– Таню, обідати будемо? Третя година вже! – Андрій зайшов на веранду у брудних штанях та капцях. Футболка теж була не першої свіжості – чоловік картоплю підгортав. Таня поралася з обідом, на дачі життя одноманітне, та ще й город вони навіщось посадили.
Начебто й посадили трохи, а клопоту на весь день вистачає. А коли вони на пенсію йшли, хіба про це мріяли? А тепер загрузли у справах, і навіщо це все потрібно?
Таня роздратовано кинула рушник на стіл – коли працювали, хоч було на що у відпустку поїхати, а тепер стирчи тут все літо! Нема ні грошей, ні часу вільного!
– Андрію, зараз обідатимемо, йди руки мий і футболку хоч переодягни, ходиш, як безхатько, – роздратовано сказала чоловікові Таня.
Андрій хмикнув, дивлячись на її запраний сарафан – на себе подивися.
“До чого ми котимося?” – думала Таня, нарізаючи зелень і помідори, – “Ми стали старі, нудні і роздратовані! Щодня одне й те саме. Безглуздо на дачі вбиратися, ходимо в тому, в чому зручно. Та й розмови у нас стали безглузді – огірки скоро підуть , картопля зацвітає, помідори треба обприскати від фітофтори.А щось важливе повз минає!Життя проходить повз!Хто на островах відпочиває, на яхті пливе. Або гуляє вулицями європейських столиць. А мені нічого, крім цієї дачі, схоже і не світить!
– Тань, я футболку перевдягнув, обід готовий? – Андрій дивився повз Таню на смажену курку на сковорідці.
– Готовий, сідай, я борщ тобі зараз наллю, – Таня важко зітхнула, – Сметану тобі покласти?
– Сметану, звичайно! Таню, Толік сьогодні дзвонив, у суботу нас до себе запрошує. Пам’ятаєш, як раніше збиралися? Може, поїдемо, розвіємося? Два роки вже не бачились. Інна з Володею буде, Сашко з Оленою? Поїдемо?
– Ну, не знаю, що там робити? Новини всі про них ми знаємо, – Тетяна спіймала себе на думці, що їхати в гості їй теж ліньки. Але Андрій її вмовив і в суботу вони поїхали до його шкільних друзів.
Толік і Алла були у своєму репертуарі – на столі картопля в мундирі, цибуля та редька з городу, оселедця копчений. Володя на гітарі тихенько грає і на Таню, як раніше, поглядає,
– А ти все гарнішаєш, Таня!
Вона засміялася, Володі не повірила, але все одно приємно. Та ще й погляд чоловіка зловила на собі ревнивий, треба ж!
Загалом це примітивна поїздка в гості зовсім несподівано вплинула на їхні стосунки. Всю дорогу назад додому вони сміялися, давно вони не їли в гостях картоплю, скумбрію та яйця варені, як у ті давні минулі часи.
– А чоловіки наші на тебе поглядали, Таню, я це помітив! Ти у цих джинсиках дуже гарно виглядала! І волосся як ти поклала, гарна ти в мене, Таня! – Андрій дивився на Таню, як і раніше.
– І не говори, ми ще всіх у карти обіграли, а ти бачив, який у Сашка животик? Ти порівняно з ними просто мачо! – Тетяна теж дивилася на Андрія зовсім іншими очима.
– Я тут подумав, Таню, може нам махнути кудись, хочеш? Ну не повинна така краса сяяти на дачі, Таню, у тебе шкіра молода, а очі, Таню, які в тебе очі! Спокійно на тебе дивитися не можу, і всі наші чоловіки мені заздрили!
– Андрію, припини, я нікуди не хочу їхати, мені і так добре! – Таня сміялася і була щаслива.
Яка ж краса у них на дачі, а в Андрія очі, так він дивиться на неї, як раніше. І борщу вона Андрію зварить, і полотиме буряк. А потім вони підуть гуляти лісом, і чоловік всоте їй знову розповідатиме історії зі свого дитинства. І Тетяні не буде нудно, тому що їхня любов жива, вона це відчуває. І ніякі острови та багатства тут ні до чого.
Якщо є кохання, то навіть старі штани з витягнутими колінами нічого не зіпсують.
Якщо є кохання, без решти вони проживуть, це точно.