Село Василівка маленьке і непомітне. Усього зо два десятки будинків, у яких ще пульсує життя, а в інших панує спустошення.
Колись тут вирувало життя, і навіть відбувалися гучні події. Щоправда всі “подвиги” жителів села ділилися умовно дві групи.
Славні – якісь перемоги в трудових справах.
І безславні – це переважно побутові сварки й розбірки.
Але тут була провина не дуже відповідальних громадян, які жили в селі.
Раніше було заведено поведінку таких людей розбирати на зборах.
Вони червоніли і біліли перед громадськістю, а їм прямо в очі ця громадськість заявляла:
-Ви ганьба нашого села! Таким тут не місце!
Можливо, ці слова повторювалися, як мантра занадто часто, що призвело до відтоку населення з Василівки.
Але жителі, що залишилися, в основному з нащадків перших поселенців, з цього приводу особливо не сумували.
До такої категорії людей належав і дід Петро. Якось він заявив прямо:
-Нічого! Василівка наша стояла, і ще тисячу років простоїть! А тих, що втекли звідси в гонитві за ситим міським життям, не шкодуватимемо!
Друг Петра – Степанович, єхидно хихикаючи, підтримав товариша.
-Як сказав Гіпократ, чим менше народу, тим більше нам дістанеться кисню!
Степанович дуже любив використовувати у своїй промові крилаті вислови, але старий часто помилявся з авторством.
Так, і цю відому фразу він приписав не тому автору.
Але, якщо не звертати увагу на такі дрібниці, то суть того, що відбувалася у Василівці, цілком зрозуміла: село жило і житиме далі, щоб у цьому світі не сталося.
Довгі роки, а точніше десятиліттями, життя в селі протікало тихо, без особливих витівок. Але буквально за день все змінилося!
Одного разу дід Петро, який вірив у світле майбутнє свого села, і славився поступливим характером, вискочив у двір із криком:
-Більше не можу! Мені вже набридли ці серіали! Я жива людина і вимагаю уваги!
Цей короткий, але дуже яскравий монолог завершився не менш виразною сценою викиданням новенького телевізора, подарованого дбайливим онуком.
Цей випадок перевернув увагу селян. Адже раніше такого не було.
Навіть за часів гучних сварок, ніхто не дозволяв викидати на очах у всіх дороге майно.
Але в Петра були вагомі підстави вчинити саме так. А вивела старого зі стану рівноваги його власна дружина, з якою він прожив у любові і злагоді більше півстоліття.
Навіть серед нечисленного населення Василівки, пара Петра і Марії виділялася тим, що жило подружжя багато й дружно.
Особливо заздрили місцеві. Онук Петра й Марії вибився у бізнесмени. Сусіди любили підняти цю тему:
-Гляньте, Іван знову вчора приїжджав до своїх! Все подарунки їм возить, та не аби які! Петро нещодавно мопед пригнав, а Марії на іменини кухонний комбайн подарував! Щастить же деяким!
У заздрісників були опоненти, які справедливо казали:
-І що в цьому поганого? Навпаки, можна тільки похвалити онука за увагу та турботу про людей похилого віку.
Але заздрісники не здавались:
-Цікаво, за чий рахунок така благодійність? Звідки у Івана стільки грошей, щоб розкидатися на право й наліво?
Опоненти замовкали, оскільки не могли відповісти на це запитання. Справа в тому, що всі у Василівці жили за законами серіалів.
Розваг у селі не було, тому весь контингент кому за 60, із захопленням дивився серіали.
Таку слабкість мала й Марія, дружина Петра.
Останнім часом жінка похилого віку стала дуже нудьгувати. І, щоб якось урізноманітнити життя, вона запропонувала чоловіку:
-Слухай, Петре, мені часом так хочеться пожити хоч день таким життям, як у серіалах!
Старий, не думаючи про наслідки, запропонував:
-То чого ж ні? Давай ми з тобою влаштуємо серіал. Зараз он молодь все знімає на відео, а потім у цей самий… Інтернет викладає. У нашого Іванка є свій… Блог. А чим ми гірші! Ми теж будемо з тобою, Марійко, своє кіно знімати!
