Своє сорокаріччя Федір вирішив не відзначати. І гостей, навіть найближчих родичів, нікого цього дня він не запросив. На всяк випадок. Адже в народі ж кажуть, якщо чоловік пишно відзначить такий ювілей – бути біді…
Увечері вони з дружиною Надійкою скромно сіли вдвох на кухні, наповнили келихи, і тільки приготувалися підняти їх, як у двері хтось подзвонив…
– Хто це? – здивовано подивився Федір на дружину.
– Може, Марія? – знизала плечима Надійка.
– У доньки свої ключі, – заперечив Федір. – До того ж, вона зараз у кіно. Я це точно знаю.
Знову пролунав дзвінок. Федір неохоче підвівся з табуретки і пішов відчиняти двері.
Він глянув у дверне вічко, і на свій подив побачив за дверима тещу!
Коли ж Федір з незадоволеним обличчям відкрив двері, то сталося щось неймовірне.
– Федю! – радісно вигукнула теща і кинулась до зятя в обійми. – З ювілеєм!
Федір дивився на тещу і не вірив своїм очам. Він не міг повірити, що все це відбувається з ним, тому що стосунки у них з тещею були далеко не гладкі.
Але далі сталося щось ще неймовірніше… Теща голосно комусь сказала заносити подарунки, і до кімнати тут же увійшли двоє чоловіків із величезними сумками в руках, поставили все це в центрі кімнати і вийшли.
З кухні на шум вискочила дружина і теж здивовано дивилася на сумки.
– Мамо, що це? – спитала вона приголомшено.
– Подарунки улюбленому зятьку! – гордо відповіла теща.
– Які ще подарунки?! – ахнув Федір.
– Тут гумовий човен, – показала теща пальцем на одну сумку. – А тут усілякі прибамбаси – намет, спальник та інше. Це все тобі тесть передав. Ним все це було давно вже куплено, але так і не стало в нагоді. Василь сам тебе не прийшов вітати, бо знає, що ти боїшся відзначати сорокарічний ювілей. Він і мене не пускав, але хіба я могла залишити тебе без привітання?!
Федір оторопів. Отримати від тещі такі подарунки – це було вершиною чудес.
– Але звідки ви дізналися, що мені це все потрібно? – пробурмотів він захоплено.
– А мені Надійка твоя розповіла, що ти в сорок років вирішив зайнятися риболовлею і навіть походами в гори, – знизала плечима теща. – Ось ми з Васильком і вирішили зробити тобі сюрприз. Йому все це вже не потрібно. Ну, що, Федьку, обмиватимемо подарунки?
– Звичайно! – стрепенулась Надія. – Ходімо, мамо, скоріше на кухню, там у нас скромне застілля.
Через п’ять хвилин вони вже піднімали тост – за здійснення мрій.
– І все–таки я не вірю, що ви мені все це подарували, – зізнався тещі, після келиха ігристого Федько. – Не вірю і все. Ви ж, я знаю, погано до цього ставитеся. І до риболовлі, і до походів на природу. А тут раптом взяли, і самі мені піднесли все на блюдечку. І човен, і намет. Чому?
– Ну, куди нам жінкам, подітися? – багатозначно сказала теща. – Наступного разу ми з батьком тобі ще й не таке купимо! Може машину навіть спеціальну. Джипа якогось.
– Але чому ви раптом так різко змінили свій світогляд?! – не вгавав Федір.
– А тому що, якщо чоловік вирішив здобути якусь свободу, краще жінці самій подарувати йому цю свободу, – хмикнула теща. – Але таким чином подарувати, щоб він все одно залишався під контролем дружини.
– Це як це? – насторожився Федір.
– Та дуже просто, – знизала плечима теща. – У цьому гумовому човні, наприклад вмонтований спеціальний чіп, за допомогою якого місцезнаходження човна можна легко визначити через супутник. Нині технології – це головне, любий зятьку. Так що, коли ти поїдеш на риболовлю, Надія легко зможе простежити, на якій річці ти рибалиш, і чи на річці взагалі!
– Як? – Федір застиг. – Це що, Надія за мною тепер стежитиме?
– А чого ти стрепенувся? – легковажно спитала теща. – Тобі хіба не байдуже, стежать за тобою, чи ні? Тобі ж головне у цьому житті – на річці сидіти і на поплавець дивитися. Правильно? До того ж, раптом щось станеться?
– Що? – не зрозумів зять.
– Що, що. На річці ж часом всяке буває. Гумовий човен лопне, і ти – буль–буль ще… Так ось, за допомогою цього тебе можна буде дуже швидко знайти. Ти, головне, завжди будь біля човна.
– Мамо, ти що таке кажеш? – ошелешено вигукнула Надія.
– Я кажу, – посміхнулася теща. – Завжди потрібно всі варіанти прораховувати, навіть найнепередбачуваніші.
– Ну, дякую вам… – Федько. – Гарний подарунок ви мені подарували. Тільки я не зрозумію, навіщо ви мені про джип натякнули, що ви його мені подаруєте. Він, що, теж із якимось сюрпризом буде?
– З яким сюрпризом? – здивувалася теща. – Звичайна буде машина.
– Тоді чому ви мені його подарувати хочете? – намагався докопатися до сенсу Федько.
– Який же ти проникливий, зятьку, – з повагою сказала теща. – Гаразд, скажу. Джип я більше для Надійки хочу купити. Щоб вона могла їздити куди захоче.
– Щоб швидко могла тебе знайти, коли треба і за твою зраду тобі влаштувати!
– Яку зраду? – насторожився Федір.
– А таку. Яка може статися раптово.
Федір вже не знав, що й думати, а Надя, тим часом, зареготала.
– Матусю! – вигукнула вона весело. – Ну, годі жартувати! Ой, не можу. Ну, навіщо ти мого Федька так страшиш?
– А що, і пожартувати вже не можна? – теща теж засміялася. – Адже свято ж у нас зараз, а не поминки.
– Ох, так оце жарти були? – недовірливо хмикнув Федір.
– Жарти, звісно, – ще голосніше засміялася теща.
– Значить, ніякого чіпа в човні нема? – запитав знову Федір.
– Чому ж нема? – перестала сміятися теща. – Чіп, Федьку, в човен захований так, що ти його з нього ніколи в житті не дістанеш. А тепер, діти, давайте скажу тост.
Вона підняла келих.
– Хочу я побажати тобі, зятю, щоб ти на своїй риболовлі завжди пам’ятав, що ми тебе любимо і чекаємо. І тому нехай твій човен, якщо навіть він і лусне, або ще щось станеться, ніколи далеко вниз за течією не заплив. Щоб тебе знайти було простіше!
– Ну, знаєте, мамо… – сказав Федір, і поставив не пригублений келих на стіл. – Не даремно я не хотів відзначати цей сорокарічний ювілей!