Марина з Олександром прожили у шлюбі понад тридцять років. Побралися вони ще студентами. Діти виросли, двох онуків вже мають.
Діти живуть окремо, від батьків допомоги не просять.
Марина працює у школі, а Олександр – в таксі. Раніше він був далекобійником, але вирішив, що краще бути ближче до будинку.
Живуть вони добре. Квартира велика, чотирикімнатна, дача є в них недалеко від міста.
Олександр батьків немає. А в Марини є мама, Галина Василівна, якій вже сімдесят три роки. Живе вона на іншому кінці міста.
Жінка потребує догляду, а щодня до неї не наїздишся. То в неї тиск, то серце, то просто сумно їй. Вирішили, що краще матір перевезти до них.
Перевезли. Місця багато. Та й Галина Василівна зраділа. Олександр до тещі добре ставиться, та й вона до зятя не свариться. Все в них добре.
От тільки не подобається матері, що працюють вони обоє багато. Весь день їй доводиться сидіти самій…
– Мамо, ми ще ж не пенсіонери, – казала їй Марина. – Мені ще пʼять роки до пенсії. Але я й потім не збираюся вдома сидіти. Поки зможу – працюватиму. А Сашкові – ще більше.
Але мати потребувала уваги. Не в сенсі догляду, їй потрібно було, щоб поряд постійно хтось був.
Вечорів та вихідних їй було замало. Пробували вони запропонувати їй доглядальницю. Так влаштувала сварку.
Треба їй поряд тільки дочка!
Марина не знала, що й робити… Вона часто гуляла з мамою вечорами.
Якось на прогулянці вони зустріли знайому Галини Василівни. Таку саму бабусю. Вони раніше разом працювали.
Та гуляла одна. Виявилося, що її дочка живе поряд, а вона з нею…
От і почали подруги гуляти разом. Марина зітхнула з полегшенням. Та й на здоров’я скаржитися мати менше стала, апетит кращий став.
Але видно рано раділа Марина…
…Сашко став дедалі більше працювати. Іноді він приходив далеко за північ.
Марина помічала, що і на неї він став менше уваги звертати.
Спочатку жінка списувала все на втому. Але потім Сашко став зникати ледь не на цілу добу…
І одного разу він просто зібрав речі й пішов без пояснення…
– А що ти хочеш? – сказала Галина Василівна. – Мужик уваги вимагає. Ось і знайшов іншу. Ти ж ні мені, ні йому не приділяєш належної уваги. Тепер хоч мною займешся. В санаторій разом поїдемо.
– У мене відпустка тільки влітку. Це тобі я мало уваги приділяю? Весь вільний час тільки з тобою. Все тільки для тебе. Я вже до уроків готуюся вночі, коли ти спиш.
– А в Ганни донька в санаторій путівки купила. Завтра вони їдуть. Бери відпустку.
– У мене навчальний рік. Відпустки за розкладом. А тобі можу путівку купити, відпочинеш.
– Я так і знала! Ні. Я сама не поїду! – ображено сказала Галина Василівна…
…Якось, Марина йшла пізно ввечері з магазину. В руках у неї були дві важкі сумки з продуктами.
Марина зайшла у свій двір і вже доходила до підʼїзду, як раптом почула позаду чиїсь кроки.
Марина обернулася й застигла від несподіванки.
То був Олександр!
– Марино, нам треба поговорити, – сказав він. – Ти вдома весь час із матір’ю сидиш. Завжди кудись поспішаєш. Я вже тиждень спостерігаю за тобою. У тебе що, хтось є?!
Марина здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається.
– У мене? – перепитала вона.
– Так… Теща сказала, що в тебе кохання. Маєш роман…
– Мама?! – ахнула Марина. – Так вона сказала мені, що в тебе є інша! І ти до неї й пішов.
– Вона весь час мені казала, який я добрий, а ти мене не цінуєш. Коханця, мовляв, завела. Я намагався менше приходити додому, а потім винайняв квартиру й пішов. Тут недалеко…
– І в тебе нікого немає?
– Та ні…
– І в мене нема. Ще б трохи і розлучення оформили. Ох і мама… Ходімо додому. У мене вже сил немає. Вона потребує щохвилинної уваги. Я вже ночами зошита перевіряю, коли вона спить. Скоро на уроках спатиму. Які тут коханці!
– Може не треба…
– Треба! Треба одразу все вирішити!
…Мати чекала Марину.
– Де ти так довго ходиш? Тиск в мене он піднявся…
Марина виміряла матері тиск. Нормальний.
– Ну, і що це було? – запитала вона.
– Що? – не зрозуміла старенька.
– Навіщо ти Сашкові про коханця наговорила?! Навіщо мені сказала про його зраду?! Чого ти добиваєшся. Нічого ж не було.
– А може, й було!
– Навіщо? Ми хочемо знати!
– В Ганни дочка без чоловіка живе. Все для матері! Все! Прогулянки, курорти, санаторії. Все разом роблять. Завжди. А мені немає уваги.
– Ах он воно що. Так вона має доньку пенсіонерку. А ми ще працюємо. Для цього нас треба розлучити було?
– А як ще? Ти б зі мною залишилася. От і жили б.
– Значить так! Завтра ти їдеш у свою квартиру. Нам часто їздити робота не дозволяє. Раз на тиждень приїжджатимемо. Решту часу буде доглядальниця. Я краще їй заплачу. Скажи спасибі, що ми тебе взагалі не кинемо. Треба ж було таке придумати! У дитинстві мене сварила, в молодості, а тепер уже й до брехні дійшла! Я ж усе пам’ятаю. За що?
– Не було цього…
– Було! Все було!
…Зранку Марина з Олександром відвезли матір назад. Марина знайшла доглядальницю.
На вихідні вони приїжджали самі. Матір не покинули, але жити з нею під одним дахом більше не стали…