Галина прокинулася від того, що її кіт торкнувся холодним, вологим носом їй обличчя.
Вона спробувала відсунутися від нього, але той з усією наполегливістю продовжував будити хазяйку.
Він чудово знав – ще пару хвилин, і хазяйка прокинеться, щоб нагодувати свого улюбленця.
І справді, кіт ще кілька разів потикався пухнастою мордочкою в хазяйчине обличчя, і Галина посміхнувшись, встала:
– Ах, ти зухвалий! І сам не спиш, й іншим не даєш. Ну, ходімо я тобі молочка наллю, і ковбаски дам…
Кіт при слові ковбаска побіг на кухню, і зупинившись біля холодильника, застиг в очікуванні. Погодувавши кота, Галина накрила стіл у ажурній, закутаній ліанами альтанці.
Їй подобалося там снідати – довкола розросталися строкаті квіти, які наповнювали повітря навколо дивовижним ароматом.
Подобалися яблуні, які своєю присутністю дозволяли альтанці з ранку і до пізнього вечора перебувати в тіні.
Подобався її старий будиночок, що покосився від часу, який у неї рука не піднімалася знести. А раніше вона зовсім не любила сільське життя, і навіть сварилася зі своїм нині покійним чоловіком, що він більшу частину часу проводив на їхній дачі…
Згадавши чоловіка, Галина мимоволі посміхнулася.
Отак прожила з людиною тридцять років, без почуттів, без романтики, а коли його не стало, дуже засумувала.
Чи любила вона свого чоловіка?
Ні, не любила…
Просто він запропонував їй допомогти від попереднього невдалого шлюбу, а вона погодилася.
Дітей не нажили, жили скромно, у всьому один одного підтримували, ось тільки ні-ні, та й згадає Галина про свого сина, який відвернувся від неї, віддавши перевагу своєму багатому батькові.
Замислившись, Галина мимоволі згадала, що їй довелося пережити в далекій молодості, і мимоволі змахнула сльозинку…
…Була вона зовсім молода, коли познайомилася на дискотеці з першим чоловіком.
Заможний чоловік швидко зачарував дівчину і вже за пів року вони одружилися.
Спочатку сімейне життя її дуже навіть влаштовувала. Велика затишна квартира, дача, чоловік підприємець, а потім щось у них не залагодилося, чи то вона почала більше часу приділяти дитині, чи то він охолов до дружини, але через кілька років шлюбу Галина дізналася, що чоловік їй зраджує…
Спочатку вона мовчки терпіла, терпіла його пізні приходи, терпіла, що він міг і зовсім не прийти додому, а згодом він так знахабнів, що почав приводити жінок додому.
Цього вона вже не стерпіла, і без сварок, без з’ясування стосунків жінка подала на розлучення.
Але, видно, не такого чекав її чоловік. Дізнавшись про те, що Галина зважилася піти від нього, він виставив її за двері.
На її щастя тієї ночі їй зустрівся Віталій, він допоміг Галині, втішив…
Згодом Галина взагалі дізналася, що її позбавили батьківських прав.
Як вона не намагалася, що тільки не робила, колишній чоловік не давав їй бачитися з дитиною.
Вона не знала, що робити… Та й зробити нічого не могла.
А потім Віталій запропонував Галині вийти за нього заміж і вона погодилася.
Може від того, що захотіла забути все, як поганий сон, а може їй здавалося, що цей високий сильний чоловік більше нікому не дасть її образити…
Жили скромно, підтримували один одного, ось тільки, як не намагалася, не змогла Галина покохати Віталія.
Чоловік серцем відчував це, і хоч нічого не говорив, все частіше їхав на дачу, щоб не мозолити дружині очі.
Раз на тиждень приїжджав, привозив продукти і знову їхав. В глибині душі він чекав, що колись дружина його попросить залишитись, але вона чомусь цього не робила. І лише холодної пори року Віталій вимушено жив у місті. Чому він не подав на розлучення? Мабуть, він таки любив Галину, або переживав, що вона без нього не впорається.
Віталій у всьому намагався догодити дружині: заговорила вона якось про ставок, а через місяць став уже готовий, і карасики там плавали. І яблуні він посадив, бо Галина дуже любила яблучний джем, і альтанку для неї побудував, щоб вона там могла пити чай і милуватися заходом сонця.
