-Сідайте, – Люба поставила тарілки на стіл. Вся сім’я зібралася в батьківському домі. – А пам’ятаєте, як мати купила пряників і сховала, а ми їх знайшли і з’їли? І не сварила ж. Любила нас, – згадав Антон. – А мене любила більше всіх, – зазначила Люба. – Чому це ти так вирішила, як на мене, так всіх однаково? – зауважив Марко. – Ні-і-і, якось вона розповіла мені одну таємницю

В той день дув сильний вітер. Жінки стояли з осінніми квітами з палісадника, вітер відривав пелюстки і розсипав їх на свіжовикопану землю. А їхня мати, здавалося спала…

Якісь сільські бабусі стояли віддалік без сліз і особливого ​​смутку в очах. За звичкою. У цьому маленькому селі лишилося небагато жителів, і проводжали в останню путь буденно.

Два роки тому тут же проводжали в останню путь батька. Всі діти приїжджали кожні вихідні майже два місяці і кожен раз подумки прощалися з ним. Тієї неділі теж прощалися. Мати організувала все сама. Не просила допомоги, співчуття. Заспокоювала всіх.

До матері приїхати Марко не встиг, повідомили пізно. Не встигли й брати близнюки вчасно попрощатися. Молодша сестра, висока як брати, з довгою русявою косою, все ще виглядала дівчинкою і по-жіночому не тримала в собі сльози. І вона не встигла застати матір.

Мати ніколи не скаржилася дітям. Ні на що. Завжди легка журбинка в голосі, і ніколи про себе, ні слова, все про дітей, онуків. Розпитувала про все, всім цікавилася.

“Як Марічка? А Аллі купили чобітки на осінь? Чи видужала Марина Опанасівна”.

Марко був у матері останній раз навесні. Привозив матеріал крити дах, все літо поривався сам приїхати, а після вислав грошей на ремонт. Матеріал так і стояв на літній кухні дбайливо прикритий ганчірками.

У будинок повернулися всі разом. Як разом покидали. Марко забирав всіх до себе в місто. Близнюків працювати, Любу вчитися. Мати стояла біля хвіртки, в безрукавці і махала. Довго, поки автомобіль не сховався за пагорбом.

-Піч будемо розпалювати? – запитав Антон.

Марк озирнувся і відповів:

-Якщо не ночувати, то навіщо?

-А мама б прогріла, навіть якщо б ви не залишилися ночувати. Нехай і не холодно, – заперечила Люба, збираючи обід на стіл.

-Мама, мама, нема мами, тепер нікому розпалити пічку… – злився Сергій.

-Сідайте, – Люба поставила тарілки на стіл.

Всі загомоніли, ставили стільці, і згадалося всім, як було раніше, наче й не змінилося нічого.

-А пам’ятаєте, як мати купила пряників і сховала в корівнику, а ми їх знайшли і з молоком з’їли потайки? І не сварила ж…, – згадав Антон.

-Так вона нас і не сварила взагалі, на нас мати подивиться тільки жалісливо, і вже достатньо, – зазначив Марко, – любила нас і батькові не скаржилася.

-А мене більше всіх, – дожовуючи шматочок хліба, зазначила Люба.

-Чому ти так вирішила, як на мене, так всіх однаково? – зауважив Марк.

-Ні-і-і, – протягнула Люба, – пам’ятаю, йдемо ми з нею з лісу, повні відра суниці набрали. Сонце таке радісне, птахи співають, а вона зупинилася, притиснула мене до себе і тихенько так на вушко шепоче:

-Ти тільки нікому з братів не говори, а то ревнувати будуть, таємниця це, зрозуміла?

-Ага, – відповідала я.

-Люблю тебе, – каже, – найбільше, ріденька моя Любочко.

Сергій перервав.

-Стривайте, та мені мати теж так говорила:

-Пам’ятаєте, коли я заслаб був. Після виписки вона приїхала і забрала мене додому. Так ось ми їхали з нею в автобусі, вона обняла мене і сказала:

-Більше всіх тебе люблю, тільки це таємниця, нікому не говори, чуєш. Ох, я радий був, я ж думав, що вона Антона більше любить, ніж мене.

Антон подивився на родичів і посміхнувся.

-І мене мати попереджала, щоб не базікав, що любить більше за всіх.

Марко подивився кудись у вікно і глибоко зітхнув, згадуючи, як і йому мати повідала найважливішу таємницю свого життя, що стала секретним інгредієнтом сімейного щастя.

-Всіх любила, нічого натомість не вимагала. Всім дала, що змогла. Кожному з нас урок як жити потрібно в сім’ї і як до дітей ставитися. Не забувайте матір і шануйте батька!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.