Жінка від радості підскочила на місці:
-Тільки давай, як у серіалах, жити культурно, і розмовляти гарно!
А діду що? Він і погодився.
-Ти маєш рацію, Марійко, сільські люди часом висловлюються від душі, але некультурно. А ми з тобою маємо бути прикладом! Але в серіалах теж не завжди звучить правильна мова.
Марія Іванівна мудро сказала:
-Бо ти, Петре не ті серіали дивишся!
Марія була затятою прихильницею бразильського та мексиканського кіно.
Не встиг Петро дати згоду, як Марія заявила тоном, що не терпить заперечень:
-Ти будеш Педро, а я Марія Луїза. Мені давно подобається це ім’я.
Хоча Петрові зовсім не сподобався його нове імʼя, але заради спокою в сім’ї, він змирився.
Перший день нового життя, яке знімалося по хвилинах на камеру, Петра навіть надихнув. Чоловік вбрався в нову сорочку та джинси, які теж подарував Іванко. Для повного комплекту він натягнув на лису маківку стильну бейсболку з написом англійською:
-Хочу й можу!
Марфа Іванівна теж причепурилася. Майже професійно працюючи на камеру, вона солодким голосом проворкувала:
-Педро! Борщ готовий! Прошу до столу!
Петро від щастя навіть помолодшав. Він насолоджувався тим, як дружина доглядає його по кіношному.
Борщ тепер парував в гарній супниці, з’явився дорогий сервіз на столі.
Але найголовніше – щодня до обіду Марія Іванівна, тобто Марія Луїза ставила графінчик із ігристим.
Заради цього він готовий був грати в кіно нескінченно!
Але далі було більше. Подружжя, вжившись в нові ролі, вирішило не зупинятися на досягнутому. І як завжди, задавала тон невгамовна Марія Іванівна.
Отримавши пенсію, вона поїхала у райцентр, а звідти з’явилася прямо невпізнанна – завивка, манікюр, новий модний одяг.
Та й сама жінка, незважаючи на вік, вся якось аж помолодшала.
-Любий, як ти вважаєш, мені пасує цей колір? Не надто вульгарно виглядає?
-Що ти, люба Марія Луїза, ти прекрасна в цьому вбранні!
Сусіди спочатку тільки здивовано спостерігали з боку, як Марія ласкаво кликала Петра:
-Любий мій! Педро! Хіба ти не чуєш, як поросятка галасують?
-Ні. А що трапилось?
-Ти забув гній прибрати, і вони незатишно почуваються!
Всі звіти про гарне життя без грубих слів та образ, Марія Іванівна потім розміщувала у своєму блозі. Щовечора вона читала відгуки.
-Петрику, на мене вже підписалося понад двадцять тисяч! Якщо ми з тобою дійдемо до мільйона, нас покличуть на передачу по телевізору, і вручать дорогий приз!
Онук також дізнався про розвагу старих. Але не міг навіть припустити, у що це хобі може вилитися!
Навпаки, він всіляко підтримував улюблених бабусю й діда:
-Нехай старі радіють! Я їм для зручності новий телевізор і ноутбук привезу.
Незабаром у будинку з’явилася нова апаратура. Потроху в гру стали включатися сторонні особи, а кіношне життя виплеснулося за межі будинку.
Якось прийшов Петро додому, зайшов на подвірʼя й оторопів! Кури бігали по вулиці без нагляду, корова мукала на все село, а гуси паслися на городі в сусіда.
Чоловік схопився за мобільник:
-Маріє Луїза, люба, де ти ходиш? Наша корівка мукає! Ти забула, що корівку треба доїти вчасно?!
Хоча в голосі чоловіка звучали не зовсім кіношні інтонації, Марія Іванівна досить нахабно заявила:
-А в тебе, любий Педро, руки є? Я на хвилинку заскочила до Естеліти і забула про корівку. Але якщо ти такий безпорадний, зараз прибіжу!
