Рита розлучилася із чоловіком. Не вийшло в них. Як сказав Віктор, її створено не для нього. Та й сама це відчувала. Чоловік був великим підприємцем, бізнесменом. А вона медсестра, яка любить свою роботу і не бажає її міняти.
З дітьми не поспішали. Було таке відчуття, що Віктор не впевнений у довгостроковості їхнього шлюбу, він так і казав:
– Давай почекаємо, люба. Куди поспішати? Час сам підкаже, коли стати батьками. Ти ще така молода, яка з тебе мати?
І так далі і тому подібне. Рита справді була молода, вийшовши заміж, їй на той час було лише двадцять два, а Віктору тридцять три.
Але не вийшло. Скромна, тиха, слухняна Рита почала його дратувати. Від його бізнесу була далека, світських заходів не любила, та й своє сімейне коло теж. Навіть на п’ятирічний ювілей весілля відмовилася від сімейного бенкету, хоча Віктор пропонував.
Відсвяткували удвох у доброму та дорогому ресторані, де Віктор вручив дружині подарунок, дорогий кулон: біле золото та сапфір із діамантами.
Краса незвичайна, але цю прикрасу Рита майже не носила. Особливо нікуди. Кілька разів лише одягала на корпоративи з чоловіком на його ж наполягання. А після розлучення заховала кудись подалі, тобто ніби відклала на «чорний день».
Мама Рити, більше розглядаючи бирки та етикетки, ніж сам кулон, теж порадила приховати його до певного часу: знадобиться ще.
З цим кулоном і стався пізніше неприємний конфуз. Її двоюрідна сестра Олена мала ювілейний день народження, тридцять років. Мама Рити з властивим їй тактом і дипломатією стала вмовляти дочку подарувати її улюбленій племінниці цей кулон:
– Навіщо зберігати в себе пам’ять про колишнього негідника, який покинув тебе? Я ж не безплатно прошу, – і назвала смішну суму, яку пропонувала Риті за прикрасу.
Вона відмовилася, а мама образилася:
– Мій брат так багато зробив для тебе та для всієї нашої родини, – ображено казала вона. – І з покупкою будинку скільки клопотався, і машину мені подарував на п’ятдесят років! Та й тобі допоміг із розлученням, а то б залишилася ні з чим.
Присоромила вона Риту, і та, не маючи сили відмовити, пішла на хитрість, про що потім пошкодувала. Обійшла всі ювелірні магазини в місті і знайшла схожу річ: але зі штучним сапфіром і фіанітами.
Гарний кулон і порівняно недорогий, якраз по грошах, які мама запропонувала. Рита поклала прикрасу в коробку від справжньої прикраси, запакувала красиво і віддала мамі.
– Буде подарунок від родини! – Сказала вона і поцілувала дочку за слухняність.
Олена була в захваті від подарунка, розглянувши фірмову коробку і саму прикрасу в ній. Тут же одягла на шию і поцілувала дбайливу тітку.
І все б, напевно, обійшлося, якби згодом один фіаніт не випав із оправи. При ремонті, природно, розкрилося, що це витончена підробка, і сталася сімейна сварка.
Мама була ображена, з Ритою всі посварилися, відвернулися. Краще б вона не вирішила тоді догодити матері!
Незабаром сталася ще одна неприємність. Сильно занедужала бабуся, у якої був досить поганий характер, тому досі вона жила одна, нікого до себе близько не підпускаючи. Але тепер їй знадобилася допомога.
Найпридатнішою на роль няньки виявилася Рита: медсестра, що працює на півставки, вільного часу достатньо. Звичайно, вона була не в змозі відмовити, хоча друга рідна онука Олена, наприклад, взагалі не працювала.
Так Рита поринула в турботи і клопіт, вислуховуючи постійне бабусине невдоволення. Затрималася після роботи, погано приготувала вечерю, суп холодний, гарячий чай, білизна не випрасувана як слід.
