“Олена наївна, вона думає, що якщо вхопила кращого чоловіка в світі, то він від неї нікуди не піде. Я його обов’язково відведу з родини” – звучав з диктофона голос подруги Віки. Анжела вимкнула диктофон. – Ну що, повірила нарешті? – запитала вона у здивованої Олени. – Тепер все ясно. Скинь мені на телефон цей запис. Тільки не кажи нічого Вікторії. Буде їй сюрприз.

«Олена наївна, вона думає, що якщо вхопила кращого чоловіка в світі, то він від неї нікуди не піде, – звучав з диктофона голос подруги Віки. – Це я зараз тримаюся, але якщо мене понесе, я обов’язково розповім її чоловікові про свої почуття і запросто відведу його з родини. Олена – сіра мишa, а я все ж красуня. Ось побачиш – відведу при будь-якому зручному випадку! Правда це треба робити акуратно, щоб і Вадима не упустити ».

Анжела вимкнула диктофон і прибрала смартфон в сумочку.

– Ну що, повірила нарешті? – запитала вона у здивованої Олени. – А ти говорила: «Віка не може такого зробити, вона моя подруга дитинства, я їй довіряю!». Ми хоч і з коледжу з тобою знайомі, але у мене навіть думки не було, щоб забрати з сім’ї одруженого чоловіка!

– Де ти взяла цей запис? – запитала Олена.

– З Вікою в кафе ходили! – відповіла Анжела. – Подарунок тобі на день народження обговорювали. Випили трохи, ось її і понесло, може вона навіть не пам’ятає про своє зізнання. Вона до цього мені весь час натякала, що без розуму від твого Юри, ще з тих пір, як вона приїхала з Житомира і побачила твого чоловіка, ось я її і зловила! А ти мені не вірила.

– От негідниця! – здивувалася Олена. – Вона ж з Вадимом майже заручена, заміж за нього збирається.

– Ха, – усміхнулася Анжела. – Думаєш, вона його любить? Їй гроші його потрібні. Ну погодься – вона гарненька, Вадим – непоказний, але багатий. Якщо не вийде у тебе Юру відняти, то Вадим – це запасний варіант! Ну що, будеш запрошувати її на свій ювілей?

– Так, буду! – трохи подумавши, відповіла Олена. – Слухай, скинь мені на телефон цей запис. Тільки не кажи нічого Вікторії. Буде їй сюрприз – і у вигляді Юри, і у вигляді Вадима, я їй це гарантую.

За день до святкування ювілею Юра з Оленою запросили Вадима і дали послухати запис на диктофоні. Бідолаха рвав і метав, бажаючи швидше з’ясувати стосунки зі своєю нареченою, але Олена йому сказала:

– Не поспішай! Давай їй влаштуємо перевірку завтра в ресторані. Юра буде до неї залицятися, подивимося, як вона себе поведе. Якщо це просто була хмільна балаканина, то завтра вона буде слухняною дівчинкою. Я теж не хочу вірити в таку підступність подруги.

Тридцятирічний ювілей Олени був в самому розпалі, гості ситі, задоволені і періодично кидалися в танок під живу музику між тостами за здоров’я ювілярки. Захмеліла Віка сиділа поруч з Вадимом і кидала томний погляд на Юру, облизуючи губи. Трохи пізніше вона сама запросила його на танець. Юра люб’язно погодився.

– Послухай, Юра, – прошепотіла Віка йому на вушко. – У житті жінки бувають кризові моменти, коли вона розуміє, що може зробити помилку. Так ось, я, напевно, зроблю помилку, якщо погоджуся вийти заміж за Вадима. Насправді, герой мого роману – це ти! У вас з Оленою досі немає дітей, і чи будуть вони – невідомо! А я тобі можу дитинку народити, хочеш? Ти тільки кинь свою зануду, приходь до мене завтра, ось і поговоримо про це. Вадим все одно з ранку у відрядження їде, так що до мене не прийде, ми будемо одні. Добре, що ми поки разом з ним не живемо!

– А ти про це завтра не забудеш? – запитав Юра. – А то запросиш, я прийду, а ти не відкриєш.

– От вже про це я точно не забуду! – посміхнулася Віка. – Тому я прямо зараз їду додому, і завтра тебе буду чекати о 12 годині дня. Все, бувай!

