– Ну що, чайку, га Вірочко? – Сергій Маркович заварив зелений чай у гарному старовинному фарфоровому чайнику і виклав у вази печиво і мармелад.
Вони на дачу завжди найперші приїжджали, поки воду не дали. Але в них під будинком повно п’ятилітрових баклажок з водою з того року.
Вода взимку замерзла, потім відтанула, а чай на талій воді, з мороженою калиною, та з медом, ох як солодко!
А вже печиво, і мармелад – ласощі.
– Сергійку, дякую за чай! Все в нас на ділянці розрослося, і коли встигло? Наче нещодавно ж садили, – Віра легкий сарафан одягла, прогрілася, жарко їй.
– Вірочко, а що, сусідка наша Валентина Василівна дім свій продала? Сьогодні я нових господарів бачив, пара молода з донькою. Покрутилися, шашлики посмажили і втекли – хата холодна. А зараз дивлюся – світло у вікнах, дивно прямо.
Валентину Віра знала вже багато років. Вони тоді одночасно ділянки купили. Будинки будували, допомагали один одному.
У Валентини Василівни з чоловіком двоє дітей було – син Валерій і донька Таня.
А у Віри та Сергія два сини – Сашко і Дмитро. Так вони й дружили сім’ями, сади садили, будинки будували. Валерій Валін з дитинства був шкодливий, тікав із сільськими багаття на річці палити, не слухався.
А Тетяна була правильна. Мамі допомагала, вчилася добре, після школи в інститут на бюджет вступила. Вийшла заміж за однокурсника, донька Іринка у них народилася.
Валя натішитися не могла, думала на пенсії жити на дачі з чоловіком Віктором, на природі. Внучку Ірочку няньчити.
І раптом немов грім серед ясного неба – Віктор закохався.
У нього молода коханка, він розлучення попросив.
Голову опустив, у вічі не дивиться, там дитина буде.
І одне за одним – Таня з чоловіком розлучилася, все їхнє життя руйнується, як же ж так?
Валентина Василівна на дачі з Іринкою одна жила, Таня на вихідні приїжджала.
Косила, дров рубала, сила у Тетяни немислима, а що робити – нема в них мужиків, а брат Валерій, як батько їх покинув, гульбанити почав. Освіти немає, з роботою теж ніяк, сидить на материних харчах.
Тетяна працює важко, у вихідні продукти закупить і на дачу до матері та доньки Іринки.
За рік Таня раптом мамі повідомила, що в неї чоловік з’явився.
Анатолій одружений, але дітей там немає і з дружиною вони не зійшлися характерами. А з Танею у них кохання, тому Анатолія вона його дружині не віддасть.
Незабаром стало зрозуміло, що Таня вагітна. Весною народилася Марійка і Анатолій пішов з першої родини, та й сім’ї там рахуй не було.
Після Марійки Таня відразу Юлечку народила, закріпити успіх.
Анатолій виявився бізнесменом, видно Таня вперше помилилась, а вдруге пощастило напевно – багатого знайшла, набридло кінці з кінцями зводити.
Ще через рік Таня вмовила Анатолія виїхати за кордон.
Валентина Василівна приїжджала сама на дачу. Розгублено ходила ділянкою, намагалася сама косити траву. Потім сказала, що дачу продаватиме, Таня там добре влаштувалася, до себе її кличе.
Очі Валентини Василівни блищали – не хотіла вона з батьківщини їхати, все в гай ходила з деревцями прощатися, обіймала їх, розмовляла з ними.
Але потім таки поїхала, тут її нічого не тримало, а там дочка, онуки.
– Віро, я чомусь про Валю запитав, начебто нові господарі поїхали, а у вікнах світло – подивися, бачиш? – Сергій Маркович допив чай, взяв сушку з маком і долив окріп у заварювальний чайник, бо ще ж захочеться. – Віро, може, підемо, подивимося, недобре, якщо щось не так, а ми бачили і не відреагували. Я, звичайно, цих нових мешканців особливо не бачив, молодь…
– Ходімо, Сергію, я з тобою згодна, ти тільки ліхтар візьми, на вулиці темно, ніц не видно, – Віра плечима повела, і хустку накинула.
Підійшли вони до сусідського будинку – і справді світло. З вулиці у вікно не зазирнути – поверх високий.
Сергій Маркович і Віра Володимирівна піднялися на ґанок, двері виявилися відчиненими.
Увійшли й буквально остовпіли – у кімнаті за столом сиділа… Валентина Василівна і виглядала набагато молодшою.
Треба ж, як дивно, вона наче продала цей будинок і до дочки за кордон поїхала.
Тоді що вона тут робить? Та й у кімнаті ясно, як удень, а світло не увімкнено.
– Доброго дня, сусіди! – Валентина Василівна до них спиною стояла, коли обернулася, начебто вона, а ніби й не вона, дивна якась.
– Валечко, привіт, а ми думали ти поїхала, – Сергій Маркович їй усміхнувся, вона теж у відповідь.
– Сергію, та я Вітю чекаю. Він скоро тут буде і ми з ним підемо. Люблю я дуже цю дачу, шкодую, що її продала. Тут я була щаслива з Віктором, це найкраще місце на землі, – сумно розповіла їм Валентина Василівна.
Віра Володимирівна та Сергій Маркович між собою переглянулися – дивно все якось.
– Ну добре, Валечко, не заважатимемо, ми так, по-сусідськи зайшли, перевірити, чи все гаразд, світло побачили.
Віра та Сергій пішли, а наступного дня Віра не витримала, зателефонувала колишньому голові їхнього кооперативу Наталії Іванівні.
Про те, про се поговорили, а потім Віра і спитала:
– Наталю Іванівно, а ти не знаєш, Валентина, сусідка наша колишня, тут не з’являлася?
– Що це ти раптом про неї згадала? – насупилась Наталія Іванівна.
– Та так, сама не знаю, вчора про них з Віктором із чоловіком згадали, – Віра знизала плечима. – Не знаю навіть чому.
Про те, що вони Валю бачили в будинку і про дивне світло, Віра вирішила не говорити, а то ще подумають, що вони з Сергієм уже з «привітом».
– Віро, не стало три дні тому Валі… Там на чужині і не стало… Шкода як! І не хотіла їхати, а Вітьку свого, зрадника, як же вона любила, ой як любила… Все життя він їй зіпсував.
Віра договорила з Наталією Іванівною, а потім довго сиділа і дивилася у темне вікно.
Ось так, не стало Валечки на чужині, подруги її дачної. Видно, світло її серця люблячого таке яскраве, що навіть вони з Сергієм побачили…
Мабуть, Валечки душа прилетіла туди попрощатися, де була вона щаслива. І чекає тепер на свого Віктора, який заблукав зі своєю молодою дружиною…
Але любив він по-справжньому тільки Валечку, і вона буде чекати, і колись його дочекається.
І вони знову будуть разом, бо справжнє кохання вічне.
Тільки про це краще нікому не розповідати, що у будинку нових господарів вони Валентину Василівну бачили…
Хіба хтось в таке повірить?