Причіпкам не було кінця. Але Рита закривала очі, намагалася не суперечити старенькій бабусі. Читала їй книжки до пізньої ночі. І вставала раніше, щоб сніданок встигнути приготувати.
Через рік у бабусі був ювілей: вісімдесят років! Усі родичі, абияк помирившись, зібралися в її двокімнатній квартирі. Рита приготувала святковий стіл, замовила торт та приймала з бабусею гостей. Все пройшло благополучно.
Але коли родички розійшлися, на Риту залишився безлад, втомлена, а тому незадоволена бабуся і букет троянд, подарований Оленою, який сестричка попросила поставити у воду перед відходом.
Рита взялася за прибирання, але бабуся раптом заявила:
– Я так утомилася від усіх вас! Посуд вимий та йди до себе додому. Я хочу побути насамоті.
Рита так і зробила. У себе вдома вона не була давно, і їй теж хотілося тиші та спокою. Але минуло три дні, і мама подзвонила їй:
– Що за викрутаси, Рито? Бабуся скаржиться, що ти залишила її одну! Повертайся, якщо вже обіцяла допомагати. Я цілими днями на роботі!
Рита повернулася, бабуся була ображена. На столі стояв недоїдений торт, брудні чашки із залишками чаю. А в кришталевій вазі поникли в’янучі троянди і помутніла вода. Рита налила у ванній води в таз і поклала в неї троянди, щоб вони відійшли, а сама мила вазу на кухні.
Війшла бабуся і вигукнула:
– Ти навіщо мої троянди викинула, га?! Хто тебе просив?
Рита різко обернулася від несподіванки, ваза вислизнула з рук і розлетілася на шматочки! Зачепивши бабусю. То була проблема.
Нещасна старенька плакала, чого тільки не наговорила на Риту. А коли заспокоїлася, почала обдзвонювати рідню:
– Я їй квартиру відписала, а вона, невдячна, таке влаштовує, чекає коли мене на той світ відправить.
Після цих слів Рита засмутилася і знову покинула бабусину квартиру. А за тиждень бабусі не стало. В родині всі говорили, що це через недбайливу онучку: якби не вона зі своїм поганим характером, то бабуся ще б років п’ять прожила, не менше.
У результаті мати почала наполягати віддати бабусину квартиру Олені.
– У тебе своя є, твій колишній не поскупився. А Оленка з батьками живе. Потрібно виручати близьких людей, які тобі колись допомогли. А бабуся просто не встигла переписати заповіт.
І ось тут, мабуть, і настала межа людського терпіння. Рита поміняла в бабусиній і в своїй квартирі всі замки, звільнилася з роботи, і поїхала подалі від рідні, що набридла і всіляко крутила нею, як хотіла.
У своє місто вона повернулася лише через п’ять років, вже будучи успішно та щасливо заміжня. Батьки прийняли їх із чоловіком стримано, але з гідністю. Постаріли трохи, в очах читався сум і якась втома. Чи то від життя, чи то один від одного.
Олена теж вийшла заміж і поїхала від батьків кудись подалі, дві квартири Рити стоять замкненими, не житловими і нікому, по суті, не потрібними.
Та й не в них щастя, і не в кулоні, що так і зберігався в неї, як нагадування всіх її бід. І, порадившись із чоловіком, Рита вирішила позбавитися всього цього майна, яке повертало її у своє нещасливе минуле.
Наперекір маминим умовлянням, вона розпродала все, включаючи злощасний кулон, і поїхала з чоловіком у своє вже, щасливе життя, щоправда привезши з рідних країв дорогоцінний подарунок: майбутнього малюка, що зародилося саме там, у місті її дитинства та юності.
Так і не відпустило воно її до кінця! Але чоловік Риту заспокоїв:
– Наше маля набагато цінніше за те, з чим ти розлучилася там. З батьками втрачати зв’язок не будемо, а решта родини – як самі захочуть.
І Рита заспокоїлася, повністю присвятивши себе своїй родині, майбутньому малюкові та материнському щастю.