У сім’ї Петряків було дві дочки. Дівчатка з різницею у віці в три роки відрізнялися одна від одної з раннього дитинства і зовнішністю, і характерами.
Старша Іра була жвавою, любила крутитися перед дзеркалом, приміряючи вбрання.
– Ох, дівко, рано ти собі намиста й обручки приміряєш, – сміялася мати. – Чи не заміж ти в десять років зібралася?
– Дивись, дивись за нею пильніше. Керівниця ще та. Усіх хлопів у дворі вимуштрувала, – посміхався батько.
Іринка й справді керувала дітьми на подвір’ї і мала «залицяльників» серед хлопців.
А скромна і тиха її молодша сестра Наталя була тихою.
– Де наша Наталка? – любив запитати батько, повертаючись з роботи, хоча точно знав, що молодша дочка, зробивши уроки, сидить за читанням своїх улюблених книг.
До дня народження Сергій Іванович змайстрував для молодшої дочки етажерку для книжок. Наталя була задоволена. Мати зв’язала гачком дві білі накидки на полички етажерки і сказала:
– Ну ось, і початок твоєму посагу покладено.
Наталя почервоніла і відвернулася, а Іра дзвінко засміялася.
– Та вона хлопців терпіти не може, який посаг?
Старша сестра мала рацію. Від сором’язливості Наталя довго не могла завести дружбу з хлопчиками. Коли жвава Ірина вискочила заміж у вісімнадцять років, ніхто зі знайомих та сусідів навіть не здивувався. А ось про Наталю шепотілися:
– А молодша, тихоня. Очей не підніме. Треба ж, рідні сестри, а такі різні…
Мати, бачачи такий смирний характер Наталі, гладила її і примовляла:
– Чиєсь щастя росте. Справжнє. Правильно, доню, не поспішай.
– Поспішиш – людей насмішиш, – підтакував батько.
Він як відчував, що поспішний шлюб старшої доньки не принесе нічого доброго.
І мав рацію.
Народивши доньку і проживши у шлюбі чотири роки, Ірина розлучилася через несхожість характерів із чоловіком.
– Та хто тебе таку терпіти зможе? – заступався за зятя Сергій Іванович. – Жінка-командирка в домі – це біда…
Але Ірина недовго ходила сама. На одній зі святкових вечірок вона познайомилася з новим молодиком і закрутилося, як завжди було в Ірини. Але й другий чоловік, з яким Ірина прожила, теж недовго не підійшов на роль слухняного чоловіка.
– Ох дівко, морочиш хлопцям голову, а життя нормального з тобою нема, – сварився батько, – тільки от який мужик довго твої накази витримати зможе?
Іра не слухала батька, казала, що їй просто не щастить, і що Наталка має рацію, що тримається від хлопців подалі.
– Де вони хороші та поступливі? – спитала якось Ірина, прийшовши до батьків у гості.
Вона обіняла сестру і поклала їй свою голову на плече. Так раніше вони любили сидіти на дивані разом, коли Наталка читала вголос.
Наталя, легенько посміхнулась, а потім сталося несподіване!
– Є… – раптом сказала Наталя. – І дуже хороші є…
–Що? Ану, докладніше… Ти що, Наталко, невже кавалера знайшла? Та ще й гарного?
Наталя, як і раніше, почервоніла, але під натиском сестри зізналася, що вже два місяці зустрічається з хлопцем, частим відвідувачем архіву, де вона працювала.
Усі домашні були вражені. Батьки запропонували познайомити їх із Михайлом, другом Наталі, але та тільки руками замахала – рано.
Проте, через пів року весілля відбулося. Наталя та Мишко виглядали цілком щасливими.
А Ірина танцювала на весіллі сестри і знову приглядала собі з гостей нового хлопця.
Найдивовижніше, що яскрава та жвава Іра завжди користувалася увагою чоловіків. І тут їй знайшовся партнер з танців Ілля.
Однак два розлучення Іри не були ні для кого таємницею, і вона не розраховувала вже на створення сім’ї.
– Так, Наталко. Ти маєш шанс на щасливу родину. Тому що ти покірна, – сказала Іра. – А мене з моїм характером втретє вже навряд чи хтось візьме.
– Люди змінюються, – намагалася обнадіяти її Наталя. – Життя змінює. Може, втретє ти будеш щаслива.
– Ага, якщо рот свій прикриє і не буде своїм чоловікам виказувати, – вставив батько, що підслухав розмову дочок.
– Та ну, тебе, тату, – захистила сестру Наталя. – Іра ж не зі зла, а від гарячості своєї і хоче, як краще.
– Поступатися треба чоловікові, і гарячий запал зменшити, – не заспокоювався батько.
– Ну, це не про мене, – зареготала Ірина і розмова була закінчена.
Однак і втретє Іра вийшла заміж, ось тільки ту розмову, мабуть, вона все-таки взяла до уваги. Стали вони жити з чоловіком спокійно і дружно.
– Знайшла ти свою половинку таки, – раділа за Ірину Наталя.
– Ох, і два перші мої чоловіки були хорошими, – зізналася Іра. – Просто більше я не маю права робити одні й ті самі помилки. І не хочу залишатися одна.
А у Наталі незабаром народилися двійнятка-дівчатка. Радість переповнювала подружжя, Наталя повністю присвятила себе сім’ї, своїм донькам і коханому.
А Іра як могла втихомирювала свій характер, і це принесло їй любов і щастя тільки у третьому шлюбі.
– Ну, ось тепер мої доньки стали схожими, – раділа мати.
Чоловік Ірини на сімейних посиденьках обіймав свою половинку і говорив:
– А я люблю Іринку такою, якою вона є. Головне, не ображатись по серйозному, коли вона злиться. Вона відхідлива й ласкава. Та й я такий самий, так? Іриночко?
Всі сміялися, а сестри, що завжди сиділи поруч пліч-о-пліч, розуміюче потискали один одному руки під столом.
– Головне, що ми з тобою завжди поряд, – говорила Наталя тихо, тільки для Ірини.
А Ірина підморгувала їй і голосно вигукувала у властивій їй манері, як у юності:
– Агов, люди! А що ми сидимо? Будуть сьогодні танці? Увімкніть музику!
Ірина виходила до центру кімнати, витягаючи чоловіка з-за столу.
– Ну все. Я пропав. Пішов у коло! – пояснював всім чоловік Ірини, і починалися святкові веселощі…