Віка дійсно поїхала відразу ж, попросивши Вадима її проводити. Вона не знала, що план вже був розроблений Вадимом, Юрою та Оленою.

На наступний день, рівно о 12 годині дня до Віки прийшов Юра. У кімнаті накритий журнальний столик – фрукти, печиво, кава. Юра приніс троянду, шампанське. На Вікторії коротка вечірня сукня, яскравий макіяж – явно готувалася до зустрічі.

– Я знала, що ти прийдеш! – сказала Віка, піднімаючи келих. – Давай вип’ємо за нас! Я давно мріяла про таку нашу зустріч. Я була впевнена, що коли-небудь Олена тобі набридне. Давай поки з тобою таємно зустрічатися, але я і Вадима боюся поки упустити – він багатий і заміж мене кличе.

– І я так думаю, що не треба все вирішувати так відразу! – відповів Юра. – Я Олену поки не готовий кидати, і ти головою подумай – якщо кинеш Вадима, то багато втратиш. А на таємні зустрічі я згоден.

У двері подзвонили. Віка подивилася у вічко.

– О, боже, це Вадим і Олена! – злякано промовила Віка.

– Я в шафу! – схаменувся Юра. – Для Олени я взагалі поїхав на дачу до батьків!

Юра схопив сумку, з якою прийшов і заліз в шафу, прихопивши туди свою троянду. Віка поспішно прибрала одну кавову чашку і келих.

– Сюрприз! – закричали з порога гості. – А ось і ми!

– Віка, дорога, не дивуйся, – сказав Вадим. – Моє відрядження зірвалась, я заїхав за Юрою з Оленою, щоб забрати їх до тебе і продовжити свято. Тільки Юра чогось поїхав на дачу, незрозуміло навіщо. Ось я забрав твою кращу подругу і до тебе! Ти рада?

– Дуже! – нервуючи вимовила Віка і спробувала посміхнутися.

Гості зайшли в кімнату і побачили накритий столик з кавою та ігристим.

– О, а що це ти тут одина сидиш? Це негарно, все потайки, як злодійка, – пожартувала Олена. – Давай вже сядемо. Жах, чому у тебе так руки трясуться? З учорашнього? Ну тоді давай присядимо, відзначимо ще раз.

У шафі почулося ворушіння, Віку затрясло ще більше, але гості нібито не звернули на це жодної уваги. Віка включила музику. Заговорили про мрії і бажання, навіть нездійсненні.

– Я сподіваюся, що моя мрія збудеться, – сказав Вадим. – Ось хочу одружитися на гарній дівчині, через рік в планах в’їхати в свій двоповерховий заміський будинок, який я зараз будую. Куплю дружині машину, і якщо вона захоче, то і працювати їй не доведеться, все одно я зможу її забезпечити! Згодна, люба?

Віка закивала головою, а Олена сказала:

– Та ну, цій мрії легко збутися! А я ось мрію, щоб тут раптом з’явився якийсь смішний персонаж. Ну, наприклад, клоун ось з цієї шафи з трояндочкою в руках.

– Та-дам! – дверцята шафи відчинилися і з’явилася голова Юри в рудій перуці і з клоунським носом. В руках він тримав троянду. – Ви мене викликали?

Вадим з Оленою розреготалися і заплескали в долоні. Тільки Віка, розгублено кліпаючи, не розуміла що тут відбувається.

– Ви мене що – розіграли? – здогадалася вона. – Навіщо?

– Ні, це ти себе розіграла! – відповіла Олена. – Захотіла і рибку з’їсти і..! Яка ж ти наречена, якщо чужого чоловіка вирішила з родини висмикнути? Відкрию тобі секрет – навіть у сірих мишoк бувають вірні чоловіки!

– Вадим, ну навіщо ж ти тоді зараз мені заміж пропонував? – запитала Віка.

– Хіба? Я ж зараз сказав, що хочу одружитися на гарній дівчині! – відповів Вадим. – А ти виявилася дуже нехорошою – це якщо м’яко висловитися. Так що прощай!

Віка продала квартиру і поїхала назад в Житомир. Сенс тут залишатися, якщо втрачено все – і друзі, і вигідний наречений. Вадим зробив пропозицію хорошій дівчині і скоро відбудеться весілля. А у Юри з Оленою теж все добре – вони чекають дитину. Мрії збуваються.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.