічаєшся з Павликом.
– Розумієш, Павлик він дуже гарний, мускулистий, веселий, мені з ним добре, тільки ось з грошима у нього поганенько… Інша справа Ігор, чи Валерій… Хоча, Михайло теж нічого…
– Але ж так не можна! Якщо любиш одного, не можна зустрічатись з іншим.
– Яке тут кохання? Мені просто прикро, що він мене кинув, зазвичай це роблю я, а тут… Може, мені з ним помиритись, а потім кинути самій?
– Світлано, перестань, ти прямо, як дитина. Визначся вже нарешті, кого ти любиш, що для тебе важливіші гроші, чи почуття.
– Я хочу все й одразу, але мені трапляються якісь не такі. Гроші є – фігура погана, фігура ідеальна – грошей кіт наплакав, буває і те й інше у наявності – але він уже одружений. Ех, не щастить мені, подруго… Ти сама як? Вже скоро тридцять, а ти все одна, чи Антона свого забути не можеш.
– Мені й одній непогано, та й часу у мене на це нема.
– Ну-ну, а час летить. Озирнутися не встигнеш, і ти вже нікому не потрібна стара.
Тетяна розуміла, її подруга в чомусь мала рацію, але що вона може вдіяти, якщо не виходить у неї закохатися, а зустрічатися, як її подруга без кохання, вона не може.
– Ой, дивись який красень! І багатий напевно, він, коли повз пройшов, я одразу вловила аромат його одеколону, такий не всі можуть собі дозволити.
– Але й Роман не всім до пари.
– Роман? Ти його знаєш? Отака от тихоня! У тебе з ним щось було?
– Заспокойся ти! Не було нічого, він син власника шоколадної фабрики, я нещодавно його батька по роботі зустрічала, там із ним і познайомилася.
– Познайом мене з ним, будь ласка! Я в боргу не залишусь!
– Це якось незручно, він напевно на когось чекає, і тут ми.
– Яка ж ти недобра, ти просто мені заздриш і не хочеш бачити подругу щасливою!
– Не говори так, я просто не бачу в цьому сенсу.
Проте Роман сам помітив Тетяну, і підійшов до їхнього столика, завдяки чому викликав невимовний захват у Світлани.
– Добрий вечір, не заважатиму?
– Сідайте, ми щойно про вас говорили
– Що, справді? І що ви про мене говорили? Погане чи хороше?
– Вибачте, Світлана перебільшує… Я нічого про вас не говорила…
– Он як? Тоді хто говорив?
– Я! Ви мені одразу сподобалися, а моя подруга відмовилася нас знайомити. До речі, я Світлана, а ви, мабуть, Роман?
– Вгадали.
– І що ж ви Роман один? Чи чекаєте на когось?
– Який же я один, ви ж поряд!
Світлана весело розсміялася, зрозумівши, що рибка клюнула і незабаром вона зможе отримати те, що захоче. Вона вже не переймалася розлученням з Павликом, її цікавило тільки, як отримати Романа.
– Гаразд, ви сидіть, а я, мабуть, побіжу. У мене завтра відрядження. Світлано, до зв’язку!
Таня пішла, а Світлана ніби й чекала на це і одразу ж перейшла в наступ…
…Повернувшись із відрядження, Таня насамперед зателефонувала своїй подрузі, їй терміново потрібно було виговоритися і порадитися, оскільки вона сама переживала помилитися у цій важливій для неї справі.
– Світлано, привіт. Виручай, потрібна твоя допомога. Ми можемо сьогодні зустрітись?
– Ти вже повернулася? Чудово! Давай сьогодні о другій, у нашому кафе, у мене теж є для тебе чудова новина!
Подруга була задоволена і Таня посміхнулася, напевно Світлана знову буде хвалитися своїми перемогами. Але коли вона прийшла в кафе, як і домовлялися, Світлана там була не одна. Вона сиділа поряд із Романом і демонстративно тримала його за руку, ніби всім виглядом хотіла показати подрузі, та й усім оточуючим, що у неї вийшло, вона змогла, він тільки мій і завжди буде моїм.
– Я щось пропустила?
– Пропустила! Ми зустрічаємося!
– Рада за вас! Вітаю!
– Дякую! То про що ти хотіла поговорити?
– Я була у відрядженні, ну ти в курсі. І ми від фірми завозили дещо в дитбудинок.
– Ось тільки не кажи мені, що ти хочеш узяти звідти дитину!
– Я й не думала, але… Там була дівчинка… Вона підбігла до мене, обійняла мене і так жалібно, мало не плачучи сказала: – Мамо, ти мене забереш?
– І ти розтанула! Ці діти на все підуть, щоб їх тільки взяли звідти, а потім вони починають качати права. Ні, я тобі не раджу!
– Таню, ви така молода, ви ще самі зможете народити.
– Не зможу…
– У нас Танька пустоцвіт, – сказала Світлана. – Не хвилюйся, я народжу, дам тобі понянчитися.
Та Таня вже не слухала подругу, вона в сльозах вибігла з кафе і прямо пішла додому. Працювати не хотілося, а в голові чулося – пустоцвіт.
Так, вона така, але тільки вона зовсім у цьому не винна. Вона змогла б народити здорову дитину і не одну, якби не та зрада. Тепер єдиним рішенням її проблеми було тільки усиновлення.
