-Навіть і не думай погоджуватися на цю посаду! – строго сказав Юрій своїй дружині.
-Ну чому я маю відмовлятися? – не розуміла чоловіка Оля. – Це ж цікаво і зарплата вища.
Сьогодні на роботі Олі запропонували очолити відділ. Колишній керівник пішов на підвищення і став заступником директора, а на своє місце рекомендував Олю як найвідповідальнішу робітницю.
-Ти не впораєшся і тільки зганьбишся, – заявив Юрій.
-Чому це я не впораюся? – здивувалася Оля. – До роботи я ставлюсь серйозно, керівництво це цінує. Тож із усього відділу цю посаду запропонували мені.
-Знаю я, за що тебе начальство цінує! – зневажливо сказав чоловік. – Мені щось не пропонують посаду. А я теж добре працюю і роботу свою знаю краще, аніж ти свою.
-Мене цінують за мою роботу, а не за те, що ти думаєш, – образливо відповіла Оля.
-А я не думаю, я знаю, – зарозуміло сказав Юрій. – Бо ні в чому ти не розумієшся. Такі тільки одним місцем можуть чогось досягти в житті!
Оля вийшла із кімнати… Розмовляти з Юрієм було марно. За п’ять років спільного життя Юрій навіяв Олі, що вона недолуга жінка: народити не може, хазяйка погана, та й на роботі незрозуміло, чим займається.
І добре, що в її житті є «він» – герой-рятівник, який витягне її з неприємностей, в які вона обов’язково вляпається по своїй недолугості. Ось тільки вона має його слухатись і тоді все в неї буде добре.
Проте на роботі Олю завжди хвалили. За уважність, відповідальність та… Розум!
Спочатку вона думала, що вони піддобрюються і хвалять її з жалю – адже вона зовсім недолуга.
Але потім вона зрозуміла, що справа не в жалості, а в повазі.
І тільки на роботі в Олі підвищувалася самооцінка та самоповага. Вона з радістю йшла на роботу і з сумом йшла додому.
-Вікторе Григоровичу, я змушена відмовитися від посади, – з сумом сказала своєму начальнику Оля наступного дня.
-Чому? – здивувався Віктор Григорович.
-Чоловік проти, – тихо сказала Оля.
Віктор Григорович зняв окуляри і глянув на Олю.
-Серйозно? – не повірив він своїм вухам. – Зараз ще є такі, які бояться не послухатися чоловіка навіть на шкоду собі? А ким працює ваш чоловік?
-Водієм, – відповіла йому Оля.
-Он як! – ще більше здивувався Віктор Григорович. – Тобто сам робітник і не хоче, щоб дружина керівником була. У нього погане самолюбство. І ревнощі. А може й банальна заздрість.
-Та ні, що ви! – встала на захист чоловіка Оля. – Він не такий! Просто він переживає, що я не впораюся.
-Тобто він краще знає, впораєтеся ви, чи ні? – запитав він Олю, хоча питання було більш риторичне. – Ольга Анатоліївна, я не знаю, що ваш чоловік думає про ваші здібності, але я впевнений, що ви впораєтеся.
Подумайте ще раз про посаду керівниці. А ще подумайте, чи потрібна вам людина, яка не вірить у вас.
Це, звичайно, не моя справа, але мені здається, що він маніпулює і пригнічує.
Робити потрібно те, що приносить вам радість, а не іншій людині. Ви в себе одна.
Оля замислилась. Адже справді, як тільки вона вийшла заміж, вона ніколи не робила те, що хотіла. Бажання чоловіка були на першому місці, а вона в сім’ї взагалі не особистість – просто тінь. М’яка, безхарактерна тінь.
Юрій зʼявився в її житті, коли Оля була глибоко засмучена – у неї не стало бабусі, яка з дитинства її виховувала.
Їй було нестерпно самотньо перебувати в квартирі, де раніше на неї чекала любляча бабуся, а потім стало тихо, холодно й тужливо.
Тому коли Юрій почав залицятись до Олі, вона просто з головою поринула в ці рятівні для неї стосунки.
І навіть коли Юрій став виявляти щодо неї тиск, вона знаходила йому виправдання, вважаючи, що він дбає про неї. І так, вона переживала знову залишитися на самоті.
-Досить боятися! – сказала собі Оля. – Це моє життя. У мене все вийде!
-Я згодна, Вікторе Григоровичу! – сказала Оля впевненим голосом.
-От і чудово! – зрадів Віктор Григорович. – Іди пиши заяву і післязавтра я поступлюсь тобі своїм кріслом.
Оля була рада, що ухвалила це рішення, хоча не знала, як сказати про це чоловікові. Але слова Віктора Григоровича про те, що треба робити те, що приносить радість їй і вона в себе одна, не виходили в неї з голови…
…Оля прийшла додому пізно. По дорозі вона зайшла в супермаркет. Оля відкрила двері своїм ключем й одразу понесла важкі сумки з продуктами на кухню.
Оля підійшла до дверей і застигла на порозі.
За столом в суцільній темряві сидів Юрій!
-О, Господи! Коханий, привіт! Ти чого тут? – здивувалась Оля.
-Ти бачила яка година? – замість привітання сказав той. – Де ти ходиш?
-Я погодилася на нову посаду. Мені це цікаво, і мені цього хочеться. Трохи мусила затриматись на роботі.
-Що-о-о?! Я сказав ні! – раптом крикнув Юрій. – Ти що, зовсім? Ти слів не розумієш? Спробуй тільки погодитись!
Оля аж присіла від несподіванки.
У неї всередині все похололо. Жінці хотілося втекти, сховатися кудись, аби не бачити перед собою це обличчя.
-Зараз! – сказала собі Оля і, ледь долаючи страх, голосно сказала:
-Я сказала так! І тільки спробуй щось зробити, я тобі влаштую!
Юрій здивувався. Такої сміливої Олі він ніколи ще не бачив. Та й дуже вона була серйозно налаштована. Юрієві стало лячно і він не придумав нічого сказати, окрім як:
-Ти зовсім, чи що?
-Так! – крикнула йому Оля. – Скажи спасибі, що з тобою ще така збереглася! Не подобається – не живи зі мною! Двері на вихід завжди відчинені.
-Я що, це вголос сказала? – здивувалася своєї сміливості Оля.
Але її здивування було ніщо, порівняно з подивом Юрія. Він подумав, якщо вона так впевнено поводиться, значить у неї точно є заступник. І треба тікати…
-Я з тобою потім розберуся, ти ще пошкодуєш, – сказав їй Юрій, поспішно склав речі в сумку й пішов.
Оля зібрала решту речей Юрія і наступного дня відправила їх з кур’єром на адресу його батьків.
Розлучення проходило важко. Юрій то намагався повернутись, то сварився, то вимагав грошей, які він витратив на неї.
Загалом, показував себе ще з гіршого боку, що ще більше надавало впевненості, що Оля на правильному шляху.
І лише після розлучення Оля вільно зітхнула. Тільки зараз до неї почало доходити, в якому тумані був її розум і в якому пеклі вона жила.
Тепер вона не боялася самотності, а боялася таких стосунків.
А на роботі в Олі склалося все просто чудово! Вона справлялася зі своєю новою посадою і жодного дня не шкодувала, що зробила саме такий вибір.
Тому що бути одній, не страшно – страшно втратити свою особистість.
Вона зустріла потім хорошого чоловіка Миколу. Вони одружилися і Оля нарешті здобула сімейне щастя.
Справжнє сімейне щастя!