Петро зовсім розгубився. Він не розумів, що відбувається.
Старий не розраховував на появу нових дійових осіб, і не підозрював, що Естеліта – це вісімдесятирічна баба Олена, яка жила з ними по сусідству.
З кожним днем перелік дійових осіб розширювався.
Непомітно для Петра в ньому з’явилися Рікардо і Міґель, вічно відсутня на робочому місці продавчиня Оксанка, вона ж Хуаніта.
Від екзотичних імен та несподіваних поворотів сценарію в Петра голова йшла обертом. Старий не встигав вклинитися в мінливу обстановку. Зате невгамовна Марія задоволено потирала руки.
-Любий Педро, у нас з тобою вже більше півмільйона підписників! Ми скоро будемо в топі!
-Ні, Маріє Луїзо! Чуття мені підказує, що ми з тобою будемо в іншому співзвучному з цим словом місці! Знаєш, мені щось уже не хочеться грати у цю гру! Я перестав розуміти, хто є хто!
Старий мав рацію, бо всі сільські новини автоматично перекладалися мовою серіалів.
Тільки одна Марія Іванівна була задоволена змінами. Вона з особливою пристрастю відстежувала відгуки у своєму блозі:
-Скоро, дуже скоро, мій любий Педро ми будемо відомими. Залишилося зовсім трохи набрати до мільйона. Усього вісімдесят дві тисячі не вистачає! Я тут подумала, може нам ще щось креативне придумати, щоб залучити публіку?
Петро нічого не відповів. Він засунув голову під подушку і заснув неспокійним сном.
Прокинувся старий в мокрій сорочці.
-Марійко, щось недобре мені… Накапай, будь ласка крапель.
Але захоплена грою Марія Іванівна не помітила стану чоловіка. Вона невдоволено сказала:
-Ти забув? Я Марія Луїза!
Старому нічого не залишалося іншого, як самому вирушити на кухню.
Цілий день старий провів у ліжку, але дружині було не до нього.
По дзвінку сусідки вона побігла з’ясовувати, як коза Марселька, могла проникнути на територію Лукреції, ще однієї старенької, яка мала сестру Ізабель.
Він не чекав закінчення історії з козою. Діставши з потаємного місця біленьку, Петро зателефонував Степановичу:
-Слухай, приходь швидше, інакше можеш не застати мене вже!
Старий друг і товариш не забарився. Побачивши Петра, він заохав:
-Що це відбувається? Ти ж не схожий на себе!
Коли взяли по першій, у Петра трохи відлягло.
-Не маю більше сил, Степановичу! Хочу повернутись у нашу Василівку, а Марія все рейтинги ловить! Навіть не знаю, що робити!
Сусід послужливо сказав:
-Розслабитися треба, Петре!
До вечора друзі повністю спорожнили банку, і навіть почали співати пісні.
Петро не запам’ятав, чим закінчився цей дивовижний вечір. Але вранці, перше, що він побачив було усміхнене обличчя милої і неповторної дружини Марії. Вона простягала йому кухоль із компотом і лагідно посміхалася. Дід випив компот, і йому полегшало.
Але Марія знову випливла зі словами:
-Якщо тобі набридли серіали, давай пограємо у якусь передачу. Покличемо Степановича, веселіше буде!
Петро раптом схопився з ліжка, забувши про слабкість. Марія роззявивши рота дивилася, як чоловік схопив телевізор, і вискочив у двір з криком:
-Я більше не хочу, і не гратиму в твої безглузді ігри!
Така ж доля чекала й ноутбук. Розправившись із технікою, Петро задоволено сказав:
-Тепер порядок! Житимемо з тобою Маріє, як нормальні люди.
-А що ж ми Іванку скажемо? Він стільки грошей витратив!
-Нічого, онук мене зрозуміє!
Увечері того ж таки дня з’явилося відео, як дід Петро викидає техніку.
За добу ролик набрав півмільйона переглядів! Щоправда, ім’я автора так і лишилося таємницею…