Рита прийшла до Микити додому з важкими пакетами. Вона купила продукти і вирішила приготувати коханому суп з фрикадельками. Рита поралася біля плити, коли на кухню зайшов Микита. – Ой, як смачно пахне! – сказав він. – Ось одружимося і я тобі щодня смачненьке готуватиму, – весело сказала Рита. – Про це рано ще говорити, – раптом заявив чоловік. Рита застигла від несподіванки

Вона чекала до кінця.

-Забери мене! Ну, забери мене! – звучало у голові як молитва.

Вона чекала і благала до останнього моменту. Він не приїхав…

Рита взяла ручку та поставила свій підпис у документі про заміжжя.

Рита вийшла заміж без кохання. По необхідності. Трохи на зло. Або навіть дуже на зло – зараз вже важко сказати, минули роки і почуття образи забулося.

Але сам момент у РАГСі, і нав’язлива думка у її голові – це залишилося з Ритою протягом усього життя.

І сьогодні вона пам’ятала ту мить, ніби виходила заміж без кохання вчора.

-Нам рано одружуватися, – заявив Микита. – Я тобі все, що завгодно зроблю, але одружуватися нам рано. Мені так точно.

А мама Рити, чомусь, кожен Божий день хапалася за голову і голосила, що заміж доньці виходити треба, і то терміново.

-Засидишся і так і залишишся в дівках, – сказала Наталя. – Повір моєму досвіду і терміново виходь за Андрійка. Такий милий хлопчик, все ходить за тобою.

За Микиту мама Рити заміж виходити чомусь не пропонувала, але якби дівчина і зважилася, то, звичайно, за Микиту.

Так вона думала. При всьому цьому, за красивою і життєрадісною Ритою і без Андрійка ходив табун кавалерів.

І чому мати так боялася, що дочка залишиться незаміжньою?

Може тому, що сама так і не зуміла вийти заміж. Все якось не складалося. І тепер вона буквально випихала Риту заміж. Не давала їй удома спокою.

З Микитою Рита була знайома п’ять років. Познайомилися випадково у спільній компанії.

Спочатку товаришували – з самого першого дня, тільки зустрівшись з Ритою поглядом, він був готовий для неї на все. Навіть як друг Микита був дуже хорошим: зустрічав, проводжав, дарував подарунки, намагався передбачити всі бажання Рити.

Так було з п’ятнадцяти до вісімнадцяти років.

-Микито, ти що зовсім, їй Богу! Вона теж любить тебе! Будь ти вже рішучіший! – казали йому друзі.

-Ніхто нікого не любить, – обурювався Микита надто емоційно для людини, яка не любить. – Ми з Ритою друзі.
Коли їм виповнилося по вісімнадцять, кохання своє взяло. Вони були дуже щасливі два роки, а потім мама Рити почала свої розмови про заміжжя.

І тут несподівано з’ясувалося, що одружуватися Микита не готовий…

В той день Рита прийшла до нього з важкими пакетами. По дорозі вона зайшла в магазин, купила продуктів і вирішила приготувати коханому його улюблений суп з фрикадельками.

Вона саме поралася біля плити, коли на кухню зайшов Микита.

-О, як смачно пахне! – сказав він і сів за стіл.

-Ось одружимося і я тобі кожен день смачненьке готуватиму, весело сказала Рита.

-Нуу, про це рано ще говорити… – відповів Микита.

Рита застигла.

-Як так? Чому? – не зрозуміла вона.

-Ну… Не готовий я, і крапка. Рано мені. Я повинен подорослішати – мені всього двадцять. Знайти себе, грошей заробити. Прийти до коханої дівчини з пропозицією, з обручкою, і зробити все, як годиться. І щоб потім весілля гарне відгуляти.

-Я не можу більше вдома сидіти і слухати мамине бубоніння, – заплакала Рита.

-Господи, так переїжджай до мене! Мій дім – твій дім, і мама тебе любить.

Рита була не так вихована своєю мамою. Переїхати до нього без штампу в паспорті означало втратити самоповагу.

Втратити всю свою сім’ю – маму, бабусю, тітку. Ніхто б із нею навіть розмовляти після такого не став.

Про те, що її мати свого часу зробила ще гірше – народила Риту поза шлюбом – чомусь їй на думку не спадало.

І нічого ж, не виставили Наталю із сім’ї. І навіть допомогли спочатку.

Рита розуміла, що якщо Микита сказав ні, значить, ні.

Вона тільки не розуміла одного – що йому складно розписатися з нею? Розпишуться і вона до нього переїде. І не треба їй ніякого весілля! Дівчина не стала вмовляти коханого, тільки вередливо сказала:

-Я тоді за Андрія вийду заміж.

Микита раптом аж побілів. Потім взяв себе в руки і запитав:

-Ти що смієшся? Чи… Чи ти серйозно?

-А що мені лишається?

-Я тобі говорю: переїжджай до мене!

І найшла коса на камінь. Він не хотів одружитися, вона просто так переїжджати, не зрозуміло у якому статусі.

Мати переконала Риту, що без штампу в паспорті з чоловіком жити не слід. Те, що вони давно вже були більше, ніж друзі, Рита не вважала проблемою – це ж не жити разом. Так усі роблять.

Рита ще якийсь час потерпіла мамині голосіння, а потім вийшла заміж за Андрія.

Микита, само собою, знав – вихід один. – Але нічого не зробив.

