– Свекруха на два тижні приїхала .. ой, дівчата, тиждень ледве протрималася .. як ще тиждень витерпіти – Марія закотила очі і опустила голову, упершись лобом в свій робочий стіл.
– Так, ти, он в Яни запитай! У неї років вже 15 як дві свекрухи – засміялася Наталка – і нічого, щаслива!
– Як дві? – очі, новенької Марії, здавалося ось-ось випадуть з орбіт – а що так буває?
* * * *
Теплим літнім днем Яна поїхала з подружками на пляж. Дівчатам було всього по 17 років. Юні, веселі хохотушки.
Сонечко пускало зайчиків від водяної гладі. Ніжний пісок пестив ноги. Вода як парне молоко, виходити не хотілося.
Вдосталь наплескавшись, дівчатка загоряли. У якийсь момент до них пристала компанія дорослих, не тверезих чоловіків. Хлопці, які відпочивали поруч, за них заступилися. Так Яна познайомилася з Максимом.
* * * *
Зустрічалися вони майже 3 роки. Обидва вчилися. З шлюбом вирішили не поспішати. Та й навіщо? Все життя попереду!
Перед знайомством з майбутніми родичами дівчина нервувала. Батьки Максима шановні люди в місті. Лікарі від бога, говорили про них.
– Переживаєш? – запитала Валентина Федорівна, мати Максима.
– Ага – кивнула Яна.
– Ну, нічого, я коли зі свекрухою знайомилася, аж руки тремтіли – засміялася Валентина. – Вона у нас в школі директором була. Все про всіх знала. Ох, сувора була! Як гаркне в коридорі бувало “не бігати”, так всі діти завмирали! І як в уповільненому кіно розходилися по класах. Примудрилося ж мені, думалося мені тоді. А вибору то не було вже! В животі Антон вже жив, старший наш. І нічого, 30 років вже душа в душу.
Молоді одружилися. Батьки їм жити не заважали. Ні з того, ні з того боку. Збиралися у свята великою родиною, веселилися, танцювали. Відносини були рівні.
Яна народила Артемка, коли їй було 23. І в цей же день стала вільною жінкою. Так буває, на жаль, але буває. Максим оголосив що у нього інша, мовляв, вибач .. люблю її .. не хочу тебе обманювати ..
Ось тут вона і дізналася, яка її свекруху насправді.
– Привіт! Чого ревеш? У тебе син! Ану, взяла себе в руки – Валентина прийшла до неї в палату – я йому влаштую, засранцю.
А далі все було як уві сні. Квартира, в якій жили молоді, належала батькам Максима і перебувала в їхньому районі. Яна збиралася з малюком їхати до своїх батьків, в передмістя, але свекор сказав своє слово:
– Він мужик, він вирішив почати нове життя. Ось і нехай починає. Квартиру ми на тебе, звичайно, не перепишемо. Оформимо на внука. Живи тут.
– Я поруч. Буду допомагати. Та й не хочу щоб онук ріс далеко. Живи. Ми допомагати будемо. У тебе тут робота поруч. Садок, лікарня, все під боком. Встигнеш ще до батьків з’їхати – вмовляла свекруха.
І Яна залишилася. Максим був злий, але з часом змирився. Через роки, заради сина, вони навіть змогли налагодити відносини.
А Валентина Федорівна насправді допомагала. Нав’язливою була. Коли онук підріс стала забирати на вихідні до себе. Натякала що пора б сім’ю будувати, але радила придивитися краще і зітхала. Яна теж зітхала, куди вже краще: три роки відносин, три роки шлюбу.
* * * *
З другою свекрухою їй так не пощастило. Нерви вона похитала знатно і синові, Микиті, і їй. Ну її зрозуміти теж можна. Кожна мати хоче синові дружину без минулого. А з іншого боку правду кажуть: одному і свої діти в тягар, а іншому і чужі не перешкода.
Але ось Яна була для неї скупченням негативу. Готує погано, прибирає погано, нахлібниця, на шию сина сіла, ще й зуби показує. Та й ще й з сім’єю колишнього спілкується!
Яна багато разів намагалася з Микитою розлучитися, але він йшов на пролом. З матір’ю сварився. З Артемком легко знайшов спільну мову.
