Оля приготувала курочку, салат, гарно одяглася. Руслан прийшов, пізно. – Ти чому так вирядилася? З гулянки прийшла? – раптом запитав він. – Ні, – відповіла Оля. – Я там курочку посмажила. – А що це ти така ласкава? На сторону сходила? – спитав Руслан. – Та ти що! – здивувалася Ольга. Руслан невдоволено пирхнув і пішов їсти. – Смачно? – запитала Оля. – Могла б і краще приготувати. Оля ледве стримувала сльози. Їй було прикро, але тепер вона знала, що буде робити далі

– Мамо, я не можу більше з ним жити! – жалілася Оля матері на свого чоловіка. – Він весь час свариться зі мною . Що б я не зробила, він завжди незадоволений. Він не любить мене, вважає за хатню робітницю. Я щодня плачу через нього. Я хочу розлучитися.

– Доню, ну що ти таке кажеш! – заспокоювала її мама. – Любить він тебе, просто період у вас зараз такий. Потрібно перечекати і все налагодиться. Ти ж жінка, ти маєш уміти налагоджувати відносини. Ну, не подобається щось йому, не роби. А розлучишся, хто тебе з двома дітьми візьме? А він швидко собі іншу знайде, не встигнеш з’їхати, як твоє місце інша займе.

– Ну і нехай займає! – відповіла їй Ольга. – Я бачити його не можу!

– Та годі тобі, – умовляла її мама. – Ну ось куди ти підеш із двома дітьми? До мене? А що сусіди скажуть? Усі знають, що чоловік у тебе добрий, заробляє, дбає. А те, що характер такий, то вони всі чоловіки такі. Не треба йти від нього, не сором перед родичами та сусідами. Ще скажуть, що ти погана дружина. А так, живеш із чоловіком і живи. Поменше на нього скаржся, а більше уваги йому приділяй. І все буде добре.

Оля посиділа ще трохи у своєї матері і пішла. Зрозуміла – назад не приймуть, доведеться змиритися. Або самій вирішувати, що робити далі. А може, мама права і їй самій варто більше уваги приділяти чоловікові. Ольга забрала дітей із садка, приготувала курочку в духовці, салат і змінила халат на сукню.

Руслан прийшов, як завжди, пізно. Глянувши на дружину, невдоволено запитав:

– Ти чому так вирядилася? З гулянки тільки-но прийшла?

– Ні, – відповіла Оля. Все її тіло напружилося. Від одного його погляду їй хотілося втекти, сховатися, стати невидимою. Ледве стримуючись, щоб не заплакати, вона пролепетала: – Просто хотілося для тебе гарно одягнутися. Я там курочку посмажила.

– А що це ти така ласкава стала? На сторону сходила? – дивлячись їй у вічі, спитав Руслан.

– Та ти що! – Округлила очі Ольга. – Може, я щось не так роблю, але я хочу, щоб у нашій родині був мир та затишок.

Руслан дивився на неї і не знав, що сказати. Не хотів він із нею миру і затишку. Як він може жити у злагоді з нею, якщо вона все робить не так. Він невдоволено пирхнув і пішов їсти.

Курка була смачна, але Руслан зображував повну байдужість до їжі. Ольга, заглядаючи йому у вічі, запитала:

– Ну як, смачно вийшло?

– Так, – з повним ротом відповів Руслан, не відриваючись від телевізора. – Але могла і краще приготувати. Все одно вдома сидиш, нічого не робиш.

Ольга ледве стримувала сльози. Їй було прикро – вона старалася, але все одно не догодила. У цей час підійшов п’ятирічний син і запитав у Руслана, чи пограє він з ним у роботів. Руслан глянув на Олю і заявив:

– Я тобі казав, що коли я вечеряю, щоб діти тут не ходили? Тоді чому ти за ними не дивишся?

Оля взяла сина за руку і швидко повела його до дитячої. Син хотів до батька, та батькові було не до нього. Ольга обняла дітей у кімнаті і розплакалася. Не вдається знайти до нього підхід. Вона зателефонувала старшій сестрі Катерині.

Катерина давно жила в іншому місті і з батьками мала дуже натягнуті стосунки. Її, як і Ольгу, хотіли видати заміж за сина їхнього знайомого, але Катя відмовилася і поїхала вчитися. За самовільність Катя стала “соромом їхньої сім’ї” і вони заборонили їй приїжджати додому. Відносини більш-менш налагодилися лише після того, як Катя вийшла заміж за кохану людину і у неї народився син.

Катя знала про відносини Олі з Русланом і завжди підтримувала сестру. Оля розповіла їй про розмову з матір’ю, про поведінку Руслана, про свою образу.

– Сестричко, якщо немає сил з ним жити, не живи, – заспокоювала її Катя. – Тільки перш, ніж піти, зваж всі “за” і “проти”. Щоб потім не повертатися зі схиленою головою. Інакше потім ще гірше буде. І знай, я тебе завжди підтримаю.

Розмова з сестрою трохи заспокоїла Ольгу, але в той же час вона задумалася про те, як жити далі. З роздумів її вивів роздратований голос чоловіка:

– Ти що там сидиш? Ти мені чай думаєш наливати чи як?

Оля схопилася і пішла наливати чоловікові чай, прибирати зі столу брудні тарілки та накривати його для чаювання. Скільки вона крутилася на кухні, стільки він сварив її. Вона вже навіть не слухала, що він був незадоволений усім. Раптом Оля відчула себе недобре, і випустила чашку. Вона хотіла її підняти, але не могла, і вона сіла на підлогу. Крізь туман у голові вона почула, як чоловік сказав:

– Досить притворятися! Чай нормально налити не можеш!

Ольга ледве встала, налила йому чай, і пішла до кімнати. Вона вкладала дітей спати і думала про те, що якщо її не стане, то нещасними будуть лише вони – її найдорожчі хлопчики. Оля прийняла тверде рішення піти від чоловіка, доки він остаточно її не довів.

Наступного дня, коли Руслан поїхав на роботу, Ольга зателефонувала до своєї сестри і попросила допомогти їй. Через три години Катя приїхала зі своїм чоловіком за сестрою та її малюками. Андрій, чоловік Каті завжди у всьому підтримував її і разом із нею дуже переживав за Ольгу та її дітей. Андрій – доброзичливий, гостинний, завжди готовий допомогти, повна протилежність Руслана.

Ольга забрала лише свої та дитячі речі, документи та золоті прикраси, подаровані батьками. Вона залишила записку, що пішла та відключила телефон. Подивившись останній раз на квартиру, яка так і не стала її домом, Оля пішла. З цієї хвилини в неї почалося нове життя.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.