Хто б що не казав, але фінансова сторона у сімейному житті важлива.
Хоч і є такий поширений вислів – «не в грошах щастя», а от Варвара не поділяла цієї думки. І відстоює свою:
– Кожен розмірковує про це виходячи із життєвого досвіду. Є люди, які дійсно вважають, що гроші не можуть зробити людину щасливою. Я щиро захоплююсь ними. Але сама я в це не вірю, знову ж таки виходячи з власного досвіду. Для для щастя гроші також потрібні.
Коли Варвара вийшла заміж за Антона, їй було двадцять років, вийшла по коханню і думала, все у них буде чудово, і весь світ біля її ніг.
Обоє з простої сім’ї жили середньо, батьки працювали і сім’ї жили тільки на зарплату.
Про багатство не мріяли, були так виховані. А Варвара тоді взагалі вважала:
– Був би Антон поруч, а решта все байдуже.
Вони були родом з одного села, але мати завжди прагнула відправити доньку до міста, там життя краще та перспектив більше.
– Ти вже, доню, їдь із села до міста. Ну що тут хорошого, постарайся вивчитися та влаштуватися у місті, ну чи хоча б у районному центрі. А то тут у нас бездоріжжя, магазинів мало, навіть свіжий хліб не щодня привозять.
Після весілля поїхали Варвара із чоловіком у місто. Вона працювала і навчалася заочно, Антон закінчив технікум і теж влаштувався працювати. Добре, що йому від організації дали гуртожиток, бо за квартиру платити треба.
А грошей дуже не вистачало. Антон отримував дуже мало, та й вона також. Добре ще батьки привозили картоплю, моркву, іноді м’ясце.
У місті життя інше, а ще хочеться одягтися і виглядати, та й взагалі тут більше спокус.
Хочеться в кіно сходити і смачненького купити. Згодом народилася донька. Це тільки на початку сімейного життя молоді згодні на все і на один ніжний погляд коханого, чи коханої.
А в сімейному житті незабаром наступають будні та побут, які не всі витримують. Виникають нові потреби, а коли з’являються діти, життя зовсім повертає в інше русло. Варвара чекала дитину і раділа, що вперше стане матір’ю. Багато жінок із захопленням згадують період, коли народжується дитина. Але Варвара навіть не хоче згадувати цей час. А все тому, що не пощастило їй з чоловіком.
Антон взагалі ніяк не прагнув забезпечити краще сім’ю, дбати про дружину та доньку. Народження дочки його анітрохи не зворушило. Працював в організації, де зарплату виплачували не завжди вчасно, навіть не вистачало грошей на їжу. А чоловік посилався, що директор мало платить.
– Антоне, так іди з цієї роботи, є ж керівники, які вчасно виплачують зарплатню. Невже тебе влаштовує мізерна зарплатня? Ти ж бачиш, живемо в борг, – наполягала дружина.
Але Антон знаходив причини:
– Я люблю свою роботу, мені подобається там працювати. Мене поважають в організації. Та й нехай мало платять, усіх грошей не заробити. А там мені спокійно, на роботі не втомлююсь.
– Антоне, ну можна ж знайти якийсь перспективний варіант із кращою та стабільною зарплатою. У мене щодня голова обертом, як нагодувати сім’ю, – скаржилася Варвара.
Але Антон не прислухався, йому було байдуже, як дружина викручується. Було ще важче, коли донька була слаба, на процедури потрібні були гроші. Варвара злилася:
– Донька лежить із температурою, а він не може дати грошей, не хоче заробити! Його нічого не хвилює. Ну, як так можна жити? – думала вона.
– Я його звинувачую в непристосованості до життя, в безтурботності, а він мене в жадібності. Ну хіба це жадібність, коли немає грошей на процедури для слабої дитини?
Але від того, що вона так думала, краще в їхньому житті не ставало. Варвара вже зрозуміла, для щастя у житті та збереження сім’ї мало кохати один одного.
Чоловік повинен дбати про сім’ю, бути здобувачем і вчасно повинен підставити плече. Сама вона влаштувала доньку в садок, потім у школу, працювала і думка про розлучення її не покидала.
Чоловік так само поводився, там же працював, а після роботи лежав на дивані. Коли донька перейшла до другого класу, Варвара наважилася і подала на розлучення. Антон майже не відреагував:
– Ну, раз так хочеш, хай буде так. Виїхала Варвара в районне містечко, неподалік села, де живе її мати. Наново почала налагоджувати своє життя. Знайшла роботу, влаштувала доньку до школи. І тішилася, що немає поряд недолугого Антона, який анічогісінько не зробив, щоб якось покращити сімейне життя.
– Отож, коли виходила заміж за Антона, думала, немає щасливішої за мене людини. А тепер думаю навпаки, яке щастя, що немає його поряд. Куди йде кохання? Мені без нього набагато легше, – замислювалася Варвара.