І тоді вона вигадала собі, що він врятує її в останній момент.

Витягне ненависного одруження.

Рита все дивилася і дивилася на вхід у ЗАГС, стоячи на сходах у білій сукні та фаті. Все чекала й чекала.

Як у фільмі якомусь, тільки в кіно коханий приходить рятувати нещасну наречену.

А в неї вийшло, як у житті. Стоячи там, Рита все думала, чому вона вимагала в Микити цей штамп? Переїхала б до нього і все.

-Рито, ти йдеш? – покликав щасливий і надутий від гордості Андрій.

Ще б пак! Відхопив собі за дружину таку красуню. Весь район мріяв про неї, а дісталася йому.

Почалося сімейне життя. Микита і тепер іноді щось робив для Рити, як друг. Як і раніше, до того, що було між ними. І нічим не нагадував їй про ці невдалі стосунки.

Та тільки Андрія їхня дружба не влаштовувала. Він знайшов роботу у Львові, і відвіз туди свою молоду дружину.

Далі було сім років нещастя. Андрій далеко від дому та рідних, виявився жадібним і нудним. Рита спочатку переживала, коли їй,молодій та красивій, читали лекції про те, що більше п’яти суконь у гардеробі жінки абсолютно ні до чого, адже вони мають платити за оренду квартири. І думати про майбутнє.

-Але ж я теж працюю! – заперечувала Рита.

Неважливо. Сім’я – це серйозно та відповідально. Вбиратися і розважатися це зайве, краще б кулінарні відео дивилася, бо й борщ пересолила, і котлети недосмажила.

Микита іноді дзвонив:

-Ну як ти там? Все добре у тебе?

-Звичайно! – бадьоро відповіла Рита.

Але крізь бадьорий тон проривалися сумні нотки.

-Допомога, може, потрібна? Грошей вистачає вам?

Рита ледве стримувалася, щоб не заплакати. Звісно, ​​вона не могла брати в нього гроші. Змінювала тему:

-Ти як?

-Нормально все.

-Чула, з дівчиною живеш?

-Ну так, – байдуже відповів Микита. – Живемо. Винаймаємо квартиру поки ще на свою не заробив.
Телефонний зв’язок, який ненадовго з’єднував їх, припинявся, і Рита знову занурювалася у своє безрадісне життя.

Багато разів, лежачи вночі без сну Рита думала, як вона безглуздо вчинила. Живе без кохання. Радості у житті нуль. Хіба для цього вона така народилася? Красива та весела?

Чи це вона колись була такою, а тепер уже все? Їй так хотілося вийти в коридор і подзвонити Микиті.

Сказати, як вона помилилась. Сказати як любить його. А раптом йому це вже й не треба?

А зранку Андрій почав нудно бубнити, як йому не пощастило з дружиною. Все з нею не слава Богу. Зайві витрати…

-Так. Стоп! З мене, мабуть, вистачить! Я йду.

Рита спробувала зібрати свої речі, але Андрій не дозволив їй це зробити. І телефон забрав. Впоратися з ним вона не могла.

-Іди у чому є. Дивись яка! Піде вона від мене. Та кому ти потрібна?

І все це нудно, гидко, собі під ніс. Боже! Як вона взагалі здогадалася вийти за нього?

Рита вибігла надвір і побачила хлопця, який проходив повз.
-Вибачте! – взяла вона його за плече. – Ви не дасте мені зателефонувати. Буквально хвилинку!

Хлопець уважно подивився на дівчину і нерішуче простяг телефон. Номер Рита пам’ятала всі ці роки.

-Алло? – обізвався такий улюблений голос.

-Привіт! Скажи: Ти ще не одружився?

Пауза. А потім:

-Що сталося? Чому з чужого номера? Ти де?!

-Не одружився? – вперто повторила Рита.

-Та не одружився я! Взагалі один живу вже кілька тижнів. Рита, що відбувається?

Він навіть голос підвищив. А вона, плачучи, розповіла йому все. Микита зоорієнтувався швидко:

-Паспорт хоч із собою?

-Так! Паспорт встигла взяти.

-Дай слухавку власнику телефона.

Хлопець послухав Микиту, покивав, потім віддав його назад Риті:

-Розмовляйте спокійно, дівчино.
Микита з’ясував, де вона стоїть. Викликав їй таксі і зняв номер у готелі на її ім’я.

-А далі що? – не зрозуміла вона.

-Я виїжджаю. Вранці побачимось, – коротко сказав Микита. – Не сумуй там, а я одягатися пішов.

Рита повернула хлопцеві телефон.

-Дякую!

-Та не треба «дякую»! Мені за це заплатили. – Прийшло смс. – О! Прийшли вже. Дякую вам, дівчино.

Рита лежала на готельному ліжку. Усміхалася. Микита замовив їй доставку їжі в номер і квіти. У букеті була записка:

-Не сумуй!

Вона майже вже й не сумувала, але заснути тієї ночі так і не змогла.

Рано вранці в номер постукали, Рита відчинила двері і опинилася в його міцних надійних руках. Вони довго обіймалися – просто не могли відірватися один від одного, а потім вона сказала, витираючи сльози щастя:

-Можеш навіть не одружуватися зі мною. Взагалі ніколи!

-Ну ні! – засміявся Микита. – Тепер я на тобі точно одружуся. Зразу, як тільки ти розлучишся…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.