Славко дзвонив у двері своєї квартири, але ніхто не відчиняв. – Та що ж це таке?! Де ж та Олеся ходить, – обурювався він дістаючи ключі. Славко зайшов у двері і застиг з сумками в руках. В квартирі стояла тиша. Чоловік поспішив на кухню, швидко відкрив холодильник і застиг від обурення. Він був майже порожнім. – Сьогодні ж розлучуся! – подумав він. Але раптом в квартиру зайшла Олеся. Славко не повірив своїм очам

-Що, прямо так і сказав? – Ольга зі співчуттям подивилася на подругу, яка плакала.

-Так, – несміливо сказала Олеся. – Уявляєш…

Вона трохи помовчала, намагаючись заспокоїтись, після чого швидко сказала:

-Прийшов, сказав, що їде на два тижні у відрядження. І подивившись на мене, заявив:

-Готуйся, дорогенька! Приїду – і з тобою розлучуся!

На обличчі Ольги промайнула переможна усмішка.

-Два тижні? То чого ж ти так засумувала, Олесю? Та ми за два тижні таке зробимо, що твій Славко моментально про все забуде.

-Ти так думаєш? – з недовірою запитала її дівчина, подивившись на себе у дзеркало. – Та хіба це можливо!

-Звісно! – Ольга гордо підняла підборіддя. – Ми таку цукерочку зробимо, що твій чоловік тебе й не впізнає. А не захоче – ну і нехай! Щасливої дороги! Ми тобі іншого знайдемо.

-Олю, та ти що? – обурено промовила Олеся. – Якого іншого? Я не хочу іншого. Я люблю чоловіка…

-Ну чоловік, то чоловік, – вона подивилася на її непоказний вигляд і махнула рукою. – Збирайся, подруго!

Ольга завжди була енергійною жінкою і Олеся з радістю її слухалася. Бо знала, що та поганого їй ніколи не порадить.

Але цього разу дівчина засумнівалася – а чи впораються вони з таким непосильним завданням? Раптом вже пізно і її коханий Славко таки піде?

Навіть майстриня салону краси, до якого її привела Ольга, із сумнівом похитала головою:

-І що ви хочете? Чудес не буває!

-Я заплачу, – Ольга виступила вперед, загороджуючи збентежену подругу. – Згодні?

-Добре, – сказала жінка і кивнула: – Сідайте, дівчино!

-Але все-таки, – звернулася вона вже до Ольги. – Однією тільки зачіскою і манікюром тут не обійдеться.

Ольга це розуміла. Жінка насамперед має себе поважати. А Олеся забула про це, тільки-но вийшовши заміж.

Для неї існувало тільки одне – як догодити своєму чоловіку, яких делікатесів йому приготувати.

Як зробити так, аби тільки милий був усім задоволений.

Все було б добре, але її чоловік сприймав це як належне. А вона й рада старатися! Перестала стежити за собою, користуватися косметикою, ходила завжди в якомусь сірому одязі.

Але все-таки ще рано було здаватися. Ольга завжди домагалася свого. І цього разу не мала наміру відступити від задуманого:

-А ось це я беру на себе. Ви не турбуйтеся, будь ласка, – сказала вона.

Незабаром Олесю було не впізнати. Симпатична струнка дівчина з хвилястим рудим волоссям до плечей, яскраво сяючими очима, з цікавістю вдивлялася в дзеркало.

Невже це вона! Та в це просто неможливо повірити!

На досягнутому Ольга, однак, не зупинилася, а вирішила повністю змінити їй гардероб.

-Та куди мені стільки, – обурювалася Олеся, побачивши, скільки всього придбала Ольга. – Ти що, вирішила пів магазину скупити?

-А якщо й так? Запам’ятай, Олесю – жінка має бути прекрасною і викликати захоплення. А гарне вбрання до того ж додає впевненості у самої жінки.

З цим Олесі було важко не погодитись. Новий одяг додавав їй впевненості та незалежності.

З’явився грайливий блиск в очах, і вона відчула себе прекрасною королевою.

-І запам’ятай, Олесю. Гарний одяг і зовнішність – це ще не все. Головне – повага до себе та впевненість. Тож готуйся, подруго. Завтра вранці йдемо з тобою на фітнес.

Олеся хотіла їй заперечити. У неї і так справ вдома купа. Але потім зрозуміла, що тепер це все марно, і махнула на рукою.

Тепер вона була на все згодна. Зміни у зовнішності та одязі додало їй впевненості і наповнили енергією її життя.

Через два тижні усміхнений рожевощокий Славко наполегливо дзвонив у двері своєї квартири. Минула хвилина, дві. Але ніхто не відчиняв.

-Та що ж це таке?! Де ж та Олеся ходить, – обурювався він дістаючи ключі з кишені.

Відчиняючи двері, він ще сподівався, що його дружина радісно кинеться його обнімати з криками: – Славко, ти повернувся, ну нарешті!

Але він зайшов у двері і застиг з сумками в руках. В квартирі стояла тиша.

Славко зайшов у коридор, поставив важку валізу на підлогу.

Він зняв куртку і зайшов у спальню. Там теж нікого не було. Славко поспішив на кухню, де швидко відкрив холодильник і застиг від обурення.

Він був майже порожнім, окрім сковорідки зі вчорашньою картоплею.

Славко так звик, що холодильник завжди був повен їжі, що просто не вірив своїм очам.

-Сьогодні ж розлучуся, – подумав він, спершись на стіл. – Все-таки це буде правильним рішенням.

Але несподівано відчинилися вхідні двері і в квартиру зайшла Олеся.

-Ну, так що, Славко, розлучення? – весело промовила вона.

Славко аж присів на стільчик від здивування.

На порозі стояла рудоволоса симпатична дівчина з гордо піднятим підборіддям і зеленими очима.

На ній була гарна ніжного кольору сукня.

-Олеся… Це ти? – він не вірив своїм очам.

Славко не розумів, як він міг усі ці роки не помічати таку неземну красу своєї дружини.

Її гордовиту поставу, ніжне миле личко і очі, що іскрилися від сміху, і з лукавством дивляться тепер на нього.

Він завжди буде з нею. Виконуватиме будь-яке її бажання, оберігатиме від хвилювань та турбот.

-Як же я помилявся, що не бачив, який в мене є скарб, – із захопленням вдивляючись у її зелені очі, подумав він.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.