Микола з Мариною вечеряли на кухні. – Тихо, – раптом приклав він пальця до губ. – Схоже, що прийшла, – прошепотів він. – Йдемо в залу. Вони швидко вийшли з кухні. – Нікого немає, пощастило, – зазирнула на кухню Оленка. Дівчинка тихенько відкрила холодильник. Вона почала швидко перекладати в пакет мамині котлети, а потім вдягнула курточку й вибігла надвір. Микола з Мариною швидко підбігли до вікна

Микола з Мариною вечеряли на кухні.

-Тихо, – раптом приклав пальця до губ Микола. – Схоже, що прийшла. Зараз знову щось буде брати, – прошепотів він дружині. – Допивай чай і йдемо в залу.

-Чому ти дитину вчиш? – обурилася жінка.

-Ой, та припини ти вже, – заперечив він. – Згадай себе в дитинстві, – сказав Микола.

-До чого тут я? Що ти мені таке говориш? – не вгамовувалась дружина.

-Та перестань ти. Кажу ж, не галасуй. Годі сваритися, потім тістечко своє доїси, вставай… Ходімо, ходімо…

І вони тихенько вийшли з кухні.

Оленка акуратно зазирнула на кухню.

-Нікого немає, пощастило мені, – тихо сказала вона вголос.

Дівчинка зачинила двері і беззвучно підійшла до холодильника.

Вона відкрила його, швидко окинула досвідченим поглядом полички, на яких були різноманітні продукти, витягла каструлю і почала швидко перекладати в пакет мамині котлети. Оленка взяла цілих чотири штуки.

Потім вона закрила кришку, поставила каструлю на місце, поклала в пакет ще пачку сосисок і так само тихенько вибігла в коридор, щоб не почули батьки.

Звичним рухом вона накинула курточку, одягла чобітки й вибігла надвір.

Микола з Мариною швидко вийшли з зали і підійшли до вікна, що виходило надвір.

-Он вона, дивись, дивись! – радісно вигукнув чоловік, показуючи рукою у вікно.

-Та бачу я, бачу, – спробувала заспокоїти чоловіка Марина.

Задоволена дівчинка вискочила з під’їзду, присіла навпочіпки і почала викладати на землю щойно здобуту їжу.

Навколо неї миттєво зібралися кілька кішок, які жалібно нявкали, і маленький рудий песик, який пирхав і мляво мотав хвостом, намагаючись протиснутися крізь котячу зграйку.

-А все-таки хороша у нас донька росте, – сказав Микола і обійняв дружину.

-Вся в тата пішла, теж готова віддати останній шматочок, аби іншим допомогти, – притулилася до нього Марина.

-Ой, можна подумати! Забула, як сама в дитинстві носила додому всіх кішок з вулиці, – не відступав Микола.

-Було діло, – мило усміхнулася Марина.

-Милуйся, поки є можливість, а то озирнутися не встигнеш, як виросте, вискочить заміж, поїде в інше місто і дзвонитиме раз на місяць, – сказав чоловік.

-Точно, – сумно зітхнула жінка і протерла рукою очі.

-Гаразд, нехай бігає, не будемо її турбувати. Ходімо.

Вони відійшли від вікна і розбрелися по своїх справах.

-Мамо, тату! Йдіть сюди! – закричала з порога Оленка, яка щойно повернулася додому.

Батьки вибігли до доньки.

-Мамо, тату, давайте візьмемо кошеня! – дівчинка зніяковіло плескала довгими віями і запитливо дивилася на дорослих. – Маленьке воно зовсім. Ще саме не їсть, – жалібно додала вона і простягла мамі котика.

Жінка зітхнула і розгублено подивилася на Миколу.

-Ну, що ти на мене так дивишся? – обурився він. – Ніби я колись був проти. Бери вже. Ідіть на кухню. Годуйте свого котика. Чи ж я не знаю, як ти колись вигодовувала всіх кошенят у дворі, – сказав він дружині.

Чоловік глянув услід дружині, яка несла крихітне кошеня, і щасливій доньці, яка радісно стрибала слідом за нею, зачинив вхідні двері, посміхнувся й подумав:

-Ех, пощастило мені з сім’єю…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.