Але про повторне заміжжя навіть і думати не хотіла. А доля підкидає іноді цікаві варіанти. Проживши півтора року тут у районному центрі, познайомилася Варвара з Матвієм.
Познайомила їх її колежанка. Матвій виявився її братом. Пройшов через розлучення, син залишився із дружиною. Матвій був старшим на п’ять років Варвари, виглядав серйозним і впевненим чоловіком.
Зустрічалися вони близько пів року, він запропонував заміж, а вона навіть забула про свої думки, що повторно заміж не піде.
– Варю, давай одружимося. Мені одному погано, набридло жити одному. Куди не підеш, усі друзі та колеги з дружинами, а я один. Я вже не уявляю без тебе та доньки своє життя.
Вона погодилася. Матвій давно здобув освіту, викупив землю під будівництво будинку і вже закінчував будувати свій будинок. Крім того, вона бачила в ньому справжнього чоловіка, дбайливого та гарного сім’янина.
Він із тих чоловіків, які розуміють, що їсти хочеться щодня, а також стильно одягатися і сходити кудись, а ще краще поїхати у відпустку.
З Антоном вони нікуди не їздили, а з Матвієм у перший рік сімейного життя поїхали на море. Він радів, коли дивився, як дочка Варвари вперше плескалася в морі, та й сама Варвара теж з подивом оглядала морські простори. Матвій радів, коли вони поверталися додому і не знали, куди подіти свої враження і з ким би поділитися.
Варвара бачила турботу чоловіка про неї та доньку, та ще й своєму синові він не забував допомагати. Чоловік знаходив якийсь підробіток, а потім згодом вирішив відкрити невелику авторемонтну майстерню.
Щоправда, довелося залізти в кредит.
– Варю, не хвилюйся, погасимо ми цей кредит. Все у нас буде добре, – казав чоловік.
Вона не уявляла, що можна так жити, але й не переживала, вона була впевнена у своєму чоловікові.
А одного разу, коли заслбла донька, Матвій всю ніч не спав разом із Варварою, заспокоював дружину, як міг і рано-вранці побіг до аптеки. А вдень ще й з роботи примчав перевірити, чи все гаразд.
– Який у мене хороший чоловік! Дякую тобі, Господи, що ти мені послав його! Я навіть не уявляла, що можна жити так, тепер я розумію, що значить жити, як за кам’яною стіною. Матвій – це моя кам’яна стіна, непробивна та надійна.
Добре, коли чоловік уміє заробляти, та все-таки гроші для щастя важливі. Варвара і справжнісінька господиня і відмінна дружина. Вона вміє готувати смачно, і їй дуже хочеться годувати своїх рідних різними смаколиками.
А тут нещодавно вирішила наліпити вареників, Матвій любить її вареники, але вона раптом відчула себе недобре.
Побігла у ванну, а вийшовши звідти, щасливо засміялася, погладжуючи свій живіт.
– А ось і нове життя зародилося в мені. А ось і поповнення у нас буде в сім’ї. Цікаво, як чоловік на цю новину відреагує?
…Матвій прийшов додому з роботи. Він відкрив двері в хату і одразу ж почув запах улюблених домашніх вареників.
– Ого, варенички мої улюблені! – вигукнув радісно він.
Матвій зайшов на кухню і побачив біля плити дружину. Вона була якась напрочуд радісна.
Матвій раптом захвилювався.
– Привіт, кохана! – сказав він. – Яка смачна у нас сьогодні вечеря! А ти прямо вся світишся! У нас якесь свято? Я знову про щось забув?
Варвара якось загадково глянула на нього і нічого не сказала, явно щось обдумуючи і, підбираючи слова.
Матвій не розумів, що відбувається.
– Ні, татусю, начебто немає у нас жодного свята. До мого дня народження ще цілий тиждень, – весело повідомила донька.
– Ой і справді доню, у тебе ж скоро день народження! Добре, що нагадала.
– Так мої любі, швидко за стіл, варенички готові і я повідомлю вам важливу новину. Готові? Я повідомляю вам, що незабаром ми матимемо поповнення в сім’ї! У нас буде малюк!
Матвій перезирнувся з донькою, вони одночасно скочили і кинулись до Варвари. Чоловік підняв її і кружляв прямий на кухні, а донька плескала в долоні і підстрибувала від радості.
– Як чудово, як чудово! Матусю, хочу братика, хочу братика!
Коли всі заспокоїлися вже й вареники охолонули, але все одно вони швидко все змели зі столу і задоволені й ситі вийшли на подвір’я.
Був теплий весняний вечір і прохолода, що йшла від річки, вже почала відчуватися.
Варвара щасливо дивилася на чоловіка та доньку, які вирішили полити зі шланга квіти.
– Ах, яке це щастя кохати і бути коханою, та ще й коли поряд дбайливий чоловік.
А найголовніше ще і взаєморозуміння, і взаємоповага і, звісно ж, достаток у сім’ї…