Таня вже два місяці бігала по всіляких інстанціях, збирала документи, робила ремонт у своїй і так затишній квартирі, купила меблі в дитячу.
Вона сподівалася, що незабаром зможе забрати ту маленьку дівчинку, яку бачила у дитячому будинку.
Головне, вони будуть разом і Таня зможе дати їй те невитрачене материнське кохання, що в ній було у надлишку.
Тетяна поспішала в дитбудинок, сьогодні все мало вирішитись. Однак почуте вразило її.
– Вибачте, нам ще потрібний час подумати. Та й взагалі ми сподівалися передати дівчинку в повну сім’ю, а ви як виявилося незаміжня.
– А це має значення? Я чула, що зараз усиновлюють дітей не тільки подружні пари.
– Так, але… Валя складна дитина. Вона через багато пройшла, і ми не можемо ризикувати. Нам ще потрібен час подумати. Ми вам передзвонимо.
– Передзвонять, вони передзвонять, – твердила наче напам’ять вивчений слова Таня, а з її очей тихо капали сльози.
Навіть тут їй не пощастило і їй не дозволили удочерити дівчинку.
– Ну що в мені не так? Чому Бог випробовує мене на міцність? Що я зробила не так?
На всі ці питання Таня просто не мала відповідей…
– Таню, привіт! Я виходжу заміж!
– Вітаю…
– Ти не рада, чи що?
– Рада, просто у мене стільки проблем…
– Уявляєш, Роман такий легковірний виявився. Я йому сказала: любий я вагітна, але ти не хвилюйся. А він зробив мені пропозицію.
– Ти справді вагітна? Вітаю! Бажаю виносити дитинку і народити її здоровенькою.
– Та облиш ти! Не вагітна я. Це просто такий хід був, щоб одружити його з собою.
– А якщо він дізнається?
– Не дізнається, я вигадаю щось.
– Дивися, подруго, брехня ще нікого до добра не доводила.
– Ну й песимістка ж ти! У мене все вийде, от побачиш!
Таня і не сумнівалася, що у її подруги все вийде. У Світлани була міцна хватка, і якщо вона щось вирішить, то не заспокоїться, доки не доб’ється свого.
Таня ж була зовсім інша, вона була спокійнішою, поступливішою, вона не любила брехати навіть заради власної вигоди. Такі вони були різні, але незважаючи на це, вони вже багато років дружили.
– Ого, які люди! Тетяна!
– Здрастуйте, Романе.
– Який тісний світ… У вас знову відрядження?
– Ні, я нещодавно повернулася. Я вийшла у відпустку і вирішила знову спробувати щастя у дитбудинку, а мені знову відмовили. Бачите, бо виявляється я незаміжня… Ой, вибачте, я ж забула вас привітати. Як пройшло ваше весілля? Світлана, напевно, злитися, що я не була на весіллі? Я якось зайду до вас…
– Весілля не було.
– Ви посварилися, чи Світлана що-небудь утнула?
– Ви чули про її вагітність?
– Так, але…
– Розумієте, я не можу мати дітей, а Світлана збрехала, і я вирішив подивитися, на скільки далеко вона зайде. Я зробив їй пропозицію, почав уявну підготовку до весілля.
– А ви жорсткі…
– Я просто не люблю, коли мені брешуть. Ви не переживайте так, Світлана вже не одна, вона вас сама скоро з ним познайомить.
І справді, незабаром Тані зателефонувала Світлана і похвалилася, що зустріла чоловіка своєї мрії, і вони разом їдуть відпочивати в Грецію. Таня навіть не стала питати про Романа, та й навіщо, вона й так усе знала. А нещодавно їй зателефонували з дитбудинку і дозволили забрати дівчинку.
– Що ж ви одразу не сказали, що ви наречена Романа Поліщука.
– Наречена?
– Здрастуй, люба. Ось прийшов подивитися на нашу дочку. Вона гарнюня, як ти й казала.
– Але я…
– Ви можете забрати дівчинку сьогодні, а ми підготуємо всі документи і вам зателефонуємо.
Таня була на сьомому небі від щастя, їй дозволили забрати Валю, але Роман…
– Навіщо ви збрехали, що я ваша наречена?
– Я просто вирішив вам допомогти, пам’ятаю, як Світлана одного разу говорила, що материнство це ваша нездійсненна мрія, а мрії на те вони і мрії, що мають збуватися.
– Дякую, але брехати недобре, та й ви чудово це знаєте.
– Я й не брехав. Якщо ми з вами пустоцвіти, як говорила ваша подруга, може спробуємо, га? Раптом у нас вийде.
І в них вийшло! Роман з Тетяною одружилися. Незабаром у Валі з’явився братик, а потім ще й сестричка.
Роман і Таня обожнювали своїх прийомних дітях. Нарешті Таня пізнала радість материнства, вранці вона готує всім смачний сніданок, потім розвозить дітей в школу і дитсадок, а вечорами співаючи веселу пісеньку, готує смачну вечерю на свою велику родину.
Вночі вони з Романом по черзі читають дітям казки перед сном.
Дивлячись на свою подругу, яка досі не визначилася і знаходиться в пошуку ідеалу, Таня розуміє, що її нездійсненні мрії збулися – вона мати, вона дружина, вона по-справжньому щаслива!
А мрії й справді мають властивість збуватись, якщо дуже захотіти.
Збуваються навіть ті, що ми називаємо нездійсненними…