-Оля, – звернулася колега, – чого ти сидиш, вже всі пішли, давай збирайся додому, п’ятниця все ж!
На телефон прийшло смс від чоловіка: «Я їду додому, ти скоро?» Вона взяла телефон і відповіла: «Так, я вже їду».
-Де наша Мар’яна, – строго запитав Ілля, – знову в університеті затримується?
-Напевно, – несміливо відповіла Оля, – я їй не дзвонила.
Ілля демонстративно дістав телефон і набрав дочки, вона не відповіла. Через кілька хвилин вона відкрила двері квартири своїм ключем.
-Привіт, батьки, – дзвінко сказала вона, – я вдома!
Ілля вийшов в коридор, обійняв доньку, суворо подивився на неї і сказав:
-А я вже почав турбуватися, як в університеті справи?
-Все добре, тату, – радісно відповіла Мар’яна, – курсову роботу на п’ятірку здала!
-Дівчинка моя мила, – обіймаючи дочку, сказала Оля, – розумниця!
Сім’я зібралася за столом, Оля розігріла вечерю, Мар’яна подивилася на батька і маму і сказала:
-Батьки, ви тільки не хвилюйтеся, у мене для вас новина.
Ілля поперхнувся.
-Ну що ви так напружилися, – ласкаво сказала Мар’яна, – хороша новина!
-Не томи вже, – не витримала Оля, – розповідай!
-Я зустрічаюся з одним дуже хорошим хлопцем, – загадково початку вона, – і вже досить давно, якщо бути точною шість місяців!
Не дослухавши до кінця, Ілля зakрuчав на Олю:
-Це ти у всьому винна, дочці ще вчитися і вчитися, а вона вже, вarітна! Це все твоє вільне виховання, ходить куди хоче, з ким хоче, скільки хоче!
Оля мовчала…
-Тату, ти чого, – розгублено промовила дочка, – я не вarітна, я вас просто познайомити хотіла, але бачу, дарма!
Відсунувши тарілку, Мар’яна вийшла з-за столу і закрилася у своїй кімнаті.
-Що ж ти наробив, – запитала Оля, – ти її дістав, вона радістю з тобою поділитися хотіла, а ти …, коли ти зрозумієш, що вона виросла?
Ілля опустив голову. Потім встав і пішов до вітальні.
-Чудова сімейна вечеря вийшла, – сказала Оля, – втім, як завжди!
Мар’яна вчилася на другому курсі університету, Богдан, її молодий чоловік, навчався на курс старше, на цьому ж факультеті. Він допомагав їй, вони зустрічалися. Мар’яна попереджала його, що батько її ревнує до всіх і всього, але, незважаючи на це, Богдан вирішив, що потрібно представитися батькам Мар’яни.
Ілля підійшов до спальні дочки і постукав. Відповіді не було і він прочинив двері. Мар’яна лежала на своєму ліжку в темряві. Ілля включив світло і сів поруч.
-Навіщо ти прийшов, – тихо запитала вона, – я не хочу з тобою розмовляти.
-Доню, прости мене, – сказав Ілля, – я просто тебе дуже люблю і боюся за тебе, розумієш? -Але ти не можеш прожити моє життя, – сідаючи на ліжко, сказала Мар’яна, – адже воно моє.
Ілля обійняв доньку, погладив її по голові і сказав:
-Ти все для мене!
-Вибачся, будь ласка, перед мамою, – дивлячись батькові в очі, попросила Мар’яна, – кожен раз ти на неї зpuвaєшся, їй же бoлячe.
Зі спальні вони вийшли разом, підійшли до Ольги, Ілля взяв її за руку, притулив до себе і сказав:
-Дівчата мої, вибачте мене!- Оля і Мар’яна поцілували Іллю і вечеря продовжилася.
-Ну, так що, – посміхнулася Мар’яна, – раз ми все з’ясували, я запрошую Богдана?
-Добре, – сказав Ілля, – коли чекати?
-Давайте на наступних вихідних, – запропонувала вона, – вам зручно буде?
-Звичайно, – погодилася Оля, – в суботу!
Так вони і вирішили.
Богдан з букетом увійшов в квартиру, привітався. Ілля зміряв його поглядом, простягнув йому руку, молодий хлопець міцно потиснув її. Гостя провели до вітальні, де вже був накритий стіл. Повисла незручна пауза і Мар’яна вирішила якось розрядити атмосферу.
-Татку, Богдан вже працює, – почала вона, – планує від батьків з’їхати, жити самостійно! -Що ж, – почав Ілля, – це похвально, молодець, а далі які плани?
Богдан взяв, Мар’яну за руку, і сказав:
-Плани найсерйозніші!
-Можна докладніше, – Не вгамовувався Ілля, – я хочу знати!
-Ілля, заспокойся, – тихо сказала Оля, – це ж тільки перше знайомство, не треба тиснути на Богдана.
-А ніхто не тисне, – роздратовано відповів він, – я просто хочу знати, які у нього плани на мою дочку!
Богдан випростався, подивився на батьків Мар’яни і сказав:
-Коли я зніму квартиру, ми хотіли б почати жити разом, заробити гроші на весілля і одружитися, я вже знайшов підходящу квартиру, через два тижні я отримаю заробітну плату і зніму цю квартиру.
