Сашко обідав, як раптом пролунав телефонний дзвінок. – Саша, ти маєш нам допомогти! – Вимогливим тоном сказала Лариса. Олександр скривився. – Що цього разу? Грошей треба чи машину підігнати? – якомога спокійніше запитав він. – Ну що ти смієшся? – Образилася Лариса. – Нам справді потрібна допомога, це не гроші і не машина, це дещо важливіше. – Добре, заїдьте до мене, поговоримо

– Саша, ти маєш нам допомогти! – Вимогливим тоном сказала Лариса в трубку телефону і Олександр мимоволі скривився. Скільки разів він чув цю фразу від своєї рідної сестри.

– Що цього разу? Грошей треба чи машину підігнати? – Олександр узяв себе в руки і запитав якомога спокійніше.

– Ну що ти смієшся? – Образилася Лариса. – Нам справді потрібна допомога, але це не гроші і не машина, це дещо важливіше. Можна ми з донькою під’їдемо до тебе?

– Добре, по обіді я буду вільний до трьох годин, а потім мені треба по справах, так що не спізнюйтеся, я не чекатиму. Все бувай!

Сашко зітхнув і задумався. Він любив свою молодшу сестру, але останнім часом його вже трясло від її дзвінків та прохань, а вона постійно тиснула: «Ну ми ж з тобою рідні!». Колись, на початку 90-х років їхню маму покинув батько, Ларисі тоді було 13 років, а Саші 17, він тільки закінчив середню школу і збирався вступати до інституту. Його мрія була стати інженером, але цього не сталося. Він пам’ятає, як мама сиділа на підлозі і плакала:

– Ой діти, що тепер буде з нами? Як я витягну на свою учительську зарплатню? Тато ваш до молодої пішов, зараз все зробить, щоб на вас аліменти не платити. У нього скрізь зв’язки!

Сашко стиснув кулаки! Мрії про інститут валилися як повітряні замки.

– Я працюватиму піду! – впевнено сказав він.

– Ой, що ти, Саша! Тобі треба вчитися! – злякано сказала мама.

– А що, є якісь варіанти? – Запитав Саша.

Варіантів не було, і Сашко відправився на ринок продавати деталі для автомобілів.

Лариска закінчила школу та вступила до художнього інституту. Ні, щоб вчитися, а вона покинула свій ВНЗ і вирушила слідом за своїм хлопцем в Київ – патлатим музикантом Геною, який вважав, що він колись підкорить усі сцени світу. Сашко благав її одуматися:

– Ларисо, пошкодуй маму! – благав він сестру. – Мама нездужає, з серцем погано! Я все зробив для того, щоб ти нормально росла і вчилася, що ти робиш?

Але Лариса поїхала і через півтора роки повернулася з маленьким пакунком на руках: у ньому була її дочка Інночка. То був 2000 рік. Патлатий Гена зник із життя Лариси та Інни назавжди. Мама була вже зовсім погана. Було ясно – довго вона вже не протягне.

– Сашко, благаю тебе, синку, не залишай наших дівчаток, допомагай їм, завжди тримайтеся разом! Пообіцяй мені це, будь ласка! – просила його мама.

– Я тобі обіцяю, – сказав Сашко. За два дні матері не стало.

Сашко залишив Ларисі з донькою материнську квартиру і впритул зайнявся бізнесом – на сьогоднішній день у нього три автосервіси та дві автомийки. Одружився, у нього двоє дітей, все у житті успішно. А у Лариси все абияк: працює іноді, де доведеться, але в основному вона розраховує на своїх випадкових кавалерів, які недовго залишаються в її житті. Інна погладшала, дивом закінчила школу і цілими днями просиджувала крісло з телефоном у руках, вчитися і працювати вона не хотіла.

– Інно, не повторюй помилок мами, – казав Сашко своїй племінниці. – Не хочеш серйозно вчитися, йди бодай на якісь курси, візьмись за голову.

Ні, дядько не авторитет. Тому у Лариси постійно були прохання щодо грошей, то з приводу машини «Братик, привези-відвези». Але цього разу щось нове, незрозуміло, що сестра задумала. Інна та Лариса прийшли в офіс о пів третьої дня.

– Саша, ти маєш нам допомогти, – Лариса знову почала зі своєї звичної фрази. – Інна нарешті взялася за голову і хоче в тебе працювати. Тобі робітники потрібні?

– Аякже! Промоутери потрібні, – відповів Сашко.

– Ось, це гарне слово нам підходить! – Задоволено сказала Лариса.

– Мамо, це листівки з рекламою на вулиці роздавати, – похмуро промовила Інна.

– Ой Саша, та ти що? – обурилася Лариса. – Ні, це нам не підходить! По-перше, це якось соромно – стояти на вулиці і просити, щоб у тебе листочок взяли. А по-друге, як це молодій дівчині стояти цілий день на вулиці? Зараз вже осінь, вона може занедужати! Давай щось інше!

– Добре, можу влаштувати її машини мити, нормально? – Сашка вже почала напружувати ця розмова.

– Не нормально! Це як посудомийка, та ще й важка робота, – заперечила Лариса. – Інна у мене дівчина велика, замучиться. Та й взагалі, це не престижно! Що скажуть твої ж працівники – що ти свою племінницю взяв на таку роботу!

– Ну і що, у мене в автосервісі працює син мого близького друга, робить найбруднішу роботу, весь забруднений ходить! – Сашко вже почав підвищувати голос на сестру. – А його батько — відомий бізнесмен! Друг сам мене попросив взяти його ледаря на перевиховання, нічого, справляється хлопчина! А який вам престиж потрібен?

– Ну хоча б візьми Інну своєю секретаркою, – раптом сказала Лариса. – Будуть свої люди поряд.

– Секретаркою? – здивувався Сашко. – Якщо ти помітила, секретарка в мене є, і не аби яка, а з освітою знає свою справу на зубок. Менеджери, бухгалтери – всі на своїх місцях і всі освічені. А посади неуча і продавлювача крісла з телефоном у мене, на жаль, немає!

– Ой! – Іронічно усміхнулася Лариса. – А сам начебто з освітою?

– Послухай мене, сестро, – прошипів Сашко. – Коли у мене стояв вибір між навчанням чи порятунком від го_оду моєї родини, я вибрав друге і почав із самих низів. Мерз на ринку. Я одягався як бродяга і сам не доїдав, щоб прогодувати вас з мамою. Я тридцять років самостійно домагався і нікого не просив мені допомогти, а ви з Інною вже знахабніли. Або мийниця, або ніхто, поки освіту не здобуде!

– Сашо, який же ти дядько, якщо племінницю не шкодуєш, де твої споріднені почуття? – Лариса вдавано схопилася за серце. – Ну влаштуй її кимось у свій офіс!

– Так, мені час, – Сашко глянув на годинник і поквапився. – У мене важлива зустріч.

Лариса взяла дочку за руку, вийшла з офісу, обсипаючи брата прок_ьонами. Вона довго не дзвонила, і дала про себе знати тільки ближче до Нового Року.

– Сашко, ти маєш нам допомогти, – заявила Лариса. – Мене покинув Віталік! Ти не даси нам тисяч десять на життя, щоб якось протягти, я на роботу влаштувалася, після Нового Року виходжу. Виручи, га?

Сашко зітхнув і погодився. Він любив сестру і дав обіцянку матері, а для нього слово дорожче за гроші. Гроші – це таке, Лариска все одно влаштується працювати, але чи надовго? Але ось брати ледарку-племінницю в свій штат на постійне утримання – та ніколи!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.