Таня сиділа, дивилася на молодика навпроти і думала, як би піти швидше. – Я додому, спасибі за вечір, – сказала вона і покликала офіціанта. – Я заплачу, – зупинив її Віталій. Він дістав картку і спробував заплатити. – Недостатньо коштів!.. Віталій почервонів. Таня дістала гаманець і розплатилася. Уже вдома вона видихнула – такого невдалого побачення в неї ще не було.. А наступного дня Тетяна почула під вікнами: – Таня! Та-ня!..

-Дівчино, я ненавмисно зламав вашу парасольку, я не хотів, чесно, – виправдовувався молодий чоловік і намагався весь час наздогнати Тетяну, яка прискорювала крок.

Дощ. Осінній, липкий, дрібний іноді посилювався і, як тільки дівчина нахиляла голову вперед, щоб сховатися від крапель, дощ потрапляв за шиворіт. Красиве пальто з кашеміру вбирало воду, як пустельний кактус. І не сховатися ніде.

На виході з метро Тетяна дістала парасольку і вже готова була натиснути кнопку. І раптом. Бум. Двері відкрилися і парасолька була зламана.

-Припиніть іти за мною. Я ж сказала, що нічого страшного не сталося. Я вже зрозуміла з вашої розповіді, що ви не втримали двері, і прийняла вибачення, – Тані починало набридати.

-Не можу я. Зіпсував вам день і парасольку. Давайте я вас пригощу кавою.

-Не зараз, я поспішаю.

-Тоді кажіть номер телефону, а в п’ятницю я чекаю вас… Тут. У тому кафе через дорогу, домовилися? – і він дістав телефон.

Таня почала говорити цифри, плуталася, повторювала кілька разів, не дуже бажаючи розкривати свій номер. Але заплуталася в кінець сама… Її телефон несподівано задзвонив.

-Це мій номер, Віталій, – посміхався він.

-Так, так, – розгублено відповіла Таня і побігла у справах.

Щоб не відповідати на вхідний телефон вона пізніше зберегла його контакт: “Непорозуміння з парасолькою” і забула до вечора четверга.

-Танечко, у тебе телефон дзвонить.

-Мамо, я зайнята, скажи мені, хто дзвонить?

-Непорозуміння, – з великими від подиву очима відповіла мама, показуючи доньці напис на екрані.

-А-а-а-а, – протягнула Таня, – це не важливо.

Але «не важливо» не переставало дзвонити і писати, поки Тетяна не відповіла, що прийде завтра в кафе, як домовилися.

-Настирливо своє бере! – посміхався батько.

Донька фиркнула.

У п’ятницю ввечері Таня, дійсно, прийшла в кафе. Віталій вже чекав її.

-Що будеш? Давай замовимо, я зголоднів, – запропонував він.

Таня подумки залізла до себе в гаманець і, визначивши, скільки може витратити в разі чого, зробила замовлення. Розмова не клеїлась. Тані було нудно. Співрозмовник намагався сподобатися і часто говорив нісенітниці. Вона подивилася на сусідній столик і побачила тістечко. Захотілося зробити собі приємне і вона замовила десерт. Тістечко з вершковим кремом було дуже смачним, але солодким.

Таня сиділа і дивилася на молодика навпроти і думала, як би піти швидше.

-Я додому, спасибі за приємний вечір, – намагаючись бути ввічливою, сказала Тетяна і покликала офіціанта.

-Я заплачу, – зупинив її Віталій.

Він дістав картку і спробував заплатити. Картка ж не побажала розлучатися з грошима. Віталій почервонів. Офіціант приніс інший термінал для оплати. Але тепер не працював апарат. І офіціант теж занервував.

-Я без готівки, – почав вибачаться Віталій і оглядатися, – де тут банкомати, я збігаю, зніму гроші.

Підійшла адміністраторка, забрала у Віталія картку покрутила її, прикладаючи до третього терміналу і вигукуючи, резюмувала:

-Недостатньо коштів!

Тані добряче набридло це дійство, і вона дістала гаманець і розплатилася.

-Я проведу! – вимагав Віталій.

У будинку Таня поспішила піти і вже на сходах видихнула. Такого провального побачення у неї давно не було. Так що там. Ніколи не було.


-Таня! Та-ня!

На наступний день за вечерею, батько, почувши гучні вигуки під вікнами, підійшов до вікна і, звернувшись до дочки, запитав:

-Тебе?

-Ні, звичайно, – почувши Віталія, обдурила дочка.

Мати теж підійшла до вікна і сказала:

-Але ж це той хлопчик, що вчора тебе проводжав. Це він “непорозуміння”?

-Так, – відповіла Таня.

-Точно, настирливістю бере, – знову повторив батько і додав, – ти б пояснила хлопцеві, що й до чого. А то так і буде кричати під вікнами.

Таня спустилася і вийшла на вулицю.

-Що ти кричиш?

-Танечко, привіт! Я ж не спитав номер квартири. Ти так швидко пішла. Ось, – Віталій дістав з рюкзака гроші і довгасту коробку, перев’язану бантом.

-Що це? – здивувалася Таня.

-Це подарунок. Парасолька. А це гроші. Я не можу бути тобі винним. Бери, – і він нав’язливо став пхати коробку з грошима дівчині в руки. Таня підняла голову вгору і подивилася у вікно своєї квартири. Мати з батьком дивилися на них.

-Третій поверх? – запитав він і помахав батькам.

Мати сказала до батька:

-Приємне “непорозуміння”. І з подарунками прийшов.

І вона махнула йому рукою, запрошуючи зайти.

-Ти що? – обурився батько, – навіщо ти його покликала?

-Ось побачиш, вона ще за нього заміж вийде. Це я тобі точно кажу. Вона телефон його не видалила вчора, сьогодні поставила на беззвучний. Пропущених штук сто, і вона бачила, що він дзвонив, посміхалася, – відповіла мама.

Через три роки Тетяна, дійсно, вийшла заміж за Віталія. І хороша сім’я склалася. Перше враження виявилося оманливим. А в коридорі до цих пір висить та сама подарована парасолька.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.