Воювали вони довго. То затишшя, то буря. Вирішило все саме життя, адже воно все часто розставляє по місцях.
Яна завагітніла. Ні, Наталя Андріївна, свекруха, в захваті не була, онуки у неї вже були. Її взагалі їх спільне життя не радувало: розширили квартиру в іпотеку – в борги сина загнала, і таке інше…
* * * *
Вагітність протікала легко. Яна літала як метелик і раділа. Toкcикoзy немає, набряків немає, навіть спати не хочеться. Прилив сил і щастя.
А після 20-го тижня щось змінилося. Почалися не зрозумілі болі при ходьбі. Дискомфорт, коли вона піднімалася сходами, з часом став нестерпним. Додався не зрозумілий хруст. Діагноз їй поставили швидко. Для дитини не є небезпечним, а їй далі буде тільки гірше. І це насправді було так. До 30-го тижня вона не те що гуляти не могла, вона навіть лежачи в ліжку відчувала біль.
Микита проговорився матері, хоч Яна і просила його нічого не говорити. В черговий сварці просто вирвалося, випадково. Мати замовкла, подивилася не добрим поглядом і відправила його додому до дружини.
* * * *
У двері дзвонили і стукали дуже наполегливо. Яна накрила голову подушкою, та що ж таке?! Сил не було, від слова зовсім. Відкривши двері, побачила матір Микити.
– Що дивишся як на привид? Пустиш? – очі свекрухи злісно блиснули.
– Проходьте, – Яна відповіла майже пошепки. Звісно, привид, майже рік не бачилися і вона була цим задоволена. А ось те, що свекруха побачить її в такому стані, захоплення не викликало.
Лікарі говорили, що цей стан закінчиться відразу після пологів. Немає плода, немає болю. Припиняється вироблятися якийсь там гормон і все закінчується. Яна не вникала, але жила цими думками. Її не радували ні покупки, ні куплені чоловіком ласощі. Вона тільки чекала коли ж все це закінчиться.
Свекруха пройшла на кухню і почала там чимось шарудіти, Яна зайшла у ванну і спробувала привести себе хоч трохи в порядок, хотілося плакати.
– Пішли в кімнату – свекруха зиркнула на дівчину – лягай – командувала вона, а у Яни не було сил чинити опір.
– Та ні, на бік лягай – ось так. Ось я подушку принесла, ваші не підійдуть, тонкі занадто. Ось, одну під себе, другу між ноги. Легше? – Яна здивовано кивнула, було насправді легше.
Наталія Андріївна пішла на кухню і далі шаруділа чимось. А Яна заснула, перший раз без сильного болю за кілька тижнів.
– Прокинулася? – через пару годин запитала Наталя, коли Яна вийшла до неї на кухню – дивись, суп вам зварила, макарони і котлети зробила, салат нарізала. На пару днів вистачить, потім ще зайду. Ось це тобі – пакетик з насінням кунжуту з’явився на столі – допомагає ні, не знаю, але радять медики. І я там білизну погладила, хотіла запитати, але будити не стала. Піду я.
– Дякую – прошепотіла Яна, червоніючи.
З тих пір Наталія Андріївна приходила кожні 2-3 дні, допомагала по будинку. Виявилося, що під час вагітностей у неї були такі ж проблеми, але їй ніхто не вірив і не шкодував. Серце жінки розтануло. Вона щось намагалася порадити, чимось допомогти. Приносила продукти, в яких було багато кальцію, бандаж купила спеціальний, подушку для вагітних придбала.
З тих пір в їх відносинах настало перемир’я, а з народженням внучки всі сварки зійшли нанівець.
* * * *
– Таак, Яно! Пощастило тобі – Марія була шокована.
– Та ну тебе, Марія, ти занадто перебільшуєш. Весь день на роботі. Ну погосподарювала вона, скажи дякую. Випрала, тобі ж краще .. подивися на це все з іншого боку .. та й бачитеся ви, як я зрозуміла, нечасто. Всі ми майбутні тещі, та свекрухи – посміхнулася вона.
– Ну так, – Марія задумалася про щось, тільки їй відоме.
А Яна? Яна дуже щаслива! Адже чим більша сім’я, тим краще. Підтримуйте і бережіть один одного! Поважайте вибір ваших дітей!
Усім добра!