Проте на його великий жаль, Галина рідко відвідувала дачу. Їй здавалося, що живучи в місті, вона буде ближчою до свого сина, не знала вона, що її хлопчик давно вже забув, що в нього є мати.
Одного разу їй таки вдалося побачитися з сином, але те, що вона почула з його вуст, назавжди залишило слід в її душі:
– Нарешті згадала про мене?! Нагулялася?! Іди звідки прийшла, я не хочу тебе бачити!
І ні сльози, ні виправдання не пом’якшили його серця…
…Галина прийшла додому. Цілий день вона проплакала сидячи кріслі. Раптом її увагу привернуло щось червоне на шафі.
Галина стала на стільчик і дістала з шафи якусь папку з документами. Вона відкрила її й оторопіла від побаченого!
Вона виявила там документи Віталія. Розгублена жінка не знала, що й думати. Виявляється її Віталій уже кілька років приховував, що дуже слабий, і що йому залишилося зовсім небагато…
І тоді Галина вирішила, що зробить усе можливе, аби полегшити останні дні його життя.
Вона почала ходити за ним хвостиком, як і він колись за нею.
Разом із ним їздила на дачу, разом із ним поверталася до міста, тримала його за руку під час неприємних процедур…
А потім його не стало… Він пішов тихо, уві сні, і навіть у цьому не хотів потурбувати свою кохану…
Після поминок у двері квартири постукали. Заплакана Галина пішла відкривати.
На порозі стояв якийсь хлопець.
– Здрастуйте, – привітався він. – У мене для вас посилка…
Хлопець вручив їй переноску з котом. Галина незрозумілим поглядом подивилася на хлопця, який мовчки простягнув їй якийсь конверт і пішов.
Нічого не розуміючи, Галина розкрила конверт і аж присіла від побаченого.
Це був лист… Від покійного Віталія…
Вона опустившись на підлогу заридала. Навіть перед тим, як піти Віталій думав не про себе, а про Галину.
«Мила моя Галинко!
Якщо ти читаєш цей лист, то мене вже нема. Я знаю, що останнім часом ти трималася за життя лише заради мене, і чудово розумію, що тепер на цьому світі тебе вже ніхто не тримає.
Мені хотілося б, щоб ти прожила довге і щасливе життя, і щоб я завжди був поряд з тобою, але вийшло те, що вийшло.
Вибач, я не зміг стримати обіцянки, що завжди буду поруч з тобою. Сподіваюся, цей маленький пухнастик прикрасить твою самотність. Подбай про нього, я знаю, ти зможеш.
Люблю тебе, твій Віталій.
І знову Галині довелося відкласти задумане, адже тепер у неї була жива істота, яку треба було дбати. Тепер Мурчик став повноправним членом її сім’ї, він разом з нею їздив на дачу, разом з нею поважно прогулювався сквером, що був розташований неподалік їхнього будинку.
От і зараз, поки вона пила чай з пирогом, Мурчик ліз по дереву, до воронячого гнізда. Задумавшись, вона й не помітила, як рипнула хвіртка.
– Привіт. Вітаю вас із днем народження!
Галина застигла від несподіванки, у турботах вона й думати забула, що в неї сьогодні день народження, але найбільше її здивувало, звідки про це дізнався цей незнайомий хлопець.
– Але звідки…
– Ваш чоловік передав вам.
На очах Галини заблищали сльози, минуло стільки місяців після поминок, а Віталій заздалегідь подбав про те, щоб зробити їй приємне на день її народження.
Вона поставила букет у вазу, відкрила коробку з подарунком, і дістала від туди рамку з її портретом.
Мимоволі в грудях щось защеміло, і вона зрозуміла, яким дорогим їй був Віталій, і яким порожнім стало життя без нього.
Вона підняла до неба повні сліз очі, і подумки подякувала чоловікові за подарунки.
У цей момент їй хотілося обійняти його, і прошепотіти йому, як сильно вона його любить, і як потребує його, але було занадто пізно.
Минуле не повернути, залишалося тільки жити сьогоденням і чекати, коли вони зустрінуться там на небесах…