Олена зі своєю найкращою подругою Наталею сиділи на кухні, пили чай з печивом.
-Якби мені хтось раніше сказав, що нова квартира може стати причиною розлучення, я б просто розсміялася, – сказала Олена. – Це ж треба таке вигадати! – вона несхвально хмикнула. – А от зараз я вже сміятися не буду…
-Це точно, – Наталя розуміюче кивнула головою.
…Олена з чоловіком кілька років прожили в гуртожитку, в кімнатці, що дісталась Олені у спадок від дядька.
В одній із сусідніх кімнат у блоці жила одна жінка, яка без кінця сварилася з Оленою і її чоловіком Романом через кожну дрібницю.
Зате мешканців іншої кімнати ніхто ніколи не бачив, а на дверях був великий навісний замок.
Молоде подружжя не влаштовувало галасливих вечірок і не водило гостей.
Натомість бабця-сусідка веселилася по повній програмі.
Її «друзі» приходили до неї гульбанити в будь-який час доби. Часто вони вже веселі, помилялися дверима і починали дзвонити у двері до Олени й Романа.
Словом, поступово цей гуртожиток набрид Олені настільки, що вона поставила чоловікові умову – або він заробляє на пристойну квартиру, або вони переїжджають жити до батьків Олени.
Роман запереживав, набрав у фірмі, де він працював більше замовлень і якось таки назбирав необхідну суму.
А через три роки сім’я, продавши кімнатку в гуртожитку і доклавши потрібну суму, купила таки нехай і невеличку, але свою власну квартирку в гарному будинку і в хорошому районі.
Олена аж сяяла від щастя, з того самого моменту, як повернула ключ у замку в дверях своєї нової квартири.
Вона була у захваті від усього – і від ніжного кольору шпалер, і від гарного лінолеума, і від широких підвіконь, і крихітного балкончика…
Поки вантажники заносили меблі, Олена милувалася виглядом з вікна. Воно якраз виходило на дитячий майданчик перед будинком.
Пройшов місяць щасливого життя у нові квартирі.
Олена була дуже щаслива і спочатку й не зрозуміла, що до неї прийшла біда…
А зʼявилася вона на порозі її квартири в образі елегантної молодої жінки, яка назвалася сусідкою з квартири праворуч.
Оля, так представилася нова знайома, попросила позичити солі. Олена наповнила сільничку і запросила сусідку на чай. Все ж таки треба заводити добрі стосунки із сусідами…
Симпатія була взаємною і жінки почали бігати одна до одної «на п’ять хвилин», які зазвичай затягувалися на годину.
Чоловіки, Роман і чоловік Ольги Петро, посміювалися з дружин, але не противилися їхньому спілкуванню.
Вони теж подружилися і часто проводили час у гаражі біля будинку, де не стільки лагодили машину Петра, скільки базікали.
Все було чудово. В Олени з’явилася подруга, а в Романа – хороший друг. Але потім Петро поїхав у відрядження…
Восени Петро поїхав у тривале відрядження. Ольга з чоловіком не поїхала, казала, що на роботі не відпустили. Олена її жаліла, але даремно…
Спочатку Роман почав затримуватися після роботи. Осінь була дощовою, але він щоразу з’являвся на порозі в сухому плащі.
-На машині підвезли, пощастило, – щоразу говорив він дружині.
А далі більше. Варто було Олені сісти за улюблений вечірній серіал, як Роман одразу заявляв, що йому треба сходить в магазин, мовляв, щось забув купити з продуктів.
Чому Роман щоразу забував купити це все по дорозі додому Олена не розуміла.
Вона співпереживала героям-коханцям свого серіалу, а водночас за її спиною, а вірніше, за стіною, розгорталися неабиякі пристрасті…
Зрада Романа відкрилася раптово. Олена того дня рано повернулася додому з роботи і, знаючи, що Роман напевно затримається на роботі, вирішила поприбирати в квартирі.
Вона взяла відро для сміття, вийшла з квартири, але забула ключі.
Поки Олена бігала до смітника, від протягу зачинилися двері. Жінка не знала що робити.
На щастя сходами піднімався хлопчик, який жив на два поверхи вище. Олена попросила в нього телефон і зателефонувала чоловікові.
-Якщо можеш, приїжджай швидше, – сказала вона перед тим пояснивши, що трапилося.
Роман пообіцяв, що зараз приїде, але без радості в голосі.
Олена зовсім зажурилася, а тут – сусідка з квартири зліва, старенька-пенсіонерка:
-Оленочко, ходімо по мені чай пити, що ж це ви, так і стоятимете в під’їзді!
Олена залишила відро біля дверей своєї квартири, а сама пішла до сусідки.
Раптом вона почула якийсь гуркіт. Помилки бути не могло – хтось зачепив її відро для сміття, яке Олена залишила на біля дверей своєї квартири.
Вона глянула у вічко і раптом побачила свого чоловіка, який щойно вийшов з квартири сусідки Ольги.
За його спиною стояла та сама Ольга у напівпрозорому пеньюарі…
Тут Олена все й зрозуміла…
Вона згадала, що останнім часом Ольга до них не заходила, зрозуміла, що запізнення чоловіка з роботи почалися через тиждень після від’їзду Петра.
Олена згадала сухий плащ Романа, незважаючи на дощову погоду, його винну усмішку і надто чесні очі…
Все стало на свої місця…
…Вибачити зраду чоловікові Олена не змогла і подала на розлучення.
А оскільки дітей у них із Романом не було, то розлучилися вони дуже швидко.
А нову, і таку омріяну квартиру, вони продали…