Ілля побілів:
-Тобто, ти просто хочеш забрати у нас дочку, а потім, можливо, одружишся на ній, я, правильно, тебе почув?
-Будь ласка, тату, – розхвилювалася Мар’яна, – перестань!
-Ні, не перестану, – закричав Ілля, – хто вам заважає зараз узаконити свої стосунки?
-Я ж пояснив, – несміливо сказав Богдан, – що ми будемо на весілля самі заробляти, ми так вирішили.
-Ах, ви вже все вирішили? – роздратовано сказав Ілля, – так ось, друже мій, я тебе розчарую, Мар’яна нікуди з дому не піде!
-Ілля, – ласкаво сказала Оля, – дорослі вони, не треба лаятuся, нехай вирішують самі.
Ілля схопився з-за столу і зakричaв на дружину:
-Ось воно, твоє виховання! Ти в усьому винна, ти дочку так виховала, що вона робить те, що хоче і ні з ким не рахується, ти виростила її такою!
Олi стало соромно за свого чоловіка перед Богданом. Вона мовчки вийшла на кухню. Ілля продовжував стояти біля столу і пильно дивитися на хлопця.
-Мені, напевно, слід піти, – тихо сказав Богдан, – не хочу, щоб ви сварилися через мене.
-Я з тобою, – сказала Мар’яна
-Нікуди ти з ним не підеш, – різко сказав Ілля, – ти залишаєшся вдома!
Оля підійшла до чоловіка, погладила його по руці і сказала:
-Ілля, заспокойся, нехай Мар’яна з ним йде!
Він присів за стіл і замовк. Богдан і Мар’яна пішли.
Через деякий час, коли Оля закінчила мити посуд, Ілля підійшов до неї і сказав:
-Я не можу нічого з собою зробити. Я знаю, що я все зіпсував, але я інакше не можу, зрозумій.
– Такою своєю поведінкою, – почала Оля, – ти досягнеш тільки одного, вона поїде до нього раніше і зовсім забуде дорогу додому!
На вулиці Мар’яна вибачалася перед Богданом, він обійняв її і просив не переживати.
-Значить, – твердо сказав він, – я займу грошей у батьків до зарплати, і зніму цю квартиру раніше, ти згодна?
-Згодна, – радісно відповіла Мар’яна, – а тато, тато в будь-якому випадку, скандал би влаштував, раніше я з’їхала б, або пізніше, значення не має.
Наступного тижня, у вівторок Богдан зняв квартиру і почав перевозити свої речі.
Увечері після університету, Ілля застав дочку за збором речей.
-Ти куди зібралася, – розгублено запитав він, – рано ще ж?
-Не рано, – сухо відповіла вона, – Богдан зняв квартиру, і я сьогодні переїжджаю.
-Мама, звичайно, в курсі, – сумно промовив він, – один я, як зазвичай, нічого не знаю.
-Так, це так, – сказала Мар’яна, – не хочеш задуматися чому? «
-Будуть у тебе свої діти, – сумно сказав Ілля, – ти мене зрозумієш!
-Ось коли будуть, – спокійно відповіла Мар’яна, – тоді і поговоримо, добре?
Вона продовжувала збирати речі, Ілля вийшов з кімнати дочки і подзвонив дружині.
-Я затримуюся сьогодні, – відповіла вона, – вдома буду через годину, півтори.
-Як затримуєшся, – запитав Ілля, – в день, коли дочка з дому йде?
-Ілля, – ласкаво сказала Оля, – вона не на іншу планету відлітає, а переїжджає в іншу квартиру, і взагалі, я встигну.
Ілля кинув трубку.
Мар’яна закінчила збирати речі, приїхала Оля, обняла доньку і сказала:
-Щасливої дороги, моя дівчинко, нехай у тебе все буде добре!
-Спасибі, мамуся, – притискаючись до матері, сказала Мар’яна, – я буду сумувати!
У двері подзвонили, Ілля відкрив і побачив на порозі Богдана.
-Доброго дня, сказав він, – я за Мар’яною!
-Доброго, – сумно сказав Ілля, – це я вже зрозумів!
Богдан обійняв Мар’яну і Ольгу, почав виносити сумки. Всі разом спустилися до таксі. Ілля підійшов до дочки, обняв її і на вушко сказав:
-Якщо що, дзвони!
Мар’яна поцілувала батька в щоку, обняла маму, вони сіли в машину і поїхали. Батьки повернулися в квартиру.
Ілля довго мовчав. Оля підійшла до нього і сказала:
-Жінка завжди йде до чоловіка, я ж теж колись з рідного дому переїхала в твій, хіба ти не пам’ятаєш?
-Пам’ятаю, – буркнув він, – але це ти, ти тоді доросла була!
Оля промовчала.
-Мені все одно все це не подобається, – грубо сказав Ілля, – я б ніколи не дозволив, це все ти зі своїм вихованням, ти у всьому винна!
Оля зітхнула і сказала:
-А де ти був, коли я виховувала дочку, чому не брав участі в її вихованні? У чому моя провина? У тому, що вона мені довіряє, а тебе цурається? Сказати тобі, чому вона це робить?
-Не треба, – різко відповів він, – все одно, ти у всьому винна!
Оля зітхнула і подумала: «
-Добре, що Мар’яна зараз